— Він навмисно все псує! — кинула мені Ольга, дивлячись на мого 9-річного сина Дениса. Моє життя після розлучення з Оленою перетворилося на постійне балансування між новою любов’ю і батьківським обов’язком, особливо коли колишня дружина оселилася просто за рогом
Мене звати Роман. Мені 37 років, і я вже рік як розлучений. Моя колишня дружина, Олена, несподівано вирішила оселитися практично за парканом. Вона знайшла будинок всього за одну вулицю від мого, і тепер ми з сином, Денисом, бачимо її щодня.
З Оленою ми прожили 10 років. Наш шлюб поступово згас, перетворившись на життя двох сусідів, які ділять побут. Рішення розійтися було спільним, без скандалів і великих образ. Головне, що ми домовилися — це про комфорт сина. Денису зараз 9, і він дуже чутливий хлопчик.
Після розлучення я почав зустрічатися з Ольгою. Вона молодша за мене на 7 років, яскрава, енергійна. Спочатку наші стосунки були легкими, романтичними, а місяць тому Оля переїхала до мене. Я був щасливий, мені здавалося, що життя знову наповнилося фарбами. Денис приходить до мене на вихідні та кілька разів посеред тижня. До переїзду Ольги все було чудово.
— Тату, ми поїдемо завтра в парк? — питав Денис, коли ми ще жили з Оленою окремо.
— Звісно, синку, — відповідав я, — тільки спочатку зробимо уроки.
З появою Ольги ситуація змінилася. Вона любить тишу, порядок і не надто переймається дитячими інтересами. Я намагався їх зблизити.
— Олю, Денис любить грати у конструктор, може, ви спробуєте разом? — пропонував я якось.
— Романе, я не нянька, — відповіла вона з помітним невдоволенням, — нехай грає сам, чи йде до себе в кімнату. Мені треба доробити важливий звіт.
Я тоді проковтнув образу. Але це був лише початок.
Нещодавно Олена купила будинок поруч. Я спочатку здивувався, потім навіть зрадів. Це значно полегшувало спілкування з Денисом. Він міг легко приходити до мене, коли захоче.
— Денисе, ти вже великий, — сказала Олена, — можеш сам ходити до тата, коли забажаєш. Це ж так близько.
Одного вечора Денис залишився у нас на ніч. Оля готувала вечерю, а я допомагав синові з домашнім завданням. Денис трохи розгубився і випадково забруднив скатертину на столі краплею соку.
— Ой, вибач, тату, — прошепотів він, помітно засмучений.
Я хотів сказати, що це дрібниця, але тут з кухні вийшла Оля. Вона побачила пляму і її обличчя вмить спохмурніло.
— Це що таке? — її голос був холодним, як лід.
— Я випадково, — пояснив Денис, ледь стримуючи сльози.
— Звісно, випадково! — вона взяла серветку і різко витерла стіл, — Хіба не можна бути обережнішим? Ти ж не маленьке немовля. Я щойно її випрала.
Денис опустив голову і став червоним від збентеження. Я відчув, як у мене стискаються кулаки.
— Олю, досить, — сказав я твердо, — Це просто скатертина. Не варто так реагувати.
— Ти завжди його захищаєш, — вона кинула серветку і пішла на кухню, гримнувши дверима, — Нехай вчиться відповідальності.
Того вечора Денис був тихий і засмучений. Він швидко попросився спати.
Наступного дня ситуація повторилася. Денис, граючись, залишив свої іграшки у вітальні. Оля повернулася з роботи, побачила їх і почала голосно зітхати.
— Що це за безлад? — запитала вона, — Це ж не ігрова кімната, Романе.
— Я приберу, Олю, — поспішно сказав Денис, — зараз же.
— Авжеж прибереш, — її тон був знущальним, — Скільки разів тобі треба повторювати? Ти ніби навмисно це робиш.
Я знову втрутився.
— Олю, він прибере. Не треба так з ним розмовляти.
— А як треба? — вона розвела руками, — Він вже великий, а поводиться, як нерозумне дитя.
Ми з Ольгою посварилися того вечора. Вона вважає, що виховує його, привчає до порядку. Я ж бачу, що вона просто його ображає, руйнує його самооцінку. Денис став менше усміхатися, коли приходить до мене. Він став напруженим, часто питає, чи не заважає він Олі.
Вчора відбулася подія, яка змусила мене все переосмислити. Денис вкотре залишився на ніч. Вранці він пішов у свій колишній дім, до мами. Я був на роботі, а Оля — вдома. Вона подзвонила мені.
— Твій Денис! — кричала вона у слухавку, — Він зламав мою улюблену вазу! Він що, знущається з мене?
— Яка ваза? Що сталося? — запитав я, намагаючись зберегти спокій.
— Я знайшла її на підлозі, розбиту! Він, мабуть, грався там! Я йому сказала, щоб він більше сюди не приходив!
Моє серце стиснулося. Я одразу ж подзвонив Олені.
— Олено, Денис у тебе? — запитав я.
— Так, він плаче, — відповіла вона, — Що сталося, Романе?
— Може, ти прийдеш до мене? — попросив я, — Нам треба поговорити.
Через годину я вже був удома. На кухні мене чекали Олена і Денис. Син сидів, притулившись до мами, і тихенько схлипував.
— Денисе, розкажи, що сталося? — я сів навпроти.
— Я… я хотів взяти свій м’яч із шафи, — сказав він тремтячим голосом, — а ваза стояла дуже близько до краю. Я випадково її зачепив.
— І що сказала Оля? — запитала Олена.
— Вона… вона кричала. Сказала, що я навмисно все псую, що я неслухняний хлопчисько. Сказала, щоб я йшов звідси.
Олена подивилася на мене з виразом глибокого суму.
— Романе, — сказала вона, — так не може тривати. Я не можу бачити, як Денис страждає. Ти обіцяв, що його комфорт — на першому місці.
— Я розумію, — тихо відповів я.
— Ти повинен щось вирішити. Або він ночує тільки в мене, поки ти не вирішиш проблему з Ольгою, або…
Вона не договорила, але я зрозумів. Я поставив свого сина у нестерпне становище. Він любить мене, хоче бути зі мною, але боїться моєї нової обраниці. І це моя провина. Я дозволив їй так поводитися. Я вибрав жінку, яка відверто демонструє свою неприязнь до моєї дитини.
— Олю, нам треба поговорити, — сказав я, коли ми залишилися самі.
— Про що? Про твого зіпсованого синочка? — її тон був зневажливим.
— Про нас. І про Дениса. Якщо ти не можеш прийняти його і поводитися з ним з повагою, то ти не можеш жити тут. Це його дім теж, і він буде сюди приходити.
— Ти вибираєш його? — вона здивовано підняла брови.
— Я вибираю спокій і щастя мого сина. Якщо ти не розділяєш цього, тоді це кінець.
Вона не сперечалася, просто зібрала речі і пішла. Я залишився сидіти сам у тиші, відчуваючи спустошення, але водночас і величезне полегшення. Я зробив вибір, який мав зробити давно.
Тепер Денис знову приходить до мене з усмішкою. Олена іноді заходить на каву. У нас нормальні, дружні стосунки. Але питання залишається: чи правильно я вчинив, закінчивши стосунки з Ольгою так швидко? Чи був інший вихід, щоб вона все ж прийняла мого сина?
А як би ви вчинили на моєму місці? Яка ваша думка про цю ситуацію?
Напишіть свою думку в коментарях. Ваша підтримка та роздуми дуже важливі. Поставте свій лайк, якщо вважаєте, що я вчинив правильно. Дякую.
