Увесь світ обійшли фотографії та відео, як росіяни вивозили з України пральні машини та телевізори.
Мої знайомі європейці в це не вірили і писали мені, що ну не може такого бути. Адже вони раніше їздили до Москви, це таке багате місто, там у всіх круті машини й нерухомість коштує дорожче, ніж у Нью-Йорку.
А я їх питав, чи були вони у Бурятії?
Мені ця ситуація нагадала розмову, яка відбулася з моїм американським колегою-мандрівником кілька років тому.
«ГАЇТІ — райське місце!» — упевнено заявляв тоді мій американський приятель.
«ЧОГО?» — думав я, згадуючи, як на Гаїті мене серед білого дня пограбували, приставивши до печінки іржавого ножика.
Гаїті — це держава в Карибському морі й найбідніша країна в усій Західній півкулі нашої планети. Тут кримінал зашкалює гірше, ніж у найбідніших африканських країнах.
Країну регулярно захоплюють диктатори, накочуються хвилі епідемій холери, а нещодавно на очах у натовпу застрелили президента. Не країна — філія пекла!
«ТАМ ЧУДОВІ ПЛЯЖІ З БАРАМИ, РЕСТОРАНАМИ, ПОВНА БЕЗПЕКА, А ЧИСТОТА — ІДЕАЛЬНА!» — наполягав приятель.
«ЗНУЩАЄТЬСЯ!» — вирішив я, згадуючи, як провалювався до колін у пластикове сміття на гаїтянських базарах.
Загадку розгадати було просто.
Відома круїзна компанія орендувала в Гаїті невеликий шматочок узбережжя з назвою Лабаді й повністю ізолювала його від місцевих. Територію обнесли парканом з колючим дротом та поставили озброєну охорону.
Після того компанія побудувала пристань для своїх суден, кілька ресторанів, атракціонів, купу барів і басейнів. Спеціально навчені танцюристи зображують місцеві звичаї, а вишколені офіціанти й бармени із сусідньої Домініканської Республіки обслуговують пасажирів круїзних кораблів. Усе чистенько, гарненько.
Круїзне судно стоїть лише кілька годин протягом світлового дня, і більшості туристів невтямки, яке пекло розверзається за рядами колючого дроту. А вже ввечері вони повертаються на свій круїзний корабель із твердою впевненістю, що цей шматочок для туристів і є вся Гаїті.
Приблизно так само і з Росією. Іноземці бачать розкіш Москви, але навіть приблизно не уявляють реалії життя у Бурятії, Сибіру, Поволжі та решти країни за межами МКАД.
Текст з моєї нової книги, яка вийде у травні.
