Сестра набрала кредитів на двісті тисяч, а платив мій чоловік.
— Ти впевнена, що впораєшся з двома роботами? — Мама уважно подивилася на Інгу. — Це ж скільки сил потрібно…
— Впораюся, — Інга усміхнулася, розправляючи плечі. — Основна робота до шести, а редагувати тексти буду ввечері та у вихідні. Через пару років закрию іпотеку — і заживу спокійно.
— А як же Єгор? Що він думає з цього приводу?
— А що Єгор… — Інга знизила плечима. — Я взяла цю квартиру до заміжжя, сама вирішила — сама розплачуюся. Він, до речі, жодного разу не запропонував допомогти.
Мама похитала головою:
— Дивно це. Два роки одружені, живете разом…
— Нічого дивного. У нього своя зарплата, свої витрати. Батькам допомагає з ремонтом.
Інга не стала додавати, що свекруха ставиться до неї холодно. Коли Єгор тільки привів її знайомитися з батьками, та відразу дала зрозуміти — невістка не зовсім відповідає їхнім очікуванням. А вже коли дізналася про іпотеку…
“Що ж ти, мила, така самостійна? Взяла кредит сама, без чоловіка. Тепер ось Єгору доведеться розплачуватися”, — говорила свекруха з погано прихованим незадоволенням.
Але Інга твердо вирішила: за квартиру платитиме сама. Тим більше, що Єгор особливо й не рвався допомагати. Ну й добре. Зате потім ніхто не скаже, що квартира не лише її.
Весна пролетіла непомітно. Інга втягнулася у новий ритм: робота, дім, редактура, знову робота. У вихідні вона сиділа за ноутбуком, вичитуючи чужі тексти. Було непросто, але думка про те, що кожна зайва гривня наближає до свободи від кредиту, надавала сил.
Єгор у цей час часто зникав у батьків. “Там ремонт, треба допомогти”, — пояснював він. Інга тільки кивала — працюй. Їй і самої було спокійніше самій. Ніхто не відволікає, не заважає зосередитися.
Перші тривожні дзвіночки вона почала помічати в кінці літа. Єгор став якимось нервовим, постійно перевіряв телефон. На запитання відповідав роздратовано: “Все нормально, ти вигадуєш”.
А потім прийшло підвищення. Начальник викликав Інгу до себе:
— Вітаю, тепер ти керівник відділу. Зарплата вища, відповідальності більше.
Інга летіла додому як на крилах. Тепер можна відмовитися від підробітку! Сіла за розрахунки — при новій зарплаті іпотека буде закрита навіть швидше, ніж вона планувала.
— Уявляєш, мене підвищили! — повідомила вона чоловікові. — Тепер не потрібно буде сидіти у вихідні над текстами.
Замість радості на обличчі Єгора промайнуло занепокоєння:
— А наскільки підвищили? На скільки більше будеш отримувати?
Інга назвала суму. Єгор потьмянів ще більше:
— А може, не будеш відмовлятися від підробітку? Зайві гроші ніколи не завадять.
Ця розмова змусила Інгу насторожитися. Чому чоловік так дивно відреагував на хорошу новину? Вона почала уважніше придивлятися до чоловіка.
Тепер, коли не потрібно було проводити вечори за ноутбуком, вона помічала все більше незрозумілих речей. Єгор часто розмовляв по телефону, виходячи в іншу кімнату. Зарплату, яку раніше спокійно залишав на тумбочці, тепер ховав. Кілька разів вона чула, як він говорив комусь: “Не переживай, я допоможу”.
Розгадка прийшла несподівано. Вранці, коли Єгор ще спав, на його телефоні висвітилося повідомлення від банку про прострочений платіж по кредиту. Інга застигла в недоумінні — який кредит? Вони нічого не брали.
Ввечері вона вирішила на серйозну розмову:
— Єгор, я бачила повідомлення від банку. У тебе є кредит?
— Та так, дрібниця, — він відмахнувся, але по обличчю було видно — нервується.
— Дрібниця, яка прострочена? Розкажи, що відбувається.
Єгор походив по кімнаті, потім тяжко зітхнув:
— Це не мій кредит. Це Оля набрала.
— Твоя сестра? При чому тут ти?
— Вона сама з двома дітьми. Їй тяжко. Ось я і допомагаю трохи.
— Трохи — це скільки?
Єгор мовчав. Інга відчувала, як всередині наростає роздратування:
— Скільки ти їй віддаєш?
— Половину зарплати. Іноді більше. У неї багато кредитів, вона не справляється з виплатами.
— А скільки всього кредитів?
— Я не рахував. Може, тисяч на двісті набереться.
Інга відчула, як по спині пробіг холодок:
— Двісті тисяч? І давно ти їй допомагаєш?
— Майже рік.
— То ти, поки я працювала на двох роботах, щоб швидше закрити іпотеку, віддавав гроші сестрі?
— А що мені було робити? — спалахнув Єгор. — Вона ж з дітьми! Маленькі зовсім, чотири роки і півтора.
— І тому ти повинен розплачуватися за її помилки?
— Не говори так! — Єгор підвищив голос. — Оля просто довірлива. Їй потрібна допомога.
— А ці двісті тисяч вона на що витратила?
Єгор зам’явся:
— Ну, телефон собі купила. Дітям іграшки. Одяг…
— На двісті тисяч?
— Там ще відсотки. І нові кредити, щоб гасити старі.
Інга дивилася на чоловіка і не впізнавала його. Як можна бути таким сліпим?
— А працювати твоя сестра не пробувала?
— Вона не може! У неї діти маленькі.
— Багато працюють з маленькими дітьми.
— Та хто її візьме? У неї тільки школа.
— І що, тепер ти будеш усе життя за неї платити?
— Я повинен допомогти! Мама каже…
— А, так це мама каже! — Інга гірко усміхнулася. — Тепер зрозуміло.
Наступного дня зателефонувала свекруха:
— Як ти можеш так себе поводити? Чому забороняєш Єгору допомагати сестрі?
– Я нічого не забороняю. Просто вважаю, що потакати безвідповідальній поведінці — не означає допомагати.
— Яка ж ти черства! А якби в тебе була сестра?
— Я б не дозволила їй сісти собі на шию.
— Ось тому ти і взяла іпотеку сама! Така незалежна! А чоловік для чого?
— Чоловік не зобов’язаний платити за квартиру, яку я купила до шлюбу.
— Але ж він там живе! Має право!
Ця розмова змусила Інгу насторожитися. Вона записалася на консультацію до юриста. Той підтвердив — квартира повністю її, ніяких прав на неї у чоловіка немає. Навіть якщо б він брав участь у виплатах, потрібно було б довести факт вкладень.
Ввечері відбулася ще одна розмова з Єгором:
— Я все зрозуміла про твою сестру. Вирішуй — або ти припиняєш фінансувати її безвідповідальність, або ми розлучаємося.
— Ти мені ставиш умови?
— Я ставлю крапку у цій ситуації. Я не готова жити з людиною, яка витрачає гроші на чужі примхи, поки я розриваюся на роботі.
— Оля не чужа! Це моя сестра!
— Тоді вибір очевидний.
Вони подали на розлучення. Інга була готова до того, що буде важко, але несподівано для себе відчула полегшення. Наче важкий рюкзак скинула з плечей.
Свекруха розгорнула цілу кампанію:
— Ми подаємо на розділ квартири, ти ж розумієш. Єгор має на неї право, він же скільки там прожив! — Вона помовчала і повторила: — Єгор має право на твою квартиру, ти ж це розумієш.
— І жодного разу не заплатив, — спокійно парирувала Інга. — Хоча логічно було б взяти з нього хоча б частину платежів. Все-таки дійсно жив тут. Але я не взяла жодної копійки — і це документально підтверджено.
— Ти спеціально все підстроїла! — обурювалася Оля. — Спеціально не брала з нього грошей, щоб потім квартиру відібрати!
— Ні, я просто була занадто горда, щоб просити. Думала, сама впораюся. А твій брат був занадто зайнятий, рятуючи тебе від наслідків твоїх же рішень.
— Ти зобов’язана допомогти моїй дочці з кредитами, вона ж сестра твого чоловіка! А ти? — обурювалася свекруха.
На суді адвокат свекрухи намагався довести, що Єгор брав участь у виплатах опосередковано — купував продукти, оплачував комунальні послуги. Але Інга надала всі чеки і квитанції. Вона зберігала їх на всякий випадок — і не даремно.
— Ось виписка по картці — тут усі платежі за квартиру і комуналку. Ось чеки з магазинів — я відзначала, що купувала сама, а що чоловік. Він витрачав на їжу не більше третини від моїх витрат. При цьому його щомісячний дохід складав вісімдесят відсотків від мого — до підвищення. Куди йшли інші гроші?
Суддя уважно вивчила документи:
— Очевидно, що квартира є власністю позивачки. Вона придбана до шлюбу, всі виплати по іпотеці проводилися з її рахунку. Чоловік не брав участі у погашенні кредиту. Вимоги відповідача про розділ майна не підлягають задоволенню.
Виходячи з залу суду, Інга зіткнулася з колишньою свекрухою:
— Ти ще пошкодуєш! Залишишся сама зі своєю квартирою!
— Краще сама, ніж з купою чужих боргів.
Дома Інга дістала старий щоденник. Два роки тому вона записала там свої мрії: закрити іпотеку, зробити ремонт, купити нові меблі. Частина сторінок була списана розрахунками — скільки відкладати, як розподілити витрати.
Вона пролистала записи і раптом зрозуміла — ні в одній з них не було місця чоловіку. Вона все планувала сама, не розраховуючи на чиюсь допомогу. Можливо, в цьому була її помилка? Ні. Помилкою було вийти заміж за людину, яка ховала від неї важливі речі.
Тепер, після підвищення, вона могла дозволити собі більше. Не потрібно було економити кожну копійку, розриватися між двома роботами. Інга дістала новий блокнот і почала писати: “Закрити іпотеку за півтора року. Записатися на курси іноземної мови. Зробити ремонт у ванній”.
Зазвонив телефон. Оля.
— Я хочу вибачитися.
— Справді?
— Так. Я не повинна була кричати на тебе в суді. Просто нервувала. Може, поговоримо? У мене є пропозиція.
Інга насторожилася:
— Яка?
— Ти візьмеш мене на роботу? Я швидко вчуся. А платити багато не треба — для початку.
— Ні.
— Чому? Ти ж тепер начальниця! Можеш допомогти!
— Можу. Але не буду. У тебе є батьки, є брат. Ось нехай вони і допомагають.
— Я ж хочу почати працювати!
— Почни. Тільки без моєї участі. Прощавай, Олю.
Інга натиснула “скидання” і внесла номер у чорний список. Потім подумала і заблокувала всі номери колишніх родичів. Додала до списку справ: “Поміняти замки”.
Ввечері зателефонувала мама:
— Як ти?
— Нормально. Навіть добре.
— Не шкодуєш?
— Про що? Про те, що два роки платила іпотеку сама, поки чоловік спонсорував сестру? Або про те, що не дозволила себе використовувати далі?
— Ти дуже змінилася за цей рік.
— Я просто перестала всім вірити на слово.
Цими вихідними Інга вперше за довгий час прокинулася без будильника. Нікуди не потрібно поспішати, жодних текстів на перевірку. Вона валялася в ліжку, листала стрічку новин і думала, що все до кращого. Тепер вона точно знає — нікому не можна передавати контроль над своїм життям. Навіть тим, кого любиш.
