— Ти що, приїхала мене викрити перед усіма?! — вигукнула Ольга Петрівна, її обличчя спалахнуло рум’янцем, коли вона різко відсмикнула руку від супутника, а дощові краплі стікали по яскраво-червоному плащу. — Це мій відпочинок, я маю право на особисте життя, а ти не мала б тут бути!
— О, Ольго Петрівно, не хвилюйтеся так, — відповіла Марія з лукавою посмішкою, струшуючи краплі з волосся і роблячи крок ближче, щоб голос не загубився в шумі дощу. — Я ж не збираюся розповідати всьому світу про вашого друга. Але скажіть-но, як же ваша “недуга”? Ви виглядите такою бадьорою, ніби щойно з танців, а не з ліжка стаціонару. І Стефан там удома один, а ви тут романтику крутите?
— Це не те, що ти думаєш! — прошипіла Ольга Петрівна, озираючись на чоловіка поруч, який ніяково відступив.
— Іване Миколайовичу, пробачте, це сімейні справи. Марія, як ти взагалі сюди дісталася? І де мій онук?
— Онук? Вдома, звісно, “доглядає” за квартирою. Я ж попереджала, що не нянька. А ви обіцяли, що це на тиждень, а хочете бути тут скільки ще! — Марія підняла брову, її голос став гострішим. — Геннадій ось-ось приїде, і ми з ним теж відпочинемо. Путівку я вже оформлюю. То як, сусіди по корпусу?
Ольга Петрівна зблідла, її руки затремтіли, тримаючи сумочку, і вона кинула швидкий погляд на Івана Миколайовича, який тепер стояв осторонь, роблячи вигляд, що дивиться на дощ. — Ти не розумієш. Я мала проблеми зі здоров’ям, але тут таке гарне місце. Стефане, бідолашний, він же не впорається сам!
— О, тепер згадали? — Марія розсміялася, але в сміху відчувалася напруга. — А коли ви поїхали, то все було “під контролем”. Гаразд, Ольго Петрівно, йдіть до свого друга, а я — до адміністрації. Увечері побачимося за вечерею, і обговоримо, як ви компенсуєте нам ці пригоди. За онуком наглядайте самі, доречі автобус рушає о шостій, тож ви можете їхати, хоч зараз, якщо переймаєтесь за нього.
Марія повернулася і пішла геть, залишаючи свекруху під дощем, а та стояла, приголомшена, шепочучи щось собі під ніс, перш ніж поквапитися услід.
Все почалося за два тижні до цього, коли Ольга Петрівна, свекруха Марії, прибула в гості з провінційного містечка, де жила з онуком Стефаном.
Вона оголосила про свій приїзд заздалегідь, і Марія з чоловіком Геннадієм готувалися до цього, як до неминучого випробування.
Ольга Петрівна завжди була жінкою з характером — енергійною, організованою, з купою порад для всіх навколо. “Я приїду на пару тижнів, допоможу по господарству, а потім поїду на оздоровлення,” — сказала вона по телефону, і її голос лунав так впевнено, ніби це був наказ, а не прохання.
Того вечора, за сімейною вечерею в їхній затишній квартирі в центрі міста, Ольга Петрівна сиділа за столом, акуратно розкладаючи серветки, і раптом заявила:
“Дорогі мої, я вирішила поїхати до санаторію на лікування. Залишу Стефана з вами, він уже великий, 15 років, сам впорається, а ви тільки пригляньте.”
Марія, яка саме наливала чай, зупинилася, тримаючи чайник у руках, і відчула, як у грудях наростає тривога. Стефан був непоганим хлопцем — чемним, коли мати поруч, але в його віці підлітки потребують нагляду, особливо в чужому місті.
— Ольго Петрівно, може, передумайте? — обережно почала Марія, ставлячи чайник на стіл і сідаючи навпроти.
— У нас з Геннадієм роботи повно, графік щільний, ми не зможемо постійно бути вдома. Стефан — підліток, йому потрібен контроль, а ми не няньки.
Ольга Петрівна підняла очі, її погляд був спокійним, але твердим.
— Марійко, ну що ти, він же не дитина мала. Я складу йому розклад на кожен день: уроки, прогулянки, навіть бібліотека. А ви тільки перевірте, чи все гаразд. Це ж мій онук, я знаю, як з ним.
Геннадій, сидячи збоку, втрутився, намагаючись згладити ситуацію:
— Мамо, Марія має рацію, ми обидва працюємо. Але давай не сьогодні, це ж мій день народження завтра, хочемо спокійно відсвяткувати в кафе. Без суперечок.
Марія кивнула, хоча всередині кипіла. Вона не хотіла псувати вечір, але думка про те, що 15-річний хлопець залишиться під їхньою відповідальністю, не давала спокою.
Того дня, коли Ольга Петрівна тільки приїхала, сталася перша неприємність: пральна машина раптово вийшла з ладу, а квартира затопилася водою через те, що хтось додумався закрити кран у ванній.
“Це дрібниця,” — сказала Ольга Петрівна, витираючи підлогу з посмішкою, — “але наступного разу будьте уважніші.”
Наступного дня Марія поспішала додому з роботи, щоб підготуватися до святкування в кафе. Але коли підійшла до дверей квартири, ключ не повертався в замку.
Вона згадала, як на початку візиту свекрухи запропонувала зробити дублікат ключа. Тепер Марія стояла в коридорі, дзвонила в дзвінок, але відповіді не було.
Через п’ятнадцять хвилин, коли терпіння вже закінчувалося, двері відчинилися, і Ольга Петрівна з’явилася з незадоволеним виразом обличчя.
— Марійко, що за концерт такий. Двері у вас якісь незрозумілі, — пробурчала вона, пропускаючи невістку всередину.
Марія не стала відповідати, тільки зітхнула і пішла переодягатися. Геннадій приїхав раніше і вони вчотирьох вирушили до кафе, де святкування почалося з запізненням.
Вечір минув непогано: сміх, тости, навіть коли прилади виявилися неідеально чистими, Ольга Петрівна терпляче протерла їх серветкою, посміхаючись і виглядаючи взірцем ідеальної бабусі.
На ранок, за сніданком з ароматним чаєм, Ольга Петрівна оголосила новину остаточно. Вона сиділа за столом, тримаючи чашку в руках, і її голос був сповнений ентузіазму:
— З роботи подзвонили, мені дали премію, але коштів стане на курс тільки для мене. Для Стефана, на жаль, коштів не вистачило.
— І що ж робити? Може, відмовитеся від поїздки? — стурбовано запитала Марія, відкладаючи ложку.
— Пропустити щорічне оздоровлення? Нізащо! Я затримаюся тільки на тиждень замість трьох, — відповіла Ольга Петрівна, ніби це вирішувало все.
Геннадій нахилився вперед:
— Мамо, Стефану буде нудно без тебе одному…
— Я складу розклад: в 14:00 — англійська онлайн, потім прогулянка в парку, о 18:00 — лекція. Ви тільки Стефане, будь чемним, допомагай дядьку і слухайся Марію, — наказала Ольга Петрівна, пакуючи валізу і додаючи все нові пункти до розкладу.
Хлопець тільки кивнув, думаючи, як би швидше позбутися опіки, щоб пограти в ігри без нагляду.
Марія заперечувала, хоча скептицизм не покидав її. Після прощання на вокзалі, де Ольга Петрівна обійняла онука і ще раз нагадала про розклад, Геннадій з Стефаном повернулися додому.
Хлопець сів за ноутбук з репетитором, але швидко переключився на ігри, радіючи свободі.
Вдома Марія серйозно подивилася на чоловіка:
— Поки Стефан у нас, візьми відпустку на роботі, приглянь за ним.
— Навіщо? — здивувався Геннадій, знімаючи куртку.
— Він неповнолітній, ми відповідаємо.
— Він сам упорається, нянька не потрібна.
— Так веліла твоя мати.
— Мама перестраховується. Давай спати, завтра важкий день.
Але наступного ранку квартира була в безладі: немитий посуд в раковині, суп скис у каструлі, а доставка нової пральної машини не прибула.
Марія відчинила двері своїм ключем і подумала, що б сказала Ольга Петрівна, побачивши цей хаос. Стефан сидів у навушниках, граючи, не помічаючи нічого.
— Агов, Стефане! — гукнула Марія, намагаючись перекричати музику.
— А? — хлопець зняв навушники, незадоволено скривився.
— Де нова пральна машина?
— Чекав цілий день, не привезли.
— Чому так брудно скрізь?
— Не знаю. Пообідав просто. Бабуся зазвичай прибирає.
— Може, сам прибереш? У місті так не заведено? — іронічно запитала Марія, озираючи розкидані речі.
— Чому ви така сувора? — Стефан здивовано подивився на неї.
Марія стрималася, не стала виливати все, що думала. Пізніше виявилося, доставку справді перенесли, але хлопець і пальцем не ворухнув, щоб навести лад.
Геннадій повернувся:
— Що на вечерю?
— Ковбаски, — буркнула Марія.
— Чому?
— Твій племінник експериментував із супом, довелося викинути всю каструлю.
Геннадій промовчав, хоча ковбаски не любив, вважаючи їх некорисними.
Наступного дня вони знову пішли на роботу, залишивши Стефана. Марія сподівалася на краще, але дзвінок кур’єра зіпсував усе:
— Ми стоїмо під дверима вже 30 хвилин. Ви казали, хтось буде вдома.
— Так, є повинні відкрити, — нервово відповіла Марія.
— Але ніхто не відчиняє. Все гаразд?
Турбота кур’єра тільки посилила тривогу. Стефан не брав трубку. Геннадій терміново поїхав додому.
— Що тобі казали? — суворо запитав він, вриваючись.
— Що? — Стефан зняв навушники.
— Чекати доставку! Навіщо навушники, коли дзвінок?
— Думав, подзвонять на мобільний.
— Де телефон?
Серед подушок — розряджений.
— Це безвідповідальність!
— Ну, привезуть завтра. Почекаю.
Після довгої розмови Геннадій дав ще шанс, але Марія вирішила побути вдома наступного дня.
— Стефане, допоможи вантажникові.
— Ммм. не можу.
— Чому?
— Спина болить. І плоскостопість. І хребет. Бабуся казала не піднімати важке.
— То мені самій тягти?
— Не знаю, я не винен, — і Стефан знову в гру, ігноруючи бабусині завдання.
Геннадій мовчав, розуміючи, що племінник змінився без бабусі: не прибирав, не мив посуд, розкидав речі, забував зливати воду в туалеті, що дратувало Марію найбільше.
Її терпець увірвався, коли вона заскочила додому в обід. Вона планувала перекусити і перевірити, чи Стефан сходив у магазин і зварив спагеті на вечерю, як просила.
Відчинивши двері, Марія відчула різкий запах горілого. Вона кинулася на кухню: на плиті каструля з макаронами, перетвореними на вугілля, вода википіла, дим заповнив приміщення.
Швидко вимкнувши газ, Марія відчинила вікна, винесла каструлю на балкон.
— Ти ледь не спалив квартиру! — вигукнула вона Стефану, який не помітив нічого за дверима.
— Не знав, скільки варити, — слабо виправдовувався хлопець.
Марія не знайшла слів, але Геннадій увечері знайшов: він був готовий відправити племінника назад. Але Ольга Петрівна зателефонувала із новиною: у санаторії вона занедужала, тож мусить затриматись, аби стати на ноги. Стефан поки побуде у них, а вона одужавши його забере.
Марія не витримала і рушила до санаторію, аби забрати свекруху, чи догледіти за нею. Дивно, але замість хворої жінки, вона побачила цілком здорову пані, що гуляля територією під руку із якимось чоловіком. Кілька разів вони зупинялись, про природу їніх стосунків одразу все стало зрозуміло.
Тоді Марія і вирішила що їй із чоловіком потрібен відпочинок. оформила путівки для двох і пішла повідомити новину свекрусі.
Уже за пів години та оформила путівку і для онука. Відпочивали усі разом відпочивали три тижні. Свекруха навіть не дивилась у їхній бік, усіляко уникала, а з невісткою узагалі не розмовляла. Але Марія ні про що не шкодувала. Зрештою, вона ніколи не погоджувалась приймати у себе Стефана, тож і винною ні в чому не була. Хіба ж не так?
Головна картинка ілюстративна.
