У студентські роки ми вчилися в одній групі. Але цілий рік не звертали уваги один на одного.
Ніколи б раніше не подумала, що мені може сподобатися бородатий чоловік. Але на другому курсі зі мною сталося щось неймовірне – я звернула увагу на свого одногрупника Микиту. По закінченню коледжу цей чоловік вступив до університету, а отже був старший за мене.
Ми з ним познайомилися і стали більше часу проводити в одній компанії. По дорозі від універу до гуртожитку обговорювали новий фільм якийсь з ним або події в навчальному середовищі.
А після наші відносини набули нові відтінки -ми стали парою. Все відбувалося так стрімко. Почуття наші були взаємні і справжні.
Наші відносини складно було приховати і це стало приводом для жартів викладачів на нашу адресу. Нас називали молодою сім’єю.
Так минав час, і на третьому курсі я звернула увагу на деяку дивину в поведінці Микити. Він не поспішав витрачати свої фінанси ні на спільний перегляд фільму коли йдемо на сеанс, ні на продукти для вечері. Або я все оплачую, або навпіл купуємо все.
Я вирішила запитати, що сталося? Може якісь фінансові труднощі у нього? Але Микита сказав, що немає ніяких проблем. А далі все пішло як звичайно.
Коли ми перейшли на четвертий курс, одна з наших однокурсниць виходила заміж. І ми з Микитою були запрошені на весілля. У подарунок ми несли гроші. Подаровані гроші ми теж поділили порівну.
Не можу зрозуміти, що сталося? Чи то моя любов до цього чоловіка не дозволяла розгледіти в ньому одразу того? Чи то моя щедрість перетворила його в жмикрута?
На п’ятому курсі ми зареєстрували свій шлюб. Весілля не влаштовували – витратили гроші на подорож і там відзначили цю подію.
По закінченню універу ми влаштувалися на роботу і відтоді ситуація кардинально змінилася.
Тата Микити не стало перед тим, як ми влаштувалися на роботу. У нього залишилася мама і молодший брат (брат закінчив навчання в коледжі і пішов працювати).
Наше спільна життя з Микитою проходила мирно і тихо-ми, обидва були зайняті роботою. Відкладали гроші на відпочинок. Але дивні речі не змусили себе чекати. Мої батьки придбали для нас квартиру. Ми вселилися туди, але потрібно було обставити меблями.
Ми розділили наші витрати таким чином: на мені були комунальні витрати, покупка продуктів і придбання речей першої необхідності. А зароблені Микитою гроші вирішили пустити на купівлю меблів.
Але меблі в квартирі з’являтися не поспішали. Потім Микита став все частіше відвідувати свою маму. Незабаром стало відомо, що його мама не просто пережила розлучення з чоловіком. Жінка нічого не хотіла і залишила роботу.
Микита все частіше проводив з нею час. купував продукти, одягав брата. Практично увесь вільний час і всю зарплату він відносив туди навіть не порадившись зі мною. Три роки це тривало. Я все виправдовувала його. Намагалась, навіть гордитись чоловіком, але все більше розуміла, що це ніколи не скінчиться. Брату лиш десять. Мама як сиділа вдома так і сидить. Уже відійшла від втрати, але на роботу не поспішає чомусь зовсім.
Але моєму терпінню прийшов кінець і я поставила Микиті умову – або він згадує для чого ми одружилися і починає хоч якось дбати про свою родину, або збирає речі і йде жити до мами, адже він все одно тут рідко з’являється, хіба як треба від мене грошей до зарплатні.
Чули б ви скільки було невдоволення у всіх знайомих. Навіть мої батьки мій вчинок не зрозуміли.
А я не розумію у чому, власне справа. Хіба я не права?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.
Головна картинка – pexels.
