fbpx
Дозвілля
Вона не особливо стежила за собою. Всякі «жіночі штучки» не сильно її цікавили. Спочатку навчання займало всі думки, потім робота. Залізною рукою вона керувала справами. Але ось фарбуватися, робити манікюр і зачіску, у неї бажання якщо колись і було, то давно пропало. “Для кого? – сумно розмірковувала жінка, – На мене все одно ніхто не дивиться»

Пане! Я вам пояснила, що не можна. Без паспорта не дам листа, він іменний і рекомендований. Усе. Принесете, тоді дам, – Геля строго дивилася на відвідувача з-під окулярів.

Симпатичний чоловік середніх років знехотя розвернувся і побрів до виходу.

Ангеліна працювала на пошті. Їй було тридцять вісім років, і вона була самотня і дуже сувора. Вона здогадувалася, що напарниця, напевно видає листи і без паспортів, але так було не можна. І вона, як начальниця, вважала, що просто не має права порушувати заведений порядок. А ще, Геля була така сувора і непоступлива тому, що, як вона сама справедливо вважала, у неї настала «криза середнього віку», так писали в розумних книжках, які жінка іноді читала.

А що? Вірно. Не посперечаєшся. Вона стала замислюватися про минуле, про майбутнє. Чого вона домоглася в житті? Чого потрібно домогтися. А нічого і не добилася особливого, – так вона гірко констатувала. Тому Геля засмучувалася і все її дратувало. Так, вона, пропрацювавши на пошті десять років, стала начальницею. Ну і що? Роботи море. Особистого життя ніякого. Цей пункт дуже турбував жінку. Але. Що є те є.

Через її суворий і неприступний характер чоловіки і боялися до неї підійти. У школі вона була дівчинка-відмінниця, трохи схожа на Знайку з дитячого мультика. Носила дві довгі коси, які хлопчаки норовили як слід смикнути, щоб привернути увагу, але отримуючи у відповідь залізний погляд, а іноді і кулак, переможені відступали. Після школи, яку закінчила із золотою медаллю, вступила до інституту. Потім після закінчення не змогла знайти нічого особливо привабливого. Там попрацювала, сям, час був важкий, криза, зарплату затримували, платили мало. Мама у дівчини вже тоді була літня – Геля пізня дитина, тата давно не було. Ось і влаштувалася ближче до дому, на пошту. Та так тут і залишилася…

– Принесли? Ну ось. Інша справа. Ось. Розпишіться тут, – Геля простягнула чоловікові його рекомендований лист.

– Ви, це… Коли гнівайтесь… Очі у вас прямо блискавки метають… Але вам дуже личить. Знаєте, це як милуватися на буйство стихії: страшно, але красиво, – сказавши такі дивні слова, чоловік, заховавши листа до внутрішньої кишені куртки, пішов.

Геля трохи розгубилася. Відвідувачів у цей час на пошті не було. Вона дістала маленьке дзеркальце з сумочки і подивилася на свої очі. «Очі, як очі… – сердито подумала вона, – Навіть, ось, нафарбуватися сьогодні забула. Та й бажання немає». Геля в серцях кинула дзеркальце назад в сумочку і взялася за справи.

Вона не особливо стежила за собою. Всякі «жіночі штучки» не сильно її цікавили. Спочатку навчання займало всі думки, потім робота. Залізною рукою вона керувала справами, і пошта під її керівництвом була найкращою в місті. Але ось фарбуватися, робити манікюр і зачіску, у неї бажання якщо колись і було, то давно пропало. “Для кого? – сумно розмірковувала жінка, – На мене все одно ніхто не дивиться».

Вона носила окуляри, бо була короткозорою, а волосся… Розкішні коси, якими вона пишалася в школі, Геля відрізала і зробила стрижку каре. Так і носить її довгі роки. Волосся хороше – розчесалася і пішла, ніяких турбот.

На наступний день на пошті сталося маленька пригода. Стояла довга черга з відвідувачів, Геля працювала не одна, сьогодні з нею була стажист Оля. І вони обидві з ніг збилися, намагаючись встигнути зі справами. Раптом, піднявши стос коробок, які стояли в кутку, Оля голосно заверещала: «Миша!!!» Відвідувачі витріщили очі, а дівчина, проявивши неабияку спритність, вистрибнула на стілець, який стояв поруч, прямо зі стосом цих коробок в руках. Вона тряслася і поглядала в бік кута. На крик з підсобного приміщення вийшла Геля. Знявши з ноги туфельку немаленького розміру і товщини каблуком вона, вправно розмахнувшись, гепнула гризуна на очах у всієї черги.

– Що голосиш? Подумаєш, гризун, – фиркнула Ангеліна, – Працюй, ніколи відволікатися, бачиш, народу багато.

З черги почулися жарти. Якийсь чоловік сказав, що у них справжня пошта, зі своїми поштовими мишами, все як годиться…

Приблизно через тиждень той чоловік, який говорив Гелі про очі, знову прийшов. Йому потрібно було забрати бандероль. Знову був ранок і на пошті нікого, крім нього не було.

– Ви така смілива жінка! Я бачив, як відважно ви кинулися на мишу. Зазвичай жінки верещать і бояться, – раптом сказав він.

– Дурниці, на моєму місці, так вчинив би кожен, – фиркнула Геля, а потім розсміялася, – фраза прозвучала кумедно.

Чоловік теж розсміявся, а потім сказав, що Геля дуже красива. Ось так прямо і сказав. Та пішов.

Ангеліна знову дістала з сумочки своє потерте дзеркальце від старої пудри, яку вона здавалося, купувала так давно, що ніби і не в цьому житті: високий красивий лоб, зморшки – жодної. Їй пощастило з генетикою. Всі жінки в їхній родині виглядали сильно молодшими за свої роки… Пухкі губи, густі пухнасті вії, а очі карі з зеленуватим відтінком. Вони завжди міняли колір від темно карого до яскраво зеленого. Колись, ще, будучи дівчиськом, Геля вичитала, що цей колір очей називається болотним і змінюється від освітлення, від настрою і інших чинників. Зараз вони були яскраво зелені, тільки ось дивилися вони сумно і втомлено. Однак простий комплімент чоловіка торкнувся в глибині її душі якоїсь важливої струни. На очах виступили дві сльозинки.

Так давно це було… Їй так давно не говорили компліментів. Вона вже забула, що може комусь подобатися. Забула, що вона взагалі – жінка, молода жінка, красива жінка. Але ж колись вона любила танцювати. Тільки з ким було ходити на танці? Подруг у неї не було, хлопців теж. Так і розлюбити довелося…

Після роботи Ангеліна пішла в магазин косметики. Накупила купу тіней, помаду, туш. Нудьгуючи перед закриттям магазину дівчата-продавщиці оточили Гелю увагою. Підібрали їй по тону шкіри тональний крем, пудру і багато всяких милих штучок, які, в загальному давно вже перестали цікавити жінку. Вона здивувалася, що навіть сам процес вибору приніс їй задоволення. Під кінець вона рішуче придбала собі парфуми, аромат яких сподобався їй неймовірно.

Весь вечір вона перебирала свої покупки, пробувала і експериментувала. На наступний день вона прийшла на роботу при повному параді. У шафі знайшлася ошатна сукня. Їй і самій страшенно набрид той сірий костюмчик, який вона, не знімаючи носила вже багато років. Тільки раніше, чомусь вона цього не помічала. Він був зручний і практичний, але сірий, у всіх сенсах. А душа Ангеліни чомусь раптом забажала свята, тим більше, що за вікном настала весна. Вона відчувала, що з нею щось сталося, якесь оновлення, як ніби вона прокидалася після довгого сну. Як метелик, який перетворившись з некрасивої гусениці, вибирається з кокона і з насолодою розкриває свої прекрасні крильця…

На наступний день чоловік з’явився, як по годиннику. І знову отримувати посилку. «Щось останнім часом у нього посилки мало не щодня приходять», – подумала Геля, поправляючи зачіску наманікюреними пальчиками.

Подивившись на жінку, він захоплено застиг, рука його впустила ручку, якою він почав розписуватися в квитанції.

– Ви чарівні! – прошепотів він захоплено, – Дозвольте запросити вас на побачення!

…Після роботи вони вирушили на вечірній сеанс у кіно. Чоловіка звали В’ячеслав, і він весь вечір не зводив захоплених очей з Ангеліни. Який вони дивилися фільм, Геля не запам’ятала. Вона чомусь дико хвилювалася і відчувала десь в середині приємний трепет. Неначе потрапила в дитинство, і мало бути свято, Новий рік. І ось вона зараз розкриє коробку, а там подарунок – красива дорога лялька, та про яку й мріяти боялася.

Прийшовши додому після побачення, вона всю ніч не стулила очей. В’ячеслав зізнався їй у коханні. Сказав, що давним-давно ходив на пошту тільки для того, щоб побачити її. Замовляв в інтернеті різні товари, щоб був привід отримати можливість знову бачити її прекрасні очі. Заговорити з нею він довго не наважувався. Вона виглядала дуже неприступно. І він став спостерігати за жінкою на відстані. Він був упевнений, що під строгістю Ангеліни ховається ніжна красива душа, яка, напевно, була колись поранена і позбавлена ​​надії, і він захотів подарувати їй тепло і відігріти її. Він полюбив її.

“Подумати тільки! Я ніколи не помічала цього чоловіка. Він ходив за мною як тінь, а я його не бачила і уваги не звертала…» – вражено думала жінка. Життя начебто заграло для неї всіма своїми барвами. Здавалося, що хтось розфарбував дитячу розмальовку райдужними квітами.

Ангеліна закохалася. Не відразу. Їй потрібен час. По-перше для того, щоб звикнути до себе тієї, якою раптово вона стала – яскравою, красивою, життєрадісною, по-друге їй був потрібен час усвідомити, що життя не є низка сірих буднів і роботи від дзвінка до дзвінка. І що досить тільки повернутися і можна побачити все зовсім в іншому світлі. Вона з подивом виявила, що може радіти, сміятися і просто жити, отримуючи задоволення від звичайних речей. «Це і називається щастя», – думала Ангеліна з посмішкою, як ніби пробуючи на смак давно забуте слово…

Автор: Zhanna Shineleva.

Фото ілюстративне.