Праведний Симеон в немовляті бачить Бога, якого принесли Марія з Йосифом, щоб зустрітися з ним. І не тільки з ним, а з кожним хто приходить до Божого дому. Але не всі бачать те, що праведник. На жаль, не відчувають тої радості, миру і благословення. Не знають, що Господь вливає в серця спокій і благодать, якої прагне кожен, хто прийшов у цей світ.
Мабуть, душа пам’ятає те світло і любов, що панує в едемськім саду, шукає на землі і знайти не може. Від Всевишнього ж приходить до всіх, хто народитись має. І прикро стає, бо щось таке надзвичайне є недосяжним, а його так хочеться досягнути для повного щастя.
Можна здобути те, що хочеться і мрія може стати реальністю. Треба не багато – прийти в храм і щиро молитись. Впустити Спасителя в своє серце і в своє життя. Признати Його Богом, відчути Його щедроти і дозволити Йому вести себе за руку.
Зустріч людини з Богом і визнання Його завжди є великим чудом. Щасливий той, хто пізнав Творця на землі, бо має вже присмак того життя, яке обіцяє Ісус після нашого тутешнього гостювання. Хто відчув цю ласку, не втратить її, зберігатиме.
Відчувши присутність Господа, людина розуміє важливість цієї зустрічі. І чекає на неї щоразу у храмі, щоб помістити в найтаємніший куточок душі і пронести Його крізь життєві бурі та грози до останнього подиху.
Галина Мазурик, “ЗУСТРІЧ З БОГОМ”
