У магазині, у черзі, спостерігала наступну картину. Стоїть панянка накачана силіконом, поруч із нею здоровенний хлопець у спортивному костюмі. Думаю, загальний вигляд цієї пари зрозумілий.
А прямо перед ними, у черзі, стоїть бабуся. Намагається розрахуватися за товар за акцією, пару яблук. У бабусі періодично випадають з рук дрібні гроші, вона тремтячими руками піднімає їх і знову намагається рахувати монети.
Ця парочка позаду неї починають нервувати, зітхати, і хитати головами. Сама стою в черзі до сусідньої каси та відчуваю гостре бажання сплатити цих пару гривень за бабусю, щоб не бачити поведінки тієї парочки.
– Та скільки можна?! – занервувала касирка. – Порахуйте свої дрібні гроші, потім повернетеся!
З цими словами касир відсунула яблука убік і починає обслуговувати ту саму парочку.
– Ой, це взагалі! – закотила очі панянка. – Хто її взагалі сюди впустив? І навіщо? А в неї грошей немає! – обурилася вона, вказуючи на стареньку.
– І справді – кивнув, насміхаючись, її хлопець – Навіщо їх сюди впускають?
– Ой! – махнула рукою касирка – Через ці акції їх тут стільки збирається, ви навіть не уявляєте! Йдуть і йдуть, дістали вже!
У мене від такого хамства аж комок в горлі з’явився…
– А ви нічого не переплутали? Так з нею розмовляти?! – не могла більше терпіти я. – Може, підете до своїх батьків і те саме скажете?
– А що ви лізете взагалі? – звернулася до мене касирка. – Ви тут не працюєте і поняття не маєте, як ці бабульки дістають!
З черги вийшов чоловік середнього віку, солідно одягнений і з блокнотом у руках.
– Здрастуйте, шановна – звернувся він до касирки – Для початку вам штраф, максимальний, а далі звільнення, а ще … – Тут він поманив до себе пальцем вантажника.
Вантажник підійшов і чоловік вручив йому корзину.
– Ідіть з цією бабусею, і нехай купить собі все, що захоче, за її рахунок – він вказав на касирку.
– А ви хто взагалі такий? – нагла робітниця підскочила зі стільця.
– Керуючий, – спокійно відповів чоловік.
– Ой, не треба брехати! У нас інший керуючий! – усміхнулася касирка.
– Дівчина, я керуючий усієї мережі цих магазинів – без особливих емоцій відгукнувся той. – А вас звільнено. Прямо зараз.
Тут він повернувся до вантажника і бабусі, що віддалялися всередину магазину.
– Чекайте секунду! – гукнув він їх і знову покликав до себе вантажника – Візьміть у бабусі адресу, і протягом року доставляйте продуктів щомісяця на тисячу гривень за рахунок магазину. Зрозуміло?
– Звичайно! – відповів вантажник.
– От і добре – кивнув чоловік у відповідь, а потім закликав адміністратора, розповів йому про інцидент та дав необхідні вказівки.
Так ось яке воно, торжество справедливості.