fbpx

Вона дійшла до електрички. Кинула в лісі важкий рюкзак. На квиток вистачило – і то добре. Їхала і дивилася у вікно. Вона вибралася, а хтось ні

Спочатку скажуть: тобі треба по-іншому одягнутися.

Потім скажуть, що треба схуднути. Потім – що треба енергійніше рухатися і дивитися веселіше, оптимістично і не скаржитися. Змінити зачіску треба. Почитати модну книгу і фільми для саморозвитку подивитися. А коли схуднеш, зміниш зачіску, одягнеш інші речі і почнеш оптимістично посміхатися, скажуть, що ти занадто стара. І що тоді робити?

Так один чоловік сказав дружині, з якою прожив двадцять п’ять років. Коли вона в спортивному модному костюмі крокувала з ним у важкому поході з важким рюкзаком за спиною. Все життя вона худла, надривалася в спортзалі, качала прес і робила зачіску, яка чоловікові подобається. І дивилася фільми, які йому подобалися. А у відпустці спускалась по річках і повзала по горах. І вечорами біля багаття, відмахуючись від комарів, співала його улюблені пісні під гітару.

Чоловік любив саме так проводити відпустку. Ось дружина все робила саме так, як йому подобалося. Намагалася. А потім він розсердився, що вона повільно йде з рюкзаком. І сказав: “Ти занадто стара!”

І що робити з такою критикою? Це не про вагу і не про зачіску. Не новий фільм про космос, який можна подивитися. Пятдесят п’ять років нікуди не дінеш. І стає важко тягнути рюкзак і йти по гущавині, співаючи пісні… Чверть століття людина все робила, як хотіла інша людина – заради збереження шлюбу. Щоб любили. Щоб розуміння було. А потім чоловік широкими швидкими кроками пішов далеко вперед. А вона сиділа на рюкзаку пригнічена і самотня – вона дуже втомилася.

Без всякого оптимізму. Тому що прожила не так, як хотіла: виснажувала себе довгими дієтами, бродила лісами і повзала по горах у відпустці. А хотіла зовсім іншого: тихих вечорів на морі, пиріжки пекти, мелодрами дивитися, мати довге волосся, на дивані лежати, ходити в театр у красивій сукні.

Вона дійшла до електрички. Кинула в лісі важкий рюкзак. На квиток вистачило – і то добре. Їхала і дивилася у вікно… Вона вибралася, а хтось ні – і досі худне, робить так, як треба іншим. А даремно. Варто іноді задуматися, для чого я це роблю?

Анна Кир’янова

You cannot copy content of this page