fbpx
Дозвілля
Вона спитала, чи є в мене діти. Я витягла фото дочки у весільній сукні, яке завжди носила в гаманці. Вона дивилась на фото, де я сиділа поряд зі своєю щасливою донькою, її очі затуманились. Вона прошепотіла: “У мене немає дітей. Я так хотіла дитину, не можу навіть уявити, як це – мати дочку”

Частенько хочеться позичити чиєсь життя. Я крадькома позираю на життєву дорогу іншої жінки і хочу приміряти її туфлі, пройтись у них. Я дивлюся на свої ноги і порівнюю наше взуття. На вигляд її туфлі кращі, більш привабливі, більш стильні і значно зручніші за мої. Звичайно ж, я гадки не маю, що вона відчуває в цих туфлях, думаю лише про те, як вони виглядатимуть і сидітимуть на моїх ногах.

Легко порівнювати свій внутрішній світ із тим, що ми бачимо в інших, і вважати, що їм пощастило більше. Але часто мені прямо нагадують про те, що мої проблеми – це насправді мої найбільші дари.

Декілька років тому я опинилася на прийомі, де були найбагатші та найвпливовіші люди. Я почувалася ніяково, бо зусібіч мене оточували сильні світу цього: мери, успішні бізнесмени та судді. Вони здавалися розумнішими, багатшими і поважнішими, ніж я коли-небудь зможу стати.

Одна суддя підійшла поговорити зі мною. Вона була новою яскравою зіркою нашого товариства. Вона спитала, чи є в мене діти. Я витягла фото дочки у весільній сукні, яке завжди носила в гаманці. Суддя дивилась на фото, де я сиділа поряд зі своєю донькою, огорнутою білим мереживним маревом. Її очі затуманились. Вона прошепотіла: “У мене немає дітей. Я так хотіла дитину, не можу навіть уявити, як це – мати дочку”.

Щоразу, коли дивлюся на це фото, я згадую, як мені пощастило. Більшість із нас зовсім не помічає своїх дарів, доки не побачить, що довелося пережити іншим. Дізнавшись про чужі шрами, я з вдячністю приймаю свої.

Якби ми справді зібрали всі наші проблеми докупи, свої я б забрала назад. Не тому, що вони легші, а тому що вони мої. Мої уроки, мої нагороди, мої дари.

Регіна Бретт