Вчора до мене на гостину завітала “майбутня сваха” — жінка, яка, здається, готує своїй невістці не щасливе сімейне життя, а справжнє випробування. Після цієї розмови я просто місця собі не знаходжу! Мій єдиний обов’язок зараз — це спробувати відмовити нашу єдину донечку від весілля, що вже за тиждень.
Я впевнена, що з такою свекрухою і її “домашніми” вимогами моїй дитині просто не буде спокою. Діти вже мешкають разом у квартирі, яку батьки нареченого подарували синові, але претензії пані Людмили не змусили себе чекати. Я намагалася їй пояснити, що моя Тетяна не з тих, хто повинен жити біля плити, що зараз усе можна купити готове, а її ранкова вівсянка — то взагалі зразок правильного харчування.
А вона вперто своє: “Навчіть свою дочку бути справжньою господинею!” У них в холодильнику, каже, лише йогурти та фрукти, іноді трохи сиру чи яєць, і все.
– Ну от скажіть мені, Світлано, як ви свою дочку виховали? – Людмила, моя потенційна сваха, сіла навпроти мене у вітальні, тримаючи в руках чашку з трав’яним чаєм, який я їй запропонувала, і її голос був сповнений осуду.
– Тетяна – чудова, вихована дівчина, – відповіла я, намагаючись зберегти спокій. – Вона отримала хорошу освіту, вона талановита…
– Талановита? А в чому її талант проявляється, коли моєму Олексію треба вдома мати теплий обід, а не ті ваші… кефіри з вівсянкою? – Вона навіть очі закотила. – Вона до нас прийшла, у неї є обов’язки! Це що ж, мій син після роботи має собі сам вечерю готувати?
– Людмило, давайте будемо чесними, – я відчувала, як мені стає гаряче, – Тетяна працює не менше вашого сина. Вона графічний дизайнер, у неї купа проєктів, вона заробляє. Зараз інший час! У них усе необхідне є, вони обоє успішні!
– Інший час? Хазяйновитість ніколи не вийде з моди! – Вона поставила чашку на стіл так, що аж дзенькнуло. – Моя невістка має піклуватися про свого чоловіка, а вона тільки й знає – йога, ноутбук і книжки! До того ж, постійно кличе якусь жінку для прибирання! Ви її навчіть! Мені така невістка, яка не здатна подбати про сина і порядок у домі, – просто не потрібна!
– Моя дочка – не ваша служниця! І я не буду її нічому “навчати” за тиждень до весілля! – Мої слова прозвучали різкіше, ніж я планувала. – Вона вміє все, що їй потрібно. А те, що вона обирає готове харчування і клінінг, – це її вибір і їхнє спільне рішення! І взагалі, чому ви так часто їх провідуєте? Дайте дітям спокій!
– Я як мати маю право знати, як живе мій син! І маю право вимагати, щоб про нього турбувалися!
Ми з чоловіком, Романом, мешкаємо у Львові. Тетянка, наша донечка, — єдина і неповторна. На жаль, більше дітей Бог нам не дав, але ми ніколи про це не шкодували. Адже наша дівчинка виросла просто дивовижною!
Дитинство Тетяни було справді безхмарним, повним любові, турботи та можливостей для розвитку. Ми з Романом – люди середнього достатку. У нас є власна квартира, старенька, але надійна машина, і ми обоє маємо стабільну роботу. Ми ніколи не відчували гострої потреби в чомусь, але й не були олігархами.
Коли Тетянка була маленька, ми докладали максимум зусиль, щоб заохотити її розвиватися різнобічно. Ми хотіли, щоб вона бачила світ і прагнула до прекрасного. Вона відвідувала уроки малювання, освоювала гітару, займалася бальними танцями та художньою гімнастикою, була у секції з плавання. Вона багато читала, добре вчилася в школі та в університеті. Ми давали їй можливість їздити на освітні екскурсії та обмінні програми за кордон.
Так і виросла наша Тетянка. Вона отримала прекрасну освіту. Їй зараз 27 років. Вона – дуже творча, розвинена, сучасна молода жінка, що завжди у тренді. Вона й досі підтримує форму, займається йогою, ретельно стежить за своїм харчуванням. Донедавна вона жила з нами, працюючи графічним дизайнером-візуалізатором на “фрілансі”. І ось, зовсім недавно, вона вирішила вийти заміж.
З Олексієм вони зустрічаються вже близько трьох років. Познайомилися вони завдяки роботі: його фірма замовляла в Тетяни візуалізацію якогось великого проєкту. Хлопець нам відразу сподобався – вихований, розумний, приємний. Ми з Романом не мали нічого проти їхніх стосунків. Було видно, що між ними дійсно міцні, справжні почуття, і ми щиро раділи за дочку.
Кілька місяців тому діти вирішили почати спільне життя. Вони переїхали в квартиру Олексія, яку йому подарували батьки. Вони удвох, власними силами та за свої кошти, зробили там сучасний ремонт. Я була кілька разів у гостях – вийшло дуже стильно й затишно. Звісно, це не дивно, адже у Тетяни, з її художнім смаком та освітою, просто не могло бути інакше.
А згодом молодята оголосили нам, що вже подали заяву до РАЦСу і забронювали невеликий ресторан для найближчих родичів та друзів. Вони вирішили офіційно узаконити свій союз, створити справжню родину і подумати про продовження роду, поки ще молоді. Все необхідне для старту сімейного життя у них було: обоє працюють, мають де жити, люблять одне одного.
Ми були щасливі за них і думали, що наші майбутні свати, Людмила та Ігор, також розділяють нашу радість. Може, вони й раді, але це не заважає їм мати цілий список претензій до нашої Тетяни. Ось вчора і відбувся цей візит Людмили, який перевернув усе догори дриґом.
Як я вже казала, до весілля лишився лише тиждень. І виявилося, що майбутня свекруха Тетяни дуже часто навідується до молодих і втручається в їхнє життя. І Людмила прийшла мені повідомити, що моя Тетяна – “погана господиня”.
Сваха розповідала, що як тільки вона не прийде до них – Тетяна або за ноутбуком працює, або йогою з онлайн-тренером займається, або відпочиває, або на прогулянці, або ж п’є каву, читаючи книжку. Вона не приховувала, що для прибирання вони викликають клінінгову службу, бо Тетяна не хоче витрачати на це свій час. На думку Людмили, це просто немислимо!
А ще, за її словами, моя донька взагалі нічого не готує. У холодильнику у них, як вона вже “настукала”, лише кефіри, різні фрукти та іноді яйця чи сир, і “більше нічого, що можна поставити на стіл для чоловіка”. Вони з Олексієм переважно обідають і вечеряють у кав’ярнях чи ресторанах, а вранці Тетяна готує їм обом корисні вівсяні пластівці з фруктами на кефірі. Вона ніколи не варить перших страв, а це, на думку матері мого майбутнього зятя, “взагалі не припустимо і свідчить про повну недбалість невістки”!
Я, звісно, спробувала пояснити Людмилі, що Тетяна не створена для щоденного стояння біля плити, що зараз таке життя, коли у супермаркетах можна купити будь-яку готову страву, а вівсянка, яку вона готує, – це дуже корисний початок дня. Але вона не слухала, вперто повторюючи: “Навчіть свою дочку бути господинею! Готувати, прибирати! Мені така невістка не потрібна, яка ні палець об палець по господарству зробити не може і не потурбується про мого сина!”
Звісно, я нічому Тетяну “навчати” не буду. Вона вміє все, що їй потрібно для комфортного життя. А харчування – це взагалі не найважливіше в їхніх стосунках. Але після цієї розмови я остаточно переконалася, що моя Тетяна заслуговує на краще, ніж на постійний тиск. Я впевнена, що у цьому шлюбі вона буде нещасною, і що вони її просто “заклюють” цими своїми “домашніми” вимогами.
Тому я тепер маю твердий намір, поки ще є час, відмовити дочку від цього шлюбу і переконати її повернутися до нас додому.
Я глибоко переконана, що люди закохуються і люблять одне одного не за вміння зварити ідеальний борщ чи наліпити пельменів на тиждень. І наскільки я бачу, Олексія моя Тетяна цілком влаштовує. Але ж його мама моїй дочці не дасть спокійно жити, і я зроблю все можливе, щоб захистити свою дитину. Знайде собі іншого чоловіка – вона молода, талановита, все життя ще попереду! Я подзвонила Роману, розповіла про візит Людмили, і він повністю підтримав моє рішення.
– Романе, ти уявляєш? Вона прийшла до мене з претензіями, ніби Тетяна вже її власність! – Я не могла заспокоїтися.
– Світлано, я розумію, – голос чоловіка був напружений. – Це занадто. Весілля через тиждень, а вона вже “господиню” виховує. Тетяна варта того, щоб її любили такою, яка вона є, а не за її кулінарні здібності.
– От саме! Я боюся, що ця жінка просто зіпсує їм життя. Ми повинні поговорити з Тетяною. Може, скасуємо все, поки не пізно?
– Давай. Тільки дуже обережно, щоб її не засмутити. Це її вибір. Але ми, як батьки, маємо захистити її від можливого нещастя. Запросимо її завтра на вечерю.
Я чекаю на завтра, щоб поговорити з дочкою. Я боюся цієї розмови, але не можу допустити, щоб моя Тетяна страждала. Можливо, вона не бачить очевидного? Вона закохана і щаслива зараз, але материнське серце відчуває біду.
А як ви вважаєте, дорогі читачі? Чи маю я право
