Мене звати Інна, мені наразі 28 років, я маю двох маленьких діточок та особистого щастя як такого немає. Чому так трапилось? Та певне, сама і винна в тому!
Будучи студенткою я переїхала до столиці. Навчалася я на маркетолога, доволі цікава та сучасна професія! Я знімала квартиру і з першого курсу працювала, паралельно навчаючись, Так згодом на 3 курсі я взагалі перестала собі відмовляти у чомусь, забезпечувала себе сама і допомагала своїм батькам. Я знайшла дуже престижну роботу, яка дозволяла мені розвиватись і повноцінно заробляти собі на життя. Загалом жалітися не було на що, тому що які б в мене бажання не були я звичайно могла їх задовольнити самостійно, можливо щось десь зекономити не в глобальних масштабах звичайно але все ж.
За побудовою кар’єри і за самореалізацією я не помітила як всі мої подруги повиходили заміж, уже мали дітей і влаштували своє життя. А я була геть одна.
На роботі колеги теж часто кажуть про те що варто задуматись про особисте життя, бо буде пізно… Я не звертала на це уваги і думала, що те що визначено мені долею трапиться. За короткий часовий період я познайомилася з хлопцем мого віку на одному із заходів. Його звали Стас. Нам було приємно спілкуватися, ми почали часто проводити час разом, він дарував мені подарунки та квіти. Пізніше я дізналася, що Стас одружений та дітей вони з дружино не мають. І взагалі не все так добре у їхній сім’ї, живуть швидше за звичкою, без кохання давно уже байдужі одне одному.
Якось ми знову зустрілися з ним за чашечкою кави, але я поводила себе холодніше ніж завжди. Влад помітив це і запитав
– Інно що трапилось?
Я ж відповіла, що ми не можемо далі продовжувати так зустрічатися, тому що це не чесно по відношенню до його дружини. Він сказав, що вирішує це питання. Я тоді не зовсім зрозуміла його слова. А вже за кілька днів він прибігає до мене і дає мені в руки папірець – свідоцтво про розлучення.
Незабаром ми зіграли весілля і почали жити разом. Ми купили квартиру у нас з’явилися дві прекрасні донечки! І все було б добре, якби я одного дня не дізналася про його зраду. Я не могла йому це пробачити, тому наші стосунки охолонули, ми почали спати в різних кімнатах. Потім Стас і зовсім берегу пустився. За якийсь рік перетворився у безхатченка, виніс практично все з квартири. Я переїхала до батьків.
Поки живу тут, але перспектив ніяких. Я зробила велику помилку пішовши в декретну відпустку. Тепер я так би мовити “випала” з професії. Фірма на якій я працювала змінила власника і назву. Мене давно звільнено.
А найнеприємніше це те, що мене знайшла його колишня. У іншому місті вона десь дізнавшись мою адресу приїхала, аби поглянути мені в очі.
— У нас була сім’я. Ми мали плани, мали любов. Ти все зруйнувала. Тепер ти щаслива? – запитала вона.
Що я могла відповісти? Зачинила двері і розридалась. Моя доля – мій вибір і наслідки його.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.
Головна картинка – pexels.
