— Віддай свою частку сестрі, поки вона ще не встигла вийти заміж, — наполягали батьки.
— Наша Таня восени виходить заміж! — повідомили Олені батьки, щойно вона переступила поріг квартири.
— Візьміть пакунок із продуктами, — дівчина поставила важку сумку на килимок у передпокої.
— Сама занеси на кухню. У тата спина, — пробурмотіла мати й відійшла убік.
— А у мене, по-вашому, не спина? Я ж не з каменю. За два рази можна було перенести.
Просто поспішаю, — Олена роззулася й попрямувала на кухню.
— Не поспішай, у нас до тебе серйозна розмова! — з вітальні, тримаючись за спину, вийшов чоловік років шістдесяти п’яти. — Проходь, сідай на диван.
— Це прям терміново? — занервувала Олена, яка поспішала на зустріч із подругою. — Може, завтра? У мене справи…
— Ні! Зараз! — суворо мовив Тарас Андрійович і сердито зсунув брови.
Дочка зітхнула, кинула погляд на настінний годинник із зозулею й зайшла до вітальні.
— Сідай! — мати вказала на диван і сама вмостилася поруч.
Як тільки Олена сіла, батько Тарас Андрійович склав руки і з діловим виглядом повідомив:
— Ми вирішили продати цю трикімнатну квартиру. Частину виручених коштів витратимо на однокімнатну для себе. Плануємо перебратися до бабусі у Полтавську область. А все, що залишиться — передамо Танечці. Хочемо встигнути до весілля, аби допомогти молодим зі стартом.
Обличчя Олени змінилося. Вона одразу зрозуміла, навіщо її покликали на «сімейну нараду»: третина цієї квартири належала їй.
— Доню, тобі треба відмовитися від своєї частки на користь сестри, — повчальним тоном мовила мати.
— Це ще з якого дива? — обурено кинула Олена. — Чому я маю відмовлятись від своєї власності?
— Таня має терміново купити житло! І обов’язково до того, як вони з Ігорем розпишуться, — мати поставила перед донькою чашку чаю.
Її очі були такими ж благальними, як у кота з мультика про Шрека. Вона голосно проковтнула клубок, що застряг у горлі.
— Ти ж розумієш, що Тані терміново потрібна власна квартира. Весілля вже на носі, потім з’являться діти — і потрібно буде більше життєвого простору. Але оскільки ми не дуже довіряємо Ігорю, усе потрібно оформити ще до весілля. Ми швидко продаємо нашу квартиру, купуємо житло в селі біля бабусі, а решту грошей віддаємо Тані, — ще раз повторила мати.
Оленана мить завмерла, усвідомлюючи, наскільки несправедливими були вимоги батьків. Продаж її частки у квартирі могла б серйозно вплинути на її життя з чоловіком Павлом. Вони мешкали у тісній однокімнатній квартирі, яку Павло придбав ще до шлюбу.
— Але чому я маю відмовлятись від своєї третини? — підвищила голос Олена, намагаючись донести свій протест. — Ми живемо у маленькій квартирі, і мені теж хочеться трохи більше простору. Чому я маю поступатися своїми правами заради сестри? Чим вона краща за мене?
Батько повільно підійшов до вікна. Його обличчя стало суворим і непохитним.
— Ми вважаємо, що зараз їй це потрібно більше. Вона створює сім’ю — їй потрібна міцна основа. А твій Паша — надійний, у вас ще є час, аби самостійно накопичити на більше житло.
— Ні, я не згодна з вами! — наполягала Олена.
— Ваші житлові умови поки що не критичні. Якщо колись і виникне потреба в розширенні — беріть іпотеку. А ми хочемо підтримати молодшу доньку, дати їй впевнений старт у доросле життя, — різко обірвав її батько.
Зібравши всю волю в кулак, Олена впевнено озвучила свою позицію:
— Я не відмовлюсь від своєї частки добровільно. Ця квартира також належить мені, і я маю повне право розпоряджатися своєю частиною. Якщо ви хочете її отримати — давайте говорити про справедливу компенсацію.
Реакція не забарилася. Батьки одразу накинулися з умовляннями, мовляв, усі гроші мають піти виключно на сестру.
— Ти невдячна! — вигукнула мати, зі сльозами на очах. — Ми ж для тебе все робили! Он як вийшло…
— А як саме вийшло? Поясни мені, — спокійно, але з викликом запитала Олена. — Ви мені щось купили?
Батьки переглянулися. Відповісти було нічого. Після паузи тато голосно відкашлявся, глянув на доньку і мовив:
— Якщо не поступишся, ніякої компенсації не отримаєш. Купівля квартири для Тані зараз важливіша за все інше.
Обурена таким ставленням, Олена вирішила не здаватися й стояти на своєму до кінця:
— Без мого дозволу ви квартиру не продасте. І я вам його не дам!
У результаті — глухий кут. Родина наполягала на своєму, а Олена вперто боронила свої права.
Після пів години марної суперечки Тарас Андрійович грюкнув рукою об стіну й мовчки вийшов із кімнати.
— Бачу, говорити більше нема про що, — кинула Олена, поглянувши на годинник і розуміючи, що вже запізнюється, після чого вийшла з квартири.
За нею пішла Таня, намагаючись умовити особисто:
— Олено, ну ти ж розумієш, як важлива підтримка рідних? — пролунало солодким голоском.
— Мені дуже потрібно встигнути купити квартиру до весілля, щоб у разі чого вона була лише моєю.
Олена витримала паузу, дозволяючи сестрі відчути всю вагу сказаного.
— Звісно, я розумію, — сказала Олена твердим голосом. — Але й ти спробуй подивитися на ситуацію об’єктивно. Чому я маю поступатися своїми правами заради чужої вигоди?
Слова Олени викликали у сестри роздратування, і вона поспішила завершити розмову.
Минув тиждень у цілковитій тиші. У неділю мати зателефонувала доньці й попросила приїхати разом із Павлом.
Родичі зустріли подружжя з докорами. Щойно Олена переступила поріг, одразу ж батьки запропонували продати квартиру та поділити гроші на трьох.
Однак слова Олени викликали обурення у батьків і Тетяни, яка теж була присутня.
— Це неприпустимо! — суворо заявив батько. — Тобі ця частка дісталася просто так.
— Як це — «просто так»?! — здивовано перепитала старша донька. — Квартира поділена на трьох — отже, і гроші мають бути поділені порівну! Ніяких винятків бути не може!
Атмосфера в будинку літніх батьків загострилася до межі. Спалахнули гучні суперечки.
— Ми просто можемо зробити так, як ти хочеш, і більше з тобою не спілкуватися! — вигукнув батько. — Яка ж ти вперта, Олена… Якби йшлося про чужу людину — ще куди не йшло, але ж це твоя сестра. Вона скоро виходить заміж, ти могла б зробити їй подарунок — віддати свою частку.
— Та невже? Нагадайте, який подарунок Таня зробила мені на весілля? — Олена запитально подивилася на сестру, яка кривила обличчя.
Тетяна вирішила промовчати. Вона закотила очі й схрестила руки.
— Не пам’ятаєш? Я нагадаю — міксер. Дешевий китайський міксер, який зламався через два дні, — збуджено повідомила Олена.
— Причому тут якийсь міксер і твоє весілля? — скривилася мати. — Зараз ідеться про Таню!
— Добре. Я не даю згоди на продаж! Або ви віддаєте мені одну третину після продажу, або взагалі нічого без мене не продасте! — чітко відповіла Олена.
Зрештою, батьки змушені були здатися, визнавши, що тиск на дочку не має сенсу. Продаж квартири відбувся за місяць. Гроші було чесно поділено на трьох. Проте після цього родичі повністю припинили спілкування з Оленою. Вони щиро вважали, що вона вчинила неправильно.
На весілля Тетяни ані Павла, ані Олену не запросили. Святкування відбулося без них.
Згодом від родичів жінка дізналася, що батьки переїхали до Полтавської області — у будинок до бабусі. Усі кошти, отримані від продажу квартири, батьки віддали Тетяні, і вона на них купила двокімнатну квартиру.
Минув рік. Життя Олени з Павлом ішло своїм спокійним шляхом. Вони працювали, подорожували, облаштовували свою оселю. Відсутність постійного родинного напруження, як не дивно, принесло полегшення. Та водночас залишився осад — не за сварками, а за тим, як легко її викреслили з сім’ї.
— Якби я дійсно зробила щось погане, я б це зрозуміла, — якось сказала Олена чоловікові.
— Але я лише відстояла свої права. Хіба це гріх? Павло лише мовчки взяв її за руку. Він давно вже не намагався щось пояснювати або втішати. Вона сама все розуміла.
Одного дня жінка побачила Тетяну у торговому центрі. Та йшла з чоловіком, тримала дитячу курточку в руках. Олена мимоволі зупинилася. На мить сестра поглянула в її бік — і швидко відвернулася, ніби не впізнала. А може, не захотіла впізнавати.
Цей погляд був рішучим, остаточним. Олена більше не намагалася щось налагодити. Вона зробила свій вибір — чесний, неприємний для інших, але справедливий.
Іноді, в особливо тихі вечори, вона згадувала своє дитинство. Як вони з Танею ховалися під ковдрою, вигадували таємні мови, мріяли про доросле життя. Як сміялися, не розуміючи, що з роками сміх може змінитися мовчанням.
