Він в віконці вайбера показував нам квартиру. Дашка кричала: мої дракончики, мій Беззубик, мій стіл. А я просто плакала і дякувала. Мене вразили орхідеї не підвіконні. Гілка, повна білих ніжних квітів. Ми жартували, що, схоже, квітам краще без нас. Або вони на нас так чекають.
А коли мене спитали: що тобі відправити поштою? – я так нічого і не могла сказати.
Попросила тільки туфлі, щоб нарешті зняти мої жовті зимові чоботи з міхом. Заміню їх на червоні туфлі.
Червоні туфлі з мирного життя.
Так бажаю, щоб всіх нас дочекались наші домівки.
І щоб ми допомогли всім відбудувати втрачене.
А ранок – за простим розкладом: зустріти доньку словами “доброго ранку, Щастя!”. Обіймашками пройтись по всьому її худенькому тілу, щоб легше могла перейти із сну до реальності. Дітям, що пережили стрес, це буває складно.
Разом заспівати (ви знаєте, навіть, що :-))
Ще раз обійнятись.
І піти в новий день.
Ще один день – що наближує Перемогу
Доброго дня, Родино. І доброго дня всім нашим малим і дорослим “Щастям”.
Сьогодні 10.04, неділя.
Я дуже сподіваюсь, що мої слова про туфлі не ранять ще більше тих, кому зараз боляче. Для мене це не туфлі, а символ.
Світлана Ройз( українська дитяча і сімейна психологиня та письменниця. Спеціалізується на дитячій психології, стосунках між батьками та дітьми, вирішенні проблем із підлітками).
Фото: ілюстративне.
04/10/2022
