— Віддай частку сина у квартирі, — сказала свекруха.
— Яку частку? Ця квартира мені від батьків дісталася ще до знайомства з вашим сином, — здивувалася Олена.
— Таку частку! Хто у тебе тут ремонт робив? Льошка мій! Все, за законом частина квартири його! — наполягала Світлана Аркадіївна.
— Я це все навіть слухати не буду. Тим більше, на матеріали йому тоді я гроші давала! Вибачте за грубість, але вам час. Ідіть! — намагаючись не заплакати, випроваджувала свекруху Олена.
Дівчина жила життям звичайного підлітка із середньостатистичної сім’ї. Її батьки працювали на підприємстві, а Олена навчалася у десятому класі й планувала після закінчення школи вступати до університету — точні науки давалися їй легко. Вона заздалегідь готувалася до вступу з репетиторами.
Світ дівчини зруйнувався після того, як її батька не стало, через хворобу. Матір її такий раптовий відхід чоловіка дуже підкосив — жінка занедбала себе, пристрастилася до пляшки й пережила чоловіка тільки на чотири роки. Так до двадцяти років Олена залишилася круглою сиротою, але у неї було багато родичів.
У той момент їй ніхто толком не допоміг провести матір в останню путь — Олена позичала гроші у друзів й однокурсників, щоб більш-менш гідно це зробити. А потім, щоб не заслабнути з голоду й роздати борги, дівчина після пар в університеті підробляла репетитором з математики.
До молодої студентки без профільної освіти й досвіду не вишиковувалися черги з перспективних учнів — вибирати Олені не доводилося. З якими тільки недбалими школярами та їх неадекватно амбітними батьками Олені не довелося зіткнутися! Батьки двієчників-ледарів сварилися з будь-якого приводу, намагалися збити ціну, а іноді й зовсім відмовлялися платити за додаткові заняття.
— Однією з таких батьків виявилася мати семикласника Вадима, Світлана Аркадіївна. Жінка з перших занять тиснула на жалість й просила ще і ще знизити вартість уроків, а Вадик у цей час демонстрував абсолютну байдужість до предмету.
Одного дня, коли Олена прийшла до свого учня за розкладом, двері їй відчинив молодий чоловік з блакитними очима та чарівною усмішкою:
— Добрий день! Ви — Олена? Репетитор Вадика? Проходьте, будь ласка.
— Добрий день! Так, я прийшла займатися з Вадимом. А ви? — відреагувала на привітання незнайомця дівчина.
— Олексій! Брат Вадима. Старший! — представився молодий чоловік. — Мама затримується. Сьогодні я за неї!
— Рада познайомитися! — відповіла Олена, відчуваючи, як червоніють її щоки.
Коли репетиторка закінчила заняття з Вадимом, додому вже прийшла його мама.
— Льоша, проведи дівчину! — скомандувала Світлана Аркадіївна, коли Олена збиралася йти, — зараз раніше темніє, супроводь її від гріха подалі.
— Та не варто турбуватися! Я сама дійду, — спробувала відмовитися від проявленої турботи Олена.
— Із задоволенням прогуляюся з красивою дівчиною! — вирішив ситуацію Олексій й почав взуватися.
Додому Олени було хвилин 30 неспішним кроком, проте у свою квартиру дівчина зайшла тільки через півтори години — так довго вони з Олексієм розмовляли біля під’їзду. Ця прогулянка стала початком перших серйозних стосунків Олени. Ну, а через рік Олексій освідчився, і вони одружилися. До того часу дівчина якраз розрахувалася з боргами, які у неї виникли у зв’язку з похованням матері.
— Медовий місяць молодят закінчився, практично не встигнувши розпочатися. Через три тижні після весілля Олексій прийшов додому з роботи, вони жили у квартирі Олени, і роздратованим голосом заявив:
— Можна постаріти у цих заторах! До офісу тепер доводиться добиратися цілу вічність. Як ти тут взагалі живеш?!
— Я звикла тут жити, — розгублено відповіла Олена.
— А я не звик! Давай переїдемо ближче до мами? — несподівано для Олени запропонував Олексій.
— Але у нас зараз немає грошей на оренду. Ми не потягнемо поки що оренду, Льош, — розсудила Олена.
— А навіщо нам знімати? Продамо цю квартиру і купимо іншу поруч з мамою, — без краплі сумніву відповів чоловік.
— Я не буду продавати квартиру батьків, — відповіла жінка, — це пам’ять, Льош!
Олена хоч і була молодою і у життєвому плані недосвідченою, але знала, що її дошлюбна нерухомість — це її власність. А от якщо продати батьківську квартиру і потім купити спільну з чоловіком, то це вже буде спільно нажите майно і, у разі чого, доведеться потім ділити житло при розлученні навпіл. Так ризикувати Олена не хотіла. Наступного дня у гості до молодят завітала свекруха. Дівчина одразу ж помітила, що жінка трималася якось інакше, не так, як до весілля молодят.
— Тобі Льоша запропонував у наш район переїхати? — швидко перейшла до суті Світлана Аркадіївна.
— Так, запропонував, — відповіла Олена.
— Ну і що ти тягнеш? — відверто хамським тоном запитала свекруха.
— Що? — оторопіла Олена, яка до цього не чула від Світлани Аркадіївни жодного грубого слова.
— Продавайте квартиру і купуйте нову поруч зі мною. Льоша не звик жити у твоєму районі. Та й жити у квартирі, де представилася твоя мати, яка вживала добряче, недобре, — насідала свекруха.
— Моя мама не пияка! Вона після відходу тата зламалася, — ледве стримуючи сльози, промовила Олена.
— Ти не виправдовуйся! Мені люди давно все розповіли, — прикрикнула на невістку Світлана Аркадіївна.
— Я не буду продавати цю квартиру. І більше прошу вас до цієї розмови не повертатися, — знайшла у собі сили відповісти свекрусі Олена.
Світлана Аркадіївна фиркнула та пішла. Олена погано її знала! Вона невістку обов’язково дотисне.
— Олена з Олексієм прожили у шлюбі півтора року. За цей час дівчина закінчила університет і влаштувалася на роботу на повний робочий день. Олексій працював на колишньому місці, але все частіше залишався працювати вдома у дистанційному форматі.
— Лєнусю, давай з лоджії кабінет зробимо? — запропонував чоловік дружині.
— Кабінет? Ну я не знаю… Я не думала про це, — не знала, як відреагувати на пропозицію чоловіка Олена.
— Ну ти не думала, а я подумав! Утеплю парапет і стіни, панелями все обшию і буде чудово! А взимку обігрівач ставитиму! — розповів про свої ремонтні плани Олексій. — У мами знайома на будівельній базі працює, за оптовою ціною всі матеріали купимо.
— Якщо недорого вийде, то можна зробити, — погодилася, але без особливого ентузіазму, Олена.
— У тебе ж є якісь заощадження? Переведеш мені? У мене зараз немає, а треба встигнути купити матеріали зі знижкою, — розвинув тему чоловік.
— Так, добре, — відповіла Олена й перевела чоловікові майже всі свої заощадження, яких було не так вже й багато.
Олексій дійсно оперативно купив все необхідне для ремонту лоджії та взявся до роботи. Щось у нього виходило, щось ні, але так-сяк лоджію він облаштував. Хоча до кабінету цьому закутку було далеко!
Пара прожила у шлюбі ще рік, і за цей час стосунки між Олексієм та Оленою відверто зіпсувалися. Чоловік все частіше то затримувався у мами в гостях, то зникав у спортзалі. Одного разу Олені “добрі люди” донесли, що у її чоловіка роман з колишньою однокласницею. Виявилося, що Олексій зраджував Олені і до весілля, і весь час, що вони були одружені.
— Навіщо? Навіщо ти освідчився мені? Навіщо одружився зі мною? — ридала Олена.
— Підбери соплі. Ненавиджу твоє ниття з будь-якого приводу. – грубо сказав чоловік.
— Ну жив би з нею! Я тобі навіщо знадобилася? Навіщо це все? — не переставала плакати жінка.
— Ти ненормальна? Чи прикидаєшся? — злився Олексій.
— Я нормальна, — подивилася Олена на чоловіка, витираючи сльози.
— Ти на себе у дзеркало подивися! Сіра миша! Ти справді не зрозуміла, що мати тоді спеціально нас звела? Їй розповіли, що ти дівчина-сирітка з квартирою, от вона мене до тебе і підіслала. Якби не квартира, я б на тебе і не глянув! — виклав усю правду Олексій. — Отже, так. Половину цієї квартири я при розлученні вимагатиму собі. І краще, люба, тобі по-доброму виплатити мені вартість моєї частки. Я ж і по-іншому з тобою розмовляти можу! Тобі така розмова точно не сподобається! Подумай поки над моїми словами.
Того вечора Олена вила вовком. Виносити своє горе на загальний огляд вона боялася. Їй здавалося, що засудять її, а не Олексія. За ті роки, коли батька не стало, Олена звикла бути винною у всьому перед найближчими їй людьми — спочатку перед матір’ю, а потім перед чоловіком.
Вранці, коли Олена, як-не-як зібравшись після безсонної ночі, зібралася на роботу, хтось відкрив двері своїм ключем.
— Отже так! У нас є всі чеки на будівельні матеріали. І я вже проконсультувалася з адвокатом — після ремонту квартира вже не твоя, а спільна. Ти добровільно половину віддаси чи будемо судитися? — без будь-яких привітань і церемоній, скинувши маску доброчесності, поставила ультиматум Світлана Аркадіївна.
— Доброго ранку! Звідки у вас ключ від квартири? — поцікавилася Олена у відповідь.
— Син дав. Ти тему не переводь! По-хорошому розлучатися будеш чи силоміць з тебе частку сина витягувати? — продовжила свекруха.
— Яку частку? Ця квартира мені від батьків дісталася ще до знайомства з вашим сином, — здивувалася Олена.
— Таку частку! Ремонт хто у тебе тут робив? Льошка мій! Все, за законом частина квартири його! — стверджувала Світлана Аркадіївна.
— Я оце все навіть слухати не стану. Тим більше на матеріали йому тоді я гроші давала! Вибачте за грубість, але вам час. Ідіть! — намагаючись не заплакати, випроваджувала свекруху Олена.
— Це тобі боком вийде! Ти ще доведи, що на твої гроші матеріали куплені! Платив-то Льошка, — кинула на прощання Світлана Аркадіївна та пішла.
Олена і подумати не могла, що чоловік на законних підставах може претендувати хоч на якусь частку в її батьківській квартирі при розлученні. Однак засумніватися її змусив дзвінок з невідомого номера:
— Олено Станіславівно?
— Так.
— Мене звуть Степанов Костянтин Едуардович. Я адвокат і представляю інтереси Олексія Олександровича Кривова. Олено Станіславівно, скажіть, будь ласка, чи маєте ви намір розлучитися з моїм довірителем мирним шляхом та розділити спільно нажите майно добровільно, без судових розглядів? — поцікавився незнайомець.
— Розлучитися я згодна хоч завтра. А ось спільно нажитого майна у нас з Олексієм немає, — відповіла Олена, намагаючись не показувати, що вона нервує.
— У мене інша інформація. Олено Станіславівно, ви, ймовірно, не знаєте деяких законодавчих норм і не знайомі з судовою практикою у подібних справах. Ми можемо через суд визнати вашу дошлюбну квартиру з урахуванням проведених ремонтних робіт спільно нажитим майном і домогтися виділення частки на користь Олексія Олександровича, — лякаюче спокійно говорив адвокат.
Олена кинула слухавку й розплакалася. Вона вже не була впевнена у тому, що її квартира тепер тільки її. І все через той злощасний ремонт на лоджії! Хоча у дівчини була думка, що її обманюють, але часу розібратися з цим складним питанням у неї не було. Багато роботи накопичилось та ще треба було терміново поправити здоров’я.
Минуло кілька днів. Робочий тиждень підійшов до кінця. Після роботи Олена зайшла у магазин, щоб купити додому якихось продуктів. Швидше за інерцією. Апетиту у неї не було через останні події. Олена піднялася на свій поверх і обімліла: біля дверей у її квартиру стояло кілька пар взуття. Жінка хотіла було відкрити двері ключем, але двері виявилися незамкнені. Олена зібралася з духом і увійшла до своєї квартири. Її здивуванню не було меж: у неї вдома господарювали якісь чужі люди.
— Нам кімнату господиня здала! — побачивши Олену, пояснив якийсь чоловік з акцентом.
— Яка господиня? Я нічого нікому не здавала, — ніяк не могла усвідомити, що відбувається, Олена.
— Господиня, Світлана Аркадіївна, — включилася у розмову жінка.
Олена кинулася до сусідки. Не гаючи ні хвилини, тітка Зіна зателефонувала дільничному — його номер у неї був записаний. Тітка Зіна була людиною старої закалки, з активною громадянською позицією, що вже встигла відчути на собі той самий дільничний — Євген Геннадійович.
Охоронець порядку прибув на місце швидше, ніж за 10 хвилин. Ну а ще через 10 хвилин усі горе-орендарі покинули квартиру Олени. На знак подяки за порятунок від чужих людей у домі Олена нагодувала чоловіка вечерею. Та всю свою історію йому й розповіла.
Вже наступного дня Євген передзвонив Олені й розповів, що проконсультувався з юристом щодо її ситуації. І запевнив, що у суді у її чоловіка, не буде жодних шансів. Ремонт лоджії занадто незначне покращення квартири, щоб суд виділив навіть мізерну частку. На цьому історія не закінчилася ні для кого. Олексій, діями якого керувала Світлана Аркадіївна, подав позов проти Олени. І далі послідували судові засідання, експертизи та знову судові засідання.
У результаті, Олексій залишився ні з чим. А точніше у мінусі — тільки на судові позови витратився! А ось Олена знайшла по-справжньому міцне чоловіче плече поруч, того самого дільничного Євгена.
— Не забудьте на весілля запросити! — жартувала сусідка тітка Зіна, коли бачила Олену і Женю разом.
