— Я втомилась сама ростити нашу дитину. Ну скільки ж можна? – говорить мені гонорово незнайомка, – Відпустіть ви його нарешті. Це ж смішно: бігає туди-сюди уже п’ятнадцять років. Ну, є у вас хоч якась гордість, а?
Ось і як тепер вірити людям? Якщо найближча мені людина обманювала мене протягом п’ятнадцяти років! Кожен день дивився в очі і говорив неправду! Позавчора я дізналася, що у мого “вірного” чоловіка є друга сім’я. Я немов потрапила в кіно. Тільки, щось воно мені зовсім не подобається.
Я з чоловіком у шлюбі вже багато років, а точніше п’ятнадцять. Одружились ми коли я була на п’ятому місяці. Так у нас з’явився синок Марк. Спочатку ми з’ясовували стосунки, часто і багато. Ніяк не могли притертися, і здавалося, що зробили помилку. Одного разу ми вирішили пожити окремо. Синові тоді було три роки. Але нарізно ми були недовго, всього три місяці. Якось він прийшов забрати щось із своїх речей, і залишився на ніч. На ранок він пішов, а через три тижні я дізналася, що знову стану мамою. Я подзвонила чоловіку і розповіла йому. Він повернувся в сім’ю. Заради майбутнього малюка і нашого сина ми вирішили почати все з початку.
Мої подруги говорили мені, що він під час нашої паузи у відносинах крутив роман з якоюсь жінкою. Але на моє запитання, чи правда це, він відповів, що ні. І я повірила.
З’явився ще один хлопчик. Ми назвали його Іваном. Після появи другої дитини наш запал згас. Ми вже не були тими молодими і гарячими. Чоловік багато часу проводив на роботі, а я займалася вихованням дітей.
І ось наші хлопчики підросли і вже ходять в школу. Ми з чоловіком стали розсудливим. Наше життя повністю склалася. І було так, поки позавчора до мене не підійшла незнайома мені жінка. Вона безпосередньо заявила, що є коханкою мого чоловіка ось уже п’ятнадцять років. І що вона втомилася сама ростити їхню дитину, що їх синові потрібен батько. Я не могла поворухнутися. У скронях застукало і мені здавалося, що ось-ось я втрачу свідомість. А моя співрозмовниця не зупинялася. Вона говорила, що втомилася від його біганини туди-сюди. І що він не може покинути мене і дітей, але любить він її і вона просить відпустити його.
Не пам’ятаю, як я дійшла додому. У цей вечір чоловік прийшов рано, на роботі не затримався. І тільки потім я зрозуміла, яка до біса робота. Він ходив до неї. І суботні «аврали» – це вона. І відрядження теж. Ось тоді-то все в голові і склалося. Яка я була сліпа! Просто немає слів. Стільки років бути наївною. Не помічати очевидного. Але крім коханки у нього ще й дитина є – теж син. Три сини і дві дружини.
Я нічого не змогла сказати чоловікові. Просто не знала, як і що говорити. Все здавалося таким логічним, і будь-яка інша давно запідозрила недобре, але не я. Тільки от ніяк не зрозумію, куди дивилися мої очі? І що робити з цією новиною? Викликати на розмову і нехай обирає? Або залишити все, як є, адже ж жили ми ці роки спокійнісінько і жити будемо так далі. Он і справа чоловікова в гору пішла, гроші з’явились, ми навіть за кордон з’їздили.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.
Головна картинка – pexels.
