В молодості дуже довго любив одну дівчину, яка вважала мене просто другом. Ми познайомились ще у школі, і я закохався в неї з першого погляду. Проводжав її зі школи додому та носив портфель. Ніколи не натякав на щось більше ніж просто дружбу.
Вона часто розказувала про своїх хлопців і я був готовий слухати ці історії лиш аби чути її голос. Але ніколи не наважувався на щось більше…
А коли вона вийшла заміж, одружився з її найкращою подругою, щоб зустрічатися сім’ями. Дивно правда?
З дружиною ми разом майже 20 років, вона сенс мого життя. Вона чудова жінка, кохає мене і у нас 3 дітей. Я щасливий як ніколи.
Живемо в достатку, вона завжди поряд та розуміє мене. Не знаю чи був би я щасливий зі своїм першим коханням як із своєю дружиною.
І я ніколи не зізнаюся їй у тому, що ще років 5 після нашого весілля, до народження наших дітей, я чекав, що мене покличе те моє перше кохання. Бачив її з чоловіком і часто думав як би було круто якби на його місці був я. Мені здається вона знала що я чекаю коли вона покличе мене бути з нею…
І я точно кинув би все і пішов… І втратив би своє справжнє щастя!
