— Ти вкрав мою відпустку, Сергію. Ти вкрав моє право на тишу і приватність, щоб потішити его своєї мами за мій рахунок. Але знаєш, що? “Оптимізація витрат” працює в обидва боки.
— Я оплатила нам поїздку в дорогий готель в Одесі, щоб ми побули вдвох і підправили здоров’я. А ти за моєю спиною змінив квитки і взяв із нами свою маму. Сергію, ти збираєшся спати з нею в одному номері? Це наш відпочинок чи виїзний пансіонат для твоєї матусі?
Аліна вимовила ці слова тихо, але з такою крижаною інтонацією, що в спальні, здавалося, температура впала на кілька градусів. Вона стояла посеред кімнати, стискаючи в руці смартфон так, що кісточки пальців побіліли. Екран світився отруйно-синім світлом, відображаючи відкритий додаток туроператора.
На ліжку лежали акуратні стопки випрасуваних речей. Його футболки, її лляні сукні, новий купальник, етикетку з якого вона зрізала лише десять хвилин тому, передчуваючи, як одягне його в перший же день. Тепер ці речі виглядали як реквізит до вистави, яку щойно скасували.
Сергій, який сидів на краю ліжка з однією шкарпеткою в руці, навіть не здригнувся. Він повільно натягнув шкарпетку на п’яту, розправив резинку і тільки потім підняв на дружину погляд, сповнений нудьгуючого роздратування. У цьому погляді не було ні провини, ні переляку — тільки досада людини, чий «геніальний» план розкрили трохи раніше часу, зіпсувавши сюрприз.
— Ну навіщо ти відразу починаєш з негативу? — Він поморщився, наче від зубного болю. — Ніхто нічого за спиною не робив. Я просто оптимізував поїздку. У мами скаче тиск увесь місяць. Лікар рекомендував морське повітря. Ти ж знаєш, у неї пенсія — копійки. Вона сама такий відпочінок не потягне. А ми все одно їдемо. Там море для всіх однакове, його на всіх вистачить. Не будь жадібною, Аліно. Тобі це не личить.
Аліна відчула, як до горла підступає клубок — не сліз, а нудоти. Вона перевела погляд на екран. Рядки в бронюванні танцювали перед очима, але сенс їхній був гранично ясним і жорстоким:
Категорія номера: Сімейний стандарт. Гості: Три дорослих. Прізвища: її, Сергія та Тамари Іванівни.
— Оптимізував? — перепитала вона, відчуваючи, як усередині закипає холодна лють. — Сергію, я пів року відкладала гроші з премій. Я обрала люкс з видом на море та джакузі на терасі. Я хотіла прокидатися і бачити горизонт, а не слухати, як твоя мама заварює шипшину о п’ятій ранку. Ти хоч розумієш, що ти зробив? Ти скасував мою бронь.
— Я не скасував, а змінив категорію, — поправив він її тоном шкільного вчителя. — Люкс — це невиправдані понти. Навіщо нам джакузі, якщо за сто метрів справжнє море? Я перерахував бюджет. Різниця в ціні між люксом і сімейним номером якраз покрила мамин квиток і проживання. Вийшло ідеально. Ті ж гроші, той самий готель, але їдемо втрьох. Це називається раціональне використання сімейного бюджету.
Він встав і підійшов до шафи, щоб дістати свою улюблену гавайську сорочку. Його спокій був непробивним. Сергій щиро вважав, що вчинив благородно. Він розпорядився її грошима так, як вважав за потрібне, і тепер чекав якщо не медалі, то хоча б мовчазного схвалення.
— Сімейного бюджету? — Аліна зробила крок до нього, перегороджуючи шлях. — Сергію, у цій поїздці немає ні копійки твоїх грошей. Ти третій місяць «шукаєш себе» і перебиваєшся підробітками, яких вистачає тільки на бензин. Це мої гроші. Я їх заробила, сидячи в офісі до дев’ятої вечора, поки ти грав у приставку. І я платила за комфорт, а не за гуртожиток із твоєю матір’ю.
Сергій важко зітхнув і закотив очі.
— Знову ти починаєш рахувати, хто скільки вклав. Як же це дріб’язково, Аліно. Ми — одна сім’я. Моя мама — це частина сім’ї. Ти хочеш, щоб вона сиділа в задушливому місті й ковтала таблетки, поки ти будеш ніжитися в джакузі? Це егоїзм чистої води. Так, я вніс зміни, бо знав, що ти почнеш оце своє: «Я втомилася, я хочу тиші». Ти просто не розумієш, як важливо піклуватися про батьків. Коли твоїй мамі потрібні були ліки, я хоч слово сказав?
— Моїй мамі потрібні були ліки, і я купила їх сама. Не змінюючи твоїх планів і не залазячи в твою кишеню! — відрізала Аліна. — А тут ти просто вкрав у мене відпустку. Ти взагалі уявляєш, як це виглядатиме? Номер — сімейний стандарт. Це одна кімната, Сергію. Одна! Там три ліжка в ряд. Ти справді плануєш спати з мамою в одній кімнаті два тижні?
— Можна поставити ширму, — роздратовано відповів Сергій, відходячи до комода. — І взагалі, ми в номері будемо тільки ночувати.
Ширма. Аліна гірко усміхнулася. Вона знову подивилася на фото номера в додатку. Це була декоративна ширма з рейок. Чутність — стовідсоткова. І видимість непогана, особливо ввечері.
— Ти позбавив нас інтиму. Ти позбавив мене можливості ходити по номеру у відкритих речах. Ти позбавив мене права просто побути наодинці. Ти розумієш, що перетворив романтичну поїздку на обслуговування твоєї мами? Бо я чудово знаю Тамару Іванівну. Їй не підійде їжа зі шведського столу. Їй буде дути кондиціонер. Їй потрібно буде міряти тиск тричі на день. І робити це буду я, бо ти відразу знайдеш привід злиняти в бар.
— Не перебільшуй, — відмахнувся Сергій, кидаючи сорочку в валізу. — Мама налаштована дуже позитивно. Вона навіть сказала, що візьме з собою мультиварку, щоб нам кашу вранці варити. Заощадимо на сніданках. Ти маєш бути вдячна, що про тебе піклуються.
Аліна завмерла. Мультиварка. У п’ятизірковому готелі, де «все включено». Ця деталь стала останнім цвяхом у кришку труни її надій на нормальний відпочинок. Вона дивилася на чоловіка і бачила перед собою не партнера, а чужу, неприємну людину.
— Ти серйозно? — запитала вона пошепки. — Кашу? Сергію? Я заплатила гроші не для того, щоб їсти кашу з маминої мультиварки.
— Ой, усе, досить! — Він різко застебнув блискавку на валізі. Звук пролунав різко, як ляпас. — Бронь уже змінена, квитки виписані, гроші перераховані. Назад шляху немає. Змирися і розслабся. Мама — прекрасна людина, з нею буде весело. А якщо будеш ходити з кислою міною — зіпсуєш відпочинок усім. Я на кухню, водички поп’ю.
Аліна залишилася стояти посеред кімнати. Вона відчувала себе так, ніби її виставили дурною за її ж рахунок. Сергій навіть не подумав перепросити. Вона повільно опустилася на край ліжка, прямо на той самий новий купальник.
«Назад шляху немає», — сказав він. Аліна подивилася на зачинені двері. «Помиляєшся, любий. Шляхи є завжди, просто вони тобі не сподобаються».
Раптом телефон Сергія, який він залишив на тумбочці, вибухнув гучною треллю. На екрані висвітилося фото Тамари Іванівни в панамці. Аліна, не замислюючись, натиснула на гучний зв’язок.
— Сергійко, синку, ну що, ви валізи зібрали? — прогриміла свекруха. Фон на тому кінці шумів, чувся дзвін посуду. — Я ось тут думаю, брати мені з собою кип’ятильник чи ні? Кажуть, чайники в номерах є, але ж ти знаєш — казенним користуватися гидко. Хто там що в них кип’ятив? Може, шкарпетки прали?
У спальню зайшов Сергій. Побачивши, що Аліна слухає, він спочатку напружився, але потім розплився в запопадливій посмішці до невидимої матері.
— Бери, мамуль, бери! Місце є, у мене валіза напівпорожня.
Аліна відчула, як смикнулося око. Напівпорожня валіза. Звісно, адже її фен і косметичку він запропонував «оптимізувати», а радянський кип’ятильник — це стратегічний вантаж.
— От і я думаю, — задоволено продовжувала Тамара Іванівна. — Ще я вирішила взяти судочки пластикові. Набір — три штуки. Ви ж у мене недосвідчені. Там шведський стіл, усе сплачено. Можна буде вранці бутербродиків наробити, сиру нарізати, фруктів у номер взяти. А то на обід іти спекотно. Ввечорі чайку поп’ємо — от і економія. Аліна там, сподіваюся, не набрала вечірніх суконь? Скажи їй, нехай викладає. Ми ходити будемо багато.
— Мам, ну Аліна сама вирішить… — невпевнено промямлив Сергій.
— Що значить сама вирішить?! — обурилася трубка. — Багаж не гумовий. До речі, щодо номера. Я подивилася планування. Там одне ліжко біля вікна. Так от, Сергійку, воно моє. Мені потрібне свіже повітря. А ви, молоді, вам усе одно. І ще, я беру свої трави для примочок. Запах буде специфічний, але ви потерпите. Це всього на годинку перед сном.
Аліна перевела погляд на чоловіка. Вона чекала. Чекала, що він скаже: «Мамо, стоп. Жодних судочків і примочок». Але Сергій лише кивав телефону.
— Звичайно, мамо, все зробимо, як тобі зручно. Головне — здоров’я.
Коли Сергій нарешті вимкнув телефон і пішов у душ, Аліна діяла з хірургічною точністю. Шум води був для неї таймером зворотного відліку. У неї було хвилин п’ятнадцять.
Вона відкрила додаток. Палець завис над червоною кнопкою: «Анулювати бронювання». Система видала попередження: «При скасуванні утримується штраф у розмірі вартості першої доби. Ви впевнені?» Аліна навіть не моргнула. Це нікчемна ціна за свободу. Вона натиснула «Так».
Наступним кроком вона відкрила розділ залізничних квитків. Квитки були з можливістю повернення. Її звичка перестраховуватися, над якою Сергій завжди сміявся, тепер врятувала їй купу грошей. Кілька кліків — і три квитки, включаючи місце для Тамари Іванівни з її судочками, перетворилися на віртуальний пил.
Аліна вбила в пошук новий напрямок. Не сімейний готель в Одесі, а Дубай. Один квиток. Тільки для дорослих. Оплата пройшла миттєво.
Двері ванної відчинилися. Сергій вийшов, обмотаний рушником, розпарений і задоволений.
— Ну що, заспокоїлася? Я тут подумав, може нам завтра одразу поїхати до мами? Допоможемо їй валізу до таксі донести.
Він осікся. погляд упав на коридор. Там, біля вхідних дверей, самотньо стояла його валіза. Поруч валялася кинута спортивна сумка з приставкою. — А чому мої речі в коридорі? Ми що, вирішили перепакувати все в одну?
— Ми нічого не вирішили, Сергію. Вирішила я. — Аліна встала. Тепер вона дивилася на нього зверху вниз. — Я послідувала твоїй пораді й оптимізувала витрати.
— У сенсі? — Він перестав витирати голову.
— У прямому. Я анулювала тур повністю. Готель, квітки, усе. Грошей на картці більше немає — вони повернуться через пару днів, але вже тільки мені. Тож сімейний номер скасовується. Каша з мультиварки теж.
Сергій завмер. Його обличчя спочатку побіліло, а потім почало наливатися багрянцем.
— Ти… ти жартуєш? Виїзд завтра ввечері! Мама вже валізу зібрала! Ти не мала права! Це свинство!
— Свинство — це приводити третю зайву людину в ліжко до дружини, яка оплачує твій відпочинок, — відчеканила Аліна. — Я купила собі новий квиток. В іншу країну. Лечу одна. А ти можеш провести ці два тижні з мамою безкоштовно — у її квартирі. Ви ж так хотіли бути разом, дихати одним повітрям, їсти кашку. Ось тобі унікальний шанс. Насолоджуйся.
— Ти божевільна! — загорлав Сергій. — Як я це мамі поясню?! У неї серце слабке! Поверни все, як було!
— Не можу, — Аліна знизала плечима. — Номери вже пішли в продаж. Знаєш, Сергію, я раптом зрозуміла: я не хочу спати за ширмою і не хочу слухати про твої «великі справи», поки я гарую за двох. Атракціон небаченої щедрості зачинено.
Сергій судомно натягував джинси, його трясло від люті й уніження.
— Жадібна, дріб’язкова баба! Я піду! Піду до мами! Назавжди! Вона хоч мене цінує! А ти здохнеш на самоті зі своїми грошима! Побачиш, ти ще приповзеш просити вибачення! Бо без чоловіка довго не проживеш сама!
— Чоловіка я тут не бачу, — спокійно зауважила Аліна. — Бачу тільки маминого синочка, який забув, за чиєю спиною він так зручно влаштувався. Забирай свої речі, Сергію. І мультиварку не забудь купити по дорозі.
Двері за ним захлопнулися з важким звуком. Клацнув замок, відсікаючи минуле. У квартирі повисла тиша, але це була не та гнітюча тиша, якої вона боялася. Це була тиша спокою.
Аліна підійшла до вікна. Руки не тремтіли. Телефон пискнув повідомленням: «Реєстрація на рейс відкрита». Вона усміхнулася. Вперше за довгий час ця усмішка належала тільки їй. Завтра вона буде дивитися на море. Одна. У тиші. І це було найкраще, що вона могла для себе зробити.
