А директором була Кобра. Так жінку називали в магазині за її мерзенний характер.
Бабуся мовчки сиділа на стільчику і спостерігала за тим, що відбувається.
Нарешті з’явилася Кобра і всі замовкли.
Їй вже давно повідомили про те, що сталося.
— І чого ви, тут усі зібралися, хутко розбіглися по місцях !!! А ви ходіть зі мною в кабінет. І ви також. — сказала вона адміністратору.
Потім він розповідав усім 100 разів, що сталося в кабінеті.
Кобра підійшла до бабусі, взяла стареньку за руку і спокійно розпитувала її що і як сталося.
А виявилося все дуже просто. Бабуся все життя мріяла купити ці парфуми, але… Що тут говорити… Не вийшло…
А тут, їй завтра 80 років і… вона сама не зрозуміла, як поклала парфуми собі в кишеню… А купити їх, звичайно ж, вона не могла… Комуналка з’їдає всю пенсію.
Адміністратор захлинаючись, із захопленням розповідав, як Кобра зі сльозами на очах слухала розповідь бабусі про те, як вона все життя пропрацювала в бібліотеці, що сина не стало, невістка вийшла заміж, виїхала, та й подружок не залишилося, є одна, але вона навіть з квартири не виходить, бо у неї ноги…
— Покличте Олену, — сказала Кобра.
Коли Олена прийшла, то почула неймовірний наказ:
— Зберіть все, що потрібно для бабусі, від мила до серветок і парфуми Шанель, усе це за мій рахунок. У Ганни Олексіївни, — так величали бабусю, — завтра День народження, їй виповнюється 80 років, і красиво все запакуйте. А ви, — звернулася вона до адміністратора, — купіть торт і солодощі, а потім відвезіть Ганну Олексіївну додому.
Біля під’їзду сиділи жінки. Побачивши Ганну Олексіївну, оточили її і почали висловлювати захоплення подарунками і нечуваною подією!!!
Адміністратор, як завжди, підкресливши свою значимість, оголосив: У Ганни Олексіївни завтра День народження і наша крамниця привітала її з ювілеєм.
Відкланявшись, він поїхав.
А на наступний день майже весь під’їзд прийшов до Ганни Олексіївни з подарунками. Вони дякували їй за дітей, за якими вона доглядала, за допомогу, яку вона їм надавала, за добрі слова, які вона їм говорила.
День народження вдався!
А коли всі пішли, вона дістала парфуми, відкрила їх і… зовсім трішки бризнула на зап’ястя…
Десь тихо грала музика… Старенька плакала… Але це були сльози радості… Вона так і заснула назавжди на своєму диванчику вдихаючи п’янкий аромат парфумів Шанель№5…
Автор: SVITLANA NAGOY.
Фото ілюстративне.
