Усю ніч молодь ходила із “козою”, Василем та Маланкою. На Маланку переодягали парубка. Чепурили його ретельно, щоб господарі не впізнали. З кожним роком усі традиції, як і сніжні зими, поступово зникали.
Коли я була малою, Старий новий рік був особливим святом. Ми завжди готувалися до нього і зустрічали його.
Після опівночі усі чекали колядників, які приходили привітати Василів та Василин і було прийнято пригощати їх пампушками, які господині пекли заздалегідь.
А ще усю ніч з 13 на 14 січня молодь ходила із “козою”, Василем та Маланкою. На Маланку переодягали хлопця. Чепурили його ретельно, щоб господарі не впізнали. Намагалися обійти майже все село. Адже якщо Маланка не прийде до хати – це вважалося образою для господарів.
А зранку, на Василя, до кожної хати завжди приходили діти-посівальники, які вітали з Новим роком господарів хати та бажали усіх гараздів.
Засівали пшеницею, житом, пшоном та усім, що родить земля. Вважалося, що це на достаток.
І все було по-справжньому, не постановочно і була у цьому якась магія свята.
З кожним роком усі традиції, як і сніжні зими, поступово зникали.
І лише несподіваний сьогоднішній вечірній сніг на мить повернув у той час, де був такий добрий і чомусь досі рідний – Старий новий рік.
Галина Андрусів.
