Події
Від злиднів військового батька-одинака рятує вся Львівщина

У місті Яворові Львівської області, в 24-й окремій механізованій Залізній бригаді імені князя Данила Галицького служить за контрактом 34-річний Євген Межевой, якого з трьома маленькими дітками покинула дружина.

Допомагають доглядати батькові-одинаку півторарічну Олександру, трирічну Святославу та восьмирічного Матвія мати й вітчим дружини-зозулі, які є вимушеними переселенцями із зони АТО.

Ця родина опинилися у злиднях, бо рідна мама, утікаючи з коханцем, прихопила банківську картку з державною соціальною допомогою для діток. Та ще й, продавши батьківське майно на Сході, жінка гроші матері не віддала, мотивуючи тим, що, начебто, їх у неї украли. Не зміг вчасно викупити з пошти речі вояка Євген, отож поїхали пакунки з дитячим одягом, ліжечком, подушками та ковдрами на утилізацію.

Про те, що воїн з трьома дітками, тестем та тещою опинилися у злиднях,   перед Йорданом повідомила мешканка військового містечка Яворова. Мовляв: «Допоможіть цій хорошій людині, але так делікатно, аби в нього не забрали дітей в інтернат, бо Євген цього не переживе».

Командування 24-ї ОМЗБ цю інформацію підтвердило, пояснивши, що військовослужбовцеві дали відпустку для того, аби влаштував свої приватні справи.

Діти спали під бушлатом на долівці

Сім’ю вояки-«залізняка»  та двох вимушених переселенців із зони війни журналіст розшукав в середмісті Яворова, на вулиці Загаєвича, у приватному будинку під вивіскою: «Продається».

Євген саме підкладав у пічку дрова, бо, з його слів, нічим за газ платити, за квартиру господиня попросила 2,5 тис. грн за місяць, а ще борг за світло в тій селянській халупі (десь до 3 тис. грн) не погасив.

«Хазяйка прийде за грошима після свят, хоче оплату за два місяці наперед. А це – 5 тис. грн. Звідки взяти – голова сохне. Зарплата у мене – 7 тис. грн. Але її ще не одержав. Та й дров уже нема. Батьки сплять з Олександрою на  вузькому дивані, а я зі старшими дітьми Святославою і Матвієм – на підлозі, на килимку, без подушок. Укриваю дітей бушлатом, зігріваю їх собою…», – бідкається чоловік.

Телефоную до комбрига, полковника Анатолія Шевченка. Каже, що питання із зарплатнею вирішить в межах доби.

При цій звістці батько-одинак Євген, його теща Людмила та тесть Олександр – вимушені переселенці із зони АТО, дещо повеселіли.

Євген звертається до батьків дружини-зозулі: «Мамо!», «Тату!». А поважного віку люди, дивлячись на зятя та онуків, втирають сльози. Коли мова заходить про дочку, то гірко зітхають.

 

Утекли від війни, а потрапили – в злидні

«Коли бойовики почали активно гатити по маріупольському напрямку, ми вирішили втекти на Західну Україну. Теща так злякалася тих обстрілів, що в неї почалися сердечні напади», – розповідає Євген Межевой, який у мирні часи працював кранівником широкого профілю на «Азовсталі», добре заробляв та радів життю.

З його слів, спочатку з дітьми, дружиною Тетяною та її батьками вони поїхали на Буковину, але їх зустріли там не дуже привітно.

«Влаштувався на роботу, де заробив за два місяці  2 тис. грн. А тут у військкоматі порадили піти на службу в армію – за контрактом. Після навчання мене відправили в Яворів, в 24-ту бригаду. Служба мені – до душі, але жінці вона не сподобалася. В один прекрасний день мене та дітей Таня покинула. Знайшла собі коханця, з яким, як заявила, їй – добре. Видно, добре їй так, що дітей навіть з Новим роком не поздоровила», – спохмурнів вояка.

При цих словах бабуся покинутих діток – пані Людмила заплакала. Зізналася, що їй соромно за доньку.

«Я її ростила, думала, що стане хорошою людиною. На мою зарплату санітарки в лікарні жили незаможно, але й не голодували. Онуків та зятя ми з Олександром, моїм громадянським чоловіком, не залишимо в біді. Євген – хороший зять. Як він гарно про дітей дбає. Сам не з’їсть, а їм дасть. А в нас останнім часом і хліба нема», – мовила пані Людмила, яка не може вийти з дітьми погуляти, бо зимового одягу та взуття не має: донька все її майно продала, а грошей не повернула.

«Женя – дуже сильний і добрий. Шкода, що Таня так з ним і з дітьми зробила. Ви подивіться, як він добре ставиться не лише до доньок, а й до Матвія. А хлопчик – не є його рідним сином. Він Таню взяв уже з дитиною», – розкрив сімейну таємницю пан Олександр, вимушений переселенець, який за мирних часів на «Азовсталі» працював  слюсарем.

Зараз цей чоловік виглядає набагато старшим за своїх 57 років. Каже, біда скосила: зимових одягу та взуття – жодних та ще й мобільний телефон, скручений ізоляційною стрічкою, перестав працювати. Навіть до друзів, що залишилися в Маріуполі, не може потелефонувати, попросити допомоги.

«А на роботу в Яворові, хто мене візьме? Тут такі професії не потрібні… Хіба що відкриють «Яворівсталь», – сумно пожартував переселенець.

«Матвій для мене – рідніший за рідного. Я його з семи місяців виховую. Займаюся з ним спортом, вчу писати й читати. Хлопчик – дужий, має велику силу волі. І має добрий характер. Їсти не буде, якщо не пересвідчиться, що сестричкам вистачило. Я вже подав заяву на усиновлення. А що стосується школи, то не зміг його відправити: спочатку був на військовому навчанні, потім поселився в глухому селі, мав проблеми зі здоров’ям – операцію мені зробили. А дружина Матвієм не переймалася», – пояснює батько-одинак.

«Тьотю, а ви не можете попросити вчителів, щоб мене в школу взяли? Я буду добре  вчитися. І силу маю. Батько зі мною кожного дня спортом займається. Уже по 500 разів присідаю і віджимаюся. Хочете покажу?», – попросив 8-річний хлопчик, який втік на Львівщину від війни разом з двома сестричками.

На Йордан батько-одинак тягнув по Яворову тачку з дровами.

Пам’ятаючи пересторогу колеги Євгена Межевого – військовослужбовця, щоб допомогти родині так делікатно, аби дітей в інтернат можновладці не забрали, –  почав просити краян про створення належних умов проживання батька-одинака з трьома дітками.

Зараз усіх добрих людей з Львівщини, які кинулися рятувати військового батька-одинака з трьома дітками, покинутими матір’ю, перерахувати – годі. Зокрема, волонтер зі Львова Анна Юник разом з колегами завезли подарунки.

«Почувши таку гірку звістку, ми кинулися збирати допомогу. Львів’яни відгукнулися. Щиро дякую Назарові Палідовичу, який від «Галицької Здоби» передав 4 коробки печива та 10 буханців хліба; Уляні Кузик – за речі, ковдри та іграшки; Христинці – за закрутки, одяг та 100 грн, за які я купила крупи та цукор; Вікторії – за фрукти та іграшки; Андрієві Посікірі – за постіль та іграшки; Лілічці – за одяг; Романові Чорнобаю – за те, що допоміг все те завезти в Яворів», – інформує Анна Юник.

І ще одна відома волонтерка Надія Лаган посприяла, аби батько-одинак поїхав у Львів та вибрав собі в Центрі допомоги сім’ям учасників АТО Народної Самооборони Львівщини все, що його діткам потрібно.

«Дерев’яний коник, який так сподобався маленькій Святославі, був переданий з Австрії: він – ручної роботи волонтера зі спільноти «Янголи Милосердя» з Інбрука Марінни Бівальд», – каже пані Надія .

 

Вояка та батьки непутьової доньки-втікачки  просять подякувати всім, хто не залишив їх сам-на-сам з бідою. А дітки Матвій, Святослава, Олександра, радісно розглядаючи подарунки, голосно сміються. А ще тиждень тому вони спали на долівці, під бушлатом.

 

Однак проблема опалення цього приватного помешкання з щомісячною вартістю 2,5 тис. грн так і не канула в Лету, хоча військові в розмові з журналістом обіцяли допомогти.

На сам Йордан, коли всі святкували,  таки вдалося випросити трохи дров у місцевих рятувальників (фахівцям Державної служби надзвичайних ситуацій, як виявилося, теж нічим за газ платити, отож у вільний час махають сокирами).

Воїн Збройних сил України Євген Межевой зізнався, що «вже давно таким щасливим не був, як в ту мить, коли біг з тачкою, наповненою дровами, по місту – від «пожарки» до дітей».

«Але люди на мене оглядалися. Чого б це?», – не може зрозуміти чоловік, який у військовій формі (цивільного одягу немає), який віз дрова саме в той час, коли люди йшли до церкви на Йорданське Богослужіння.

Опісля того, як журналіст озвучив проблеми батька-одинака Євгена Межевого, його трьох дітей, його тестя та тещі – вимушених переселенців із зони війни, цією родиною зайнялися відповідні служби.

Особливо багато вже зробили директор Яворівського районного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді Наталя Вдовенко та керівник управління соціального захисту населення Яворівської РДА, депутат райради Уляна Ганусяк.

Як запевнив перший заступник голови Яворівської РДА Ігор Рак, хлопчика готують до школи, а дівчинці шукають місце у дитсадку.

Читайте також: Лист моєму чоловікові після народження наших дітей

Джерело.

 

Related Post