fbpx

У дворі стояв передвечірній гомін. Ніхто й не звернув уваги на чоловіка середніх років, який йшов повільною ходою людини, що ніяк не могла зберегти рівновагу

У дворі стояв передвечірній гомін. Двір був великим, просторим, оточеним проїжджою частиною та тротуаром. Жителів – як бджіл у сотах чотирьох п’ятиповерхових будинків. Люди поверталися з роботи, забігаючи у прибудинкові крамнички по хліб та інші нехитрі продукти для вечері.У дворі галасувала дітвора – і це перекривало всі довколишні шуми. Нероби невдало імітували відпочиваючих після робочого дня, за столиком під абрикосом граючи в доміно. До загального кола приєдналося ще кілька зівак-підлітків, про місце перебування яких у сім’ях не турбуються. Біля під’їзду, на лавочках ще сиділи одвічними гурбочками бабуні, з задоволенням розглядаючи гамірних сусідів…

З тихим шурхотом у двір закочувалися машини, протискуючись обабіч газонів, для нічного відпочинку. Поверталися дачники-велосипедисти. Звільняли свій надійний транспорт від сумок, торбочок і торбинок з осінніми доставками. Люди віталися, перекидалися загальноприйнятими фразами з сусідами та знайомими, погукували на дітей,нагадуючи про час.
У двір закочувалися все нові й нові хвилі людей: чоловіки і жінки, старі і молоді,тверезі і не дуже…

Ніхто й не звернув уваги на чоловіка середніх років, який йшов повільною ходою людини напідпитку, що ніяк не могла зберегти рівновагу. Чоловік пройшов повз лавочки з бабунями, похитуючись, обминув зграйку малюків і сторожових матусь біля пісочниці. Ноги переставали його слухатися, він ішов з кожним кроком усе повільніше. Скляні очі дивилися в нікуди. Повів неслухняною рукою по обличчю, і вона в’яло впала додолу. Постояв якусь мить, похитуючись, і невпевнено рушив далі, напевно,сподіваючись здолати вже недалеку, дорогу. Повільно схилив голову на груди й знову, заточуючись, зупинився. Зграйка дівчаток запобігливо оминула його стороною. Чоловік ступив ще кілька кроків обм’яклими ногами й зупинився знову. Навпроти нього, на газоні, густо порослому споришем, метушилися горобці. Незнайомець постояв якусь хвилину, ніби спостерігаючи за ними, ще ступив крок і в’яло опустився на траву, сполохавши заклопотану нежданою вечерею зграйку.

Неподалік господиня вибивала килими. Помітивши краєм ока цю картину, поспіхом зібрала свої речі та й попрямувала до під’їзду. Чоловік лежав на газоні й дивно ворушив руками, ніби намагаючись їх підняти, але вони не слухалися його. Після кожного такого руху він все більше нахилявся вперед. Нарешті ліг обличчям у спориш.

– Своїх,мало, ще й чужі тут бродять. Алкоголіки нещасні, – кинула в його бік сива жінка й потягнула за собою далі візок ”кравчучку”.

А він лежав ниць у траві, незграбно підібравши під себе руки. Ноги його, час від часу сіпалися, ніби силуючись підняти тіло, але тільки черкали носками черевиків асфальтовану доріжку.

– Дядько п’яний? – з цікавістю розглядаючи чоловіка і мало не зупиняючись біля нього, запитав малюк у мами, яка вела його з дитячого садка.

– Он дивись, тато іде, – відвернула увагу дитини молода жінка, прискорюючи кроки.

Хлопчаки, що на вигуки з балконів своїх імен, з незадоволенням покидали футбольне поле, здаля крадькома зиркали то на чоловіка у траві, то на п’ятачок біля столика за безкінечним доміно, мимоволі силуючись поєднати ці два кадри в один.

Бабуні біля під’їздів від вечірньої прохолоди ворушилися енергійніше і збиралися додому. Вони з відразою все поглядали та поглядали у бік чоловіка, що досі лежав на газоні. Одна з них, крадькома поглядаючи на дорослу онуку, що поспішала на побачення, мовила невтішно, привертаючи увагу коліжанок до юної дівчини та скрушно похитуючи головою:

– А то ж чиясь доля така непотрібна у траві валяється.

– Та не кажіть… П’ють та п’ють. І що то вже далі буде?! – в’яло підхопила одна з них, і собі міряючи критичним поглядом онуку сусідки.

Чоловік на газоні перестав ворушитися. Руки його завмерли в незручній позі під грудьми, а ноги дивно витягнулися і затихли. Горобці повернулися до свого насіння в спориші. Жителі будинків зачиняли щільніше вікна і фрамуги – бо ж ці осінні комарі такі всюдисущі. Дошурхували останні машини, ще довго гріючи своїм теплом асфальтований двір. На газоні лежав вже не живий чоловік, який ніколи не вживав спиртного…

Л.Савчук

You cannot copy content of this page