У затишному світі Оксани та Романа, де щоранку пахло свіжозвареною кавою та польовими квітами, здавалося, що кохання може подолати все.
Їхній шлюб, сповнений тепла й підтримки, був схожий на мелодію, що звучить без фальшивих нот. Оксана будувала свій рекламний бізнес, а Роман був її опорою, завжди поруч у радісні й складні моменти.
Але за цією ідилією ховалася тінь, що загрожувала зруйнувати їхній світ. Родина Романа, зокрема його мати й молодший брат, вплітала в їхнє життя напругу, яку Оксана намагалася ігнорувати.
Коли брат Романа, Назар, із його безвідповідальними мріями про грандіозний бізнес, увійшов у їхню історію, межа між сімейними зв’язками й особистими принципами стала тоншою.
Чи зможе Оксана захистити плоди своєї праці, не втративши кохання? Чи витримає їхній шлюб випробування, коли близькі люди обернуться проти неї?
— Доброго ранку, красуне, — Роман поставив чашку кави на приліжкову тумбочку й поцілував Оксану в щоку.
Оксана усміхнулася, не розплющуючи очей. Аромат свіжозвареної кави змішувався з легким запахом квітів. Вона знала, що поруч із чашкою обов’язково лежить маленький букетик польових квітів. Традиція, що з’явилася з перших днів їхнього шлюбу.
— Прокинься, соню, — Роман погладив її по волоссю, — у тебе сьогодні важлива зустріч, забула?
Оксана різко розплющила очі й сіла на ліжку.
— Зустріч із представниками тієї фірми! Точно!
Роман розсміявся, спостерігаючи, як дружина миттєво перетворюється з сонного кошеняти на ділову людину.
— Я вже попрасував твій синій костюм, — сказав він, — той, у якому ти схожа на сувору, але дуже красиву начальницю.
Оксана підняла на чоловіка щасливий погляд. Як їй пощастило! Три роки шлюбу, а стосунки лише міцніли. Роман підтримував її рекламний бізнес, пишався успіхами й допомагав у всьому. Власний дім — її квартира, куплена до весілля, — завжди був сповнений любові й турботи.
— Що б я без тебе робила? — Оксана обняла чоловіка.
— Запізнювалася б на зустрічі, — усміхнувся Роман, — давай, поспішай. Я приготував сніданок.
В офісі компанії «ОксанаМедіа» панувала звична робоча атмосфера. Оксана переглянула макети для нового замовника, провела нараду з креативним відділом і узгодила стратегію просування з «ЛогоТех». День складався вдало.
Увечері Роман зателефонував і повідомив новину:
— Мама вирішила зазирнути до нас на вечерю. Ти не проти?
Оксана завмерла. Віра Григорівна — жінка зі складним характером. Їхні стосунки важко було назвати теплими.
— Звісно, не проти. Заїду в магазин, куплю щось до вечері.
Оксана вже знала, що візит свекрухи не обіцяє нічого хорошого.
Віра Григорівна з’явилася в квартирі з величезним пакетом домашньої їжі, наче Оксана не вміла готувати.
— Синку, як ти схуд! — заскиглила свекруха, обіймаючи сина, — зовсім дружина тебе не годує!
Оксана промовчала. Ця фраза лунала при кожній зустрічі.
— Мамо, я в чудовій формі, — Роман підморгнув Оксані.
За вечерею Віра Григорівна несподівано перейшла до головної теми візиту:
— Мій Назарчик зовсім заморився, бідний хлопчик!
Оксана напружилася. Назар, молодший брат Романа, був вічною проблемою родини. У свої двадцять сім він не закінчив університет, змінив десяток робіт, постійно шукав себе й не міг знайти.
— Що сталося з Назаром? — запитав Роман.
— Його знову звільнили! — сплеснула руками Віра Григорівна, — уявляєш, за запізнення на п’ятнадцять хвилин! Які люди! Моя дитина такого не заслуговує.
Оксана закотила очі, але зробила це непомітно. Назар запізнювався не на хвилини, а на години. І звільняли його не за запізнення, а за безвідповідальність.
— Назар казав, що йому складно вписатися в систему, — продовжувала Віра Григорівна, поглядаючи на Оксану, — йому б у хорошу компанію потрапити.
Оксана зрозуміла натяк, але вдала, що не помітила.
— Хлопчик талановитий, лише нерозкритий! — Віра Григорівна перевела погляд із Оксани на сина, — йому потрібен шанс! Оксано, у тебе така успішна компанія.
— Мамо, Оксана не зобов’язана… — почав Роман.
— Я подумаю над цим, — несподівано для себе сказала Оксана.
Пізніше, коли свекруха пішла, Роман обійняв дружину:
— Не бери близько до серця. Мама завжди переживає за Назара.
— Знаю, — зітхнула Оксана, — але, може, варто дати йому шанс? У мене якраз потрібен помічник менеджера. Та й якщо нічого не вийде, твоя мати від мене відчепиться.
За тиждень Назар з’явився в офісі «ОксанаМедіа». Високий, статний, із чарівною усмішкою, він викликав симпатію з першого погляду. Але Оксана знала, що за зовнішньою привабливістю ховається інша людина.
Перші дні Назар старався. Приходив вчасно, виконував доручення, навіть виявляв ініціативу. Оксана майже повірила, що задум удався. Але наприкінці другого тижня все повернулося на свої місця.
— Назаре, де матеріали для презентації? — Оксана стояла біля його столу, ледве стримуючи роздратування.
— Якої презентації? — він підняв на неї невинний погляд.
— Тієї, що має бути готова до зустрічі за годину!
— А-а-а, — протягнув Назар, — я думав, це не терміново.
Місяць роботи з братом чоловіка перетворився для Оксани на випробування. Назар постійно зникав, забував доручення, запізнювався, а на зауваження реагував із ображеним виглядом.
— Назаре, я змушена тебе звільнити, — Оксана дивилася прямо.
— За що? — Назар зобразив здивування, — я ж усе роблю!
— Список твоїх прорахунків займе кілька сторінок, — Оксана простягнула йому конверт із розрахунком, — але головна причина — безвідповідальність.
Увечері було з’ясовування стосунків. Віра Григорівна дзвонила кожні п’ять хвилин. Роман намагався заспокоїти матір і дружину одночасно.
А за тиждень на сімейній вечері Назар оголосив, що вирішив відкрити власний бізнес.
— Не хочу більше ні від кого залежати, — заявив він, — буду сам собі начальник!
Оксана переглянулася з Романом. Його брат вирішив стати бізнесменом, не маючи ні досвіду, ні дисципліни, ні знань.
— І чим ти плануєш займатися? — запитала вона.
— Ще не вирішив, — безтурботно відмахнувся Назар, — але це буде щось грандіозне!
Віра Григорівна дивилася на молодшого сина з гордістю й захватом.
— Мій хлопчик завжди знав, що народжений для великих справ! — вигукнула вона.
Минув тиждень. Назар часто з’являвся в їхньому домі, розповідаючи про свої грандіозні плани. Оксана слухала його зі зростаючим скептицизмом.
— Я відкрию ІТ-компанію! — заявив Назар одного вечора. — Зараз це найперспективніша галузь!
— А ти розбираєшся в ІТ? — обережно запитала Оксана.
— Навіщо? — здивувався Назар. — Найму спеціалістів, вони працюватимуть, а я — керуватиму!
Оксана похитала головою, але промовчала. Вона знала з власного досвіду: успішний бізнес будується на знаннях, дисципліні й наполегливій праці. Але сперечатися з Назаром було марно.
— Успіхів, — лише сказала вона, виходячи з кімнати.
Роман наздогнав її в спальні:
— Чому ти не підтримала Назара? Йому потрібна моральна підтримка! Ти ж володієш бізнесом! Могла б дати йому кілька порад!
— Романе, твій брат хоче відкрити бізнес у сфері, в якій нічого не тямить, — Оксана втомлено потерла скроні. — Це приречене на провал.
— Ти просто не віриш у нього, — Роман насупився. — А я вірю!
Оксана не стала сперечатися. Але всередині наростала тривога.
Наступної суботи Віра Григорівна прийшла на чай. Роман був удома, допомагав дружині з прибиранням. Свекруха швидко перейшла до головної теми:
— Назарчику не схвалюють позику, — повідомила вона з трагічним виглядом. — Як же йому розвивати бізнес без стартового капіталу?
Оксана знизала плечима, продовжуючи перебирати документи.
— Може, варто почати з малого? — запропонувала вона. — Без кредитів і великих вкладень.
— Оксано! — у голосі свекрухи звучав докір. — Хіба так підтримують близьких? Назарові потрібна допомога!
Оксана промовчала. Це не її тема. Вона не збиралася фінансувати авантюри Назара.
Наступні три дні Роман ходив задумливий. Оксана помічала, як він починає розмову й різко обриває її, наче не наважуючись сказати щось важливе. Напруга зростала.
— Оксано, нам треба поговорити, — нарешті сказав Роман.
Вони сіли на кухні. Оксана внутрішньо підготувалася до неприємної розмови.
— Назарові потрібні гроші для бізнесу, — почав Роман, нервово постукуючи пальцями по столу. — Я думаю, ми мусимо йому допомогти.
— І як ти це уявляєш? — Оксана глянула на чоловіка здивовано.
— У нас є варіанти, — Роман уникав її погляду. — Можна наприклад продати квартиру.
— Що?! — Оксана підскочила. — Ти пропонуєш мені продати квартиру, щоб твій брат міг відкрити бізнес?
— Або ми ж сім’я, — швидко додав Роман. — Назар усе поверне, коли справа піде!
Оксана дивилася на чоловіка широко розплющеними очима. Вона не вірила своїм вухам.
— Ти при своєму розумі? — тихо запитала вона. — Я будувала бізнес роками! Працювала без вихідних, без відпусток! А тепер ти хочеш усе спустити заради фантазій твого брата?
— Це не фантазії! — Роман насупився. — Назар серйозно налаштований! А ти просто заздриш!
— Заздрю?! — Оксана скочила на ноги. — Чому, цікаво? Його безвідповідальності? Чи вмінню маніпулювати всіма довкола?
Їхні голоси ставали дедалі гучнішими. Дзвінок у двері перервав розмову. На порозі стояла Віра Григорівна.
— Я чула ваші голоси ще в під’їзді, — заявила свекруха, проходячи в квартиру. — Що сталося?
— Оксана відмовляється допомагати Назарові, — поскаржився Роман.
— Я так і знала! — сплеснула руками Віра Григорівна. — Ніколи вона не любила нашу родину! Завжди думала лише про себе!
— Ваша родина хоче забрати в мене все, що я заробила своєю працею! — сльози підступали до очей. — Заради чого? Заради чергової авантюри Назара?
— Ти просто заздриш! — закричала Віра Григорівна. — Мій хлопчик міг би стати успішним, якби такі, як ти, йому не заважали!
— Досить! — Оксана підняла руку. — Я не слухатиму цього. Це мій дім і моя компанія. І я не дозволю вам ними розпоряджатися!
Наступного тижня в домі панувала напружена атмосфера. Роман майже не розмовляв із дружиною, а Оксана уникала чоловіка. Їхній шлюб тріщав по швах, але вона не могла поступитися принципами.
Дзвінок секретарки вирвав Оксану з роздумів:
— Оксано Андріївно, тут якісь дивні люди оглядають наш офіс. Кажуть, що за вашим розпорядженням…
Оксана похолола.
— Уже їду!
В офісі вона застала неймовірну картину: Роман разом із якимось чоловіком обговорювали перепланування приміщення.
— Що тут відбувається? — Оксана підійшла до них.
— Оксано! — Роман явно не чекав її побачити. — Ти ж мала бути на зустрічі.
— Що. Тут. Відбувається? — повторила вона, карбуючи кожне слово.
— Це дизайнер, — неохоче відповів Роман. — Ми обговорюємо, як переробити частину офісу для Назара. Йому потрібне приміщення для старту.
Оксана не дала йому договорити:
— Геть звідси! Негайно!
Коли дизайнер пішов, Оксана повернулася до чоловіка:
— Як ти міг?
— Оксано, послухай.
— Ні, це ти послухай, — Оксана дивилася на нього, не впізнаючи людину, за яку вийшла заміж. — Я працювала, щоб ти міг здобути освіту. Я підтримувала тебе, коли ти міняв роботу. Я взяла твого брата, хоча знала, чим це закінчиться. А тепер ти робиш таке за спиною заради його чергової забаганки?
— Ти все перебільшуєш! — спробував виправдатися Роман.
— Іди геть, — тихо сказала Оксана. — Сьогодні ж збери речі й іди з мого дому.
Увечері вона змінила замки в квартирі та в офісі. А наступного дня подала на розлучення.
Роман дзвонив, писав повідомлення, приходив із букетами до офісу. Віра Григорівна розпускала чутки про «невдячну дружину, яка зруйнувала родину». А Оксана мовчала, поринувши в роботу.
Оксана дивилася у вікно на вечірнє місто. Ідеальний шлюб, ідеальне життя — усе виявилося ілюзією. Але вона не зламалася. І не дозволила використати себе. У цьому була її маленька, але важлива перемога.
Головна картинка ілюстративна.
