Наталя і Сергій дружили з першого класу. Вони сиділи разом, за однією партою. Сергій перед школою завжди зустрічав Наталю, а після проводжав її додому, допомагачи їй нести портфель.
Уроки робили разом. На вихідних гуляли. Якщо хтось із них нездужав, вони просто годинами розмовляли по телефону. Спочатку їх жартома називали нареченим і нареченою, потім звикли.
Десь у 8 класі Сергій підійшов до Наталі.
— Адже ми друзі, так? Я можу довірити тобі таємницю?
— Звичайно, а що за таємниця? — поцікавилася Наталя.
— Я закохався в Оленку з паралельного класу. Світленьку таку, з косою. Як мені їй сподобатися?
Наталя розгубилася, порадила йому якусь нісенітницю. Їй було дуже прикро. Вона проплакала всю ніч, але для себе вирішила, що не показуватиме вигляду.
З того дня багато що змінилося. Вони були так само разом, але Сергій цікавився іншими дівчатками, а Наталя дуже переживала через це і любила його «таємно».
На випускному, Сергій втік з іншим дівчиськом. Наталка залишилася одна. Нічого її не радувало. Але вступні іспити в інститут, перші лекції, нові знайомі витіснили образу на Сергія. Вона зустріла гарного хлопця, зібралася виходити за нього заміж.
Сергій прийшов до неї за тиждень до весілля.
— Наталочко, дорога моя. Я як дізнався, що ти заміж виходиш, то мало не з’їхав з глузду. Я кохаю тебе. Згадай, ми ж з тобою не розлий вода, разом завжди. Не роби помилку.
— Але у нас весілля через тиждень. Як я в очі йому дивитися буду?
— Байдуже! Головне, щоб ти була щаслива.
Весілля не відбулося. Вона знову була разом з Сергієм. Наталя сяяла від щастя. Будувала плани. Одного разу, їй прийшло повідомлення. У ній Сергій писав, що дуже цінує їхню дружбу, але зустрів іншу. Він дякує їй за всі дні, проведені разом. Бажає їй щастя.
Дівчина була вражена. Зважилася на необдуманий крок, але випадково зайшла подружка, викликала швидку і все обійшлося.
Минули роки. Наталя була щаслива. У неї був чудовий чоловік, двоє прекрасних дітей.
— Наталочко! Це справді ти? Як я радий тебе бачити.
Жінка обімліла. Перед нею, в дорогому костюмі, стояв Сергій. Він мав гарний вигляд. Легка сивина не псувала, а навпаки додавала йому солідності.
— Привіт, як життя?
— Погано.
— Чому ж так?
— Знаєш, здавалося б усе є. Квартира, хороший автомобіль, гроші. Та одного, найголовнішого немає — сім’ї. Звичайно, були жінки, але не склалося. Я напевно, тебе забути не можу. Ти одна моя перша і справжня любов. Може спробуємо повернути все?
— У мене чоловік, діти.
— Дрібниці, з чоловіком можна розійтися. Дітей йому залишити. Ми своїх матимемо. Я люблю тебе. Забути не можу. В Париж полетимо. Була в Парижі? Не захочеш в Париж, то на Мальдіви злітаємо. Погоджуйся, Наталю. Ми створені одне для одного.
Наталка стояла і дивилася на зухвалого, впевненого в собі чоловіка. Їй стало неприємно.
«Яка ж я ненормальна. Хіба можна було його так довго любити? Та я світа не бачила через цього самозакоханого самолюба, а він же крім себе нікого не любить. Як я могла цього не помітити. Як же ж я помилялася» — думала вона.
— Зупинись, Сергію. Мені це абсолютно не цікаво. І взагалі мені вже час. Бувай, успіхів тобі.
Наталя повернулася додому. Діти зняли галас, побачивши її.
— Вечеря готова. Чому ж ти так довго? Ми вже зачекалися тебе, — вигукнув чоловік з кухні.
— Я кохаю тебе.
— Мамо, а нас, а нас?
— Я вас дуже всіх люблю. Рідні мої.
Фото ілюстративне.
