— Ти, схоже, весь бюджет витратила на такий вишуканий, але абсолютно незрозумілий для мене стіл. — Ти ведеш себе не економно! — Взагалі головою не користуєшся. Витрачаєш, ніби у мене грошей багато. А це не так! Нам зараз не до шику. Я для того цілодобово працюю, щоб ти всі гроші на якусь дурницю спускала.
Сидячи в м’якому кріслі кімнати відпочинку персоналу Центру естетичної медицини «Версаль», Валентина ридала навзрид.
— Що, гормони розбурхалися? — скептично зауважила Христина, яка увійшла слідом. — Там жінка на тебе чекає. Некрасиво так різко все кидати й тут зачинятися.
— Христю! — схлипнула Валентина, з тугою дивлячись на колегу. — Благаю, забери її до себе.
— Кого? Клієнтку? — округлила очі Христина. — Ти з розуму зійшла? Це ж твоя постійна пацієнтка. До того ж ти вже почала її обслуговувати. Хоча б мені поясни, що сталося.
— Потім, — промокнувши очі серветкою, відповіла Валентина. — Кіро, ти ж бачиш, я не в стані. Ще нашкоджу, а потім будемо дружно негативні відгуки читати. А я зараз не можу ризикувати роботою.
— Так, добре, щось придумаю. Скажу цій пані, що тобі різко погано стало.
— Так, так, — закивала Валентина. — Її Олена звати. Вона давно до мене ходить.
— Що їй треба зробити?
— Ензимний пілінг, лімфодренаж, альгінатні маски. Там усе у мене в електронній карті клієнта. Хімічний пілінг я вже зробила. Зараз склад змивати вже треба.
— Добре, біжу, — кивнула Христина. — Ну а потім розповіси мені все. Якщо що, можеш у моїй сумочці взяти баночку з рослинними адаптогенами. Нічого сильного, на травах, але тобі зараз можуть стати в пригоді.
Як тільки подруга вийшла, Валентина встала й направилася до умивальника. Холодна вода більш-менш привела її до тями. У сумці Христини вона знайшла невелику білу баночку з ліками, машинально закинула одну з них у рот і запила водою.
Чоловік у Олени був віце-президентом регіонального банку. З дружиною підтримував майже ділові відносини, але грошей не шкодував. Жінку це цілком влаштовувало, тим більше подібний розклад ніяк не заважав їй періодично заводити коханців.
— Ти уявляєш? — майже не ворушачи губами, щоб не заважати роботі косметолога, вимовила Олена. — Мій-то дізнався про роман.
— Та ну! — здивувалася Валентина, оскільки чоловік клієнтки взагалі не дуже переживав про вірність дружини, та й сам був відомим у місті ловеласом. — Не може бути. І що, скандал влаштував?
— Ще чого, — тихо засміялася крізь маску Олена. — Це я йому скандал влаштувала, звинуватила в тому, що він до мене охолов. От і доводиться на стороні утіху шукати. Усіх його коханок пригадала, а останню навмисне не назвала, хоч я про неї прекрасно знаю. Виставила його загалом винним.
— Ой, ну наївний, — засміялася Олена. — Та я про його баб дізнаюся раніше, ніж він на них уперше подивиться.
— Як це? — здивувалася Валентина.
— Ну, це так образно я кажу, в тому сенсі, що він від мене нічого сховати не зможе. Я його знаю як облупленого. Ми одружені вже двадцять три роки, майже чверть століття, Валентино. І от він, знаєш, що зробив учора після всього цього?
— Ні, — похитала головою косметолог.
— Машину мені нову подарував. Уранці сьогодні такий мовчки поклав ключики на тумбочку, коли я тільки прокинулася, пальчиком так погрозив. Каже, мовляв, щоб більше такого не повторювалося.
— Ага, розмріявся, — продовжила Олена. — Ні, Олежка я, звісно, відразу кинула, але в мене тут на примітці є один красунчик. Ох, Валентино, ти б бачила, який чоловік — атлет-красень, італійською в досконалості розмовляє, у минулому артист музичного театру. От усім би таких чоловіків. Ігор, це мрія. Можу познайомити з ним. Шкода, звісно, такого віддавати, але я не в його смаку. А от ти… От ти мені скажи, що тебе поряд із чоловіком тримає? Така баба красива, а заміжня за якимось невдахою.
— Максим зовсім не такий, з чого ти взяла? — образилася Валентина. — Та й заробляє він непогано. Я все ж не настільки розкута, як ти. Я чоловіка люблю.
— Ой, любиш? А він тебе! — Сама ж не так давно скаржилася, що чоловік став якимось холодним, відстороненим. Така жінка розкішна, як ти, має жити в своє задоволення, а не чужі обличчя полірувати.
— Але мені подобається моя робота, — спокійно відповіла Валентина. — Я ж не просто так професію вибрала, а гроші… Не в них щастя.
— Це вірно, але щось я не бачу в тебе особливого блиску в очах. Щасливу жінку відразу видно, це я точно знаю. А щаслива жінка, коли її любить чоловік. От тебе чоловік не любить. І навіть не сперечайся зі мною.
Валентина відчула, як у горлі утворилася грудка, а на очах виступили зрадливі сльози. Слова Олени сильно її зачепили, хоча й не мали зовсім ніяких підстав. Але щось усередині підказувало Валентині, що частка істини в подібних докорах все ж є.
— Лєно, вибач, я відійду на пару хвилин, — вибачилася вона й направилася в кімнату відпочинку персоналу.
Валентина думала, що достатньо вмитися й глибоко подихати, щоб заспокоїтися, але сльози, як на зло, не зупинялися. Валентину наче прорвало — звідкись повилазили всякі погані думки й спогади, образливі підколки чоловіка, його небажання зайвий раз поговорити по душах.
— Так, ну що? — повернулася приблизно через півгодини подруга. — Олену я твою обслужила, хоч і не повністю. Сказала їй, що тобі різко погано стало. Вона попросила доробити процедуру й потім уже до тебе прийде. Не довіряє мені, напевно. Я її перезаписала на післязавтра. У тебе ж завтра вихідний.
— Так, — притиснувши долоні до обличчя, кивнула Валентина. — Спасибі тобі.
— Та що в тебе сталося? Може, швидку викличемо? Погано тобі?
— Кіро, мені не фізично погано, а душевно. Сама не знаю, що таку реакцію викликала, але Олена про своїх чоловіків почала знову, а потім про мого заїкнулася. А адже подумати, так вона має рацію. Максим мене взагалі ні в що не ставить.
— От тобі й здрастуйте! — сплеснула руками Христина. — З якого переляку ти це вирішила? У вас же все добре. Вже мені-то казок не складай. Ви одружені вже дев’ять років. Він не гуляє, не п’є, не б’є, гроші в дім несе. Квартиру от недавно взяли. Чого тобі не вистачає?
— Я впевнена в Максимі, і я ніколи не вважала його невдахою, — зітхнула Валентина. — Просто стало якось не дуже. Останнім часом він став зовсім чужим. Ми навіть не спимо разом. Мені здається, що причина цьому не тільки в моїй зайвій вазі.
— Ой, ну чого ти ще вигадуєш? — засміялася Христина. — Зайва вага в неї. Це ти раніше була як швабра, а зараз у самому соку. Та будь-якому чоловікові нормальному така фігура зайде. Максим просто втомлюється.
— Про дитину, — прикусила губу Валентина. — Про дитину. Та ми раніше якось все відкладали до кращих часів. Зараз ці часи, можна сказати, настали. Я дуже хочу стати матір’ю. Я розумію, що готова. А Максим, з одного боку, він не проти. Ми багато разів це обговорювали, але як тільки я підняла цю розмову, чоловік до мене охолов.
— А в тебе-то самої пройшло? — примружилася Христина.
— Ні, звісно. Та пристрасті давно нема, але я все одно відчуваю, що чоловік мені дорогий.
— Відносини — гра взаємна. Якщо ти чогось хочеш від чоловіка, дай йому те саме. Людина, коли любить оцінить твоє прагнення й турботу, захоче зробити приємне у відповідь, а там і до дитинки недалеко. Максим, можливо, це відчуває, от і відвертається підсвідомо. Валентино, він нормальний хлопець, принаймні з вигляду, так що просто влаштуй йому сюрприз.
— Та він не любить такого, — нахмурилася Валентина.
— Звідки тобі знати? Він сам сказав? Ти ж ніколи не пробувала. Може, твій Максим чекає цієї ініціативи? Потрібен йому такий поштовх.
— І що мені робити? — здалася Валентина.
— Ну, не знаю. От, наприклад, вибери якесь свято, з яким можна чоловіка привітати, і подаруй йому подарунок. Від душі подаруй, не шкодуй грошей і фантазії.
Чиркнувши запальничкою, Валентина із завмиранням серця підпалила свічки. До зустрічі чоловіка все було готове. Рівно в цей же момент почувся звук повороту ключа в замку.
Валентина випурхнула з вітальні назустріч Максиму.
— Коханий, у мене для тебе сюрприз, — загадково посміхнулася жінка, обіймаючи чоловіка.
— Валентино, ну от куди ти лізеш? — невдоволено буркнув Максим, відсторонюючись від дружини. — Я втомився. А ти навіть розутися не даєш.
— От зараз і відпочинеш. Не звертаючи уваги на грубий тон чоловіка, повідомила Валентина. — Руки мий, я на тебе у вітальні чекаю.
Через хвилину він увійшов за нею й застиг від побаченого.
— Це ще що за новини? — здивовано розглядав він накритий стіл.
— У нас свято. Можна сказати й так, — притулилася до Максима Валентина. — Просто захотілося без приводу влаштувати тобі сюрприз. Чудово ж, правда? Сідай швидше, а то все остигне.
Максим слухняно сів за стіл і з цікавістю подивився на тарелю.
— Виглядає апетитно, але що за дивна вечеря?
— Це морські гребінці, Максиме, — примружилася від задоволення дружина. — Вирішила трохи пошикувати й побалувати нас обох. Давай, не соромся.
Чоловік обережно підчепив виделкою білосніжний шматочок і обмакнув у соус, що стояв поруч.
— Ммм, — схвально похитав він головою. — Дуже смачно. Це ж страшенно дорого, Валентино. З чого раптом такий дивний вибір продуктів?
— Максиме, ну от навіщо ти так кажеш? Просто захотілося тебе порадувати, — насупилася жінка. — Це ж так здорово, спробувати нарешті щось особливе. Давай, я тобі якогось напою наллю.
— Ще й напій є, — з підозрою глянув на дружину Максим. — Ти, схоже, весь бюджет витратила на такий вишуканий, але абсолютно незрозумілий для мене стіл. — Ти ведеш себе не економно! — Взагалі головою не користуєшся. Витрачаєш, ніби у мене грошей багато. А це не так! Нам зараз не до шику. Я для того цілодобово працюю, щоб ти всі гроші на якусь дурницю спускала.
— Але я ж свої гроші витратила! — заїкнулася Валентина.
— Свої, мої! Мені здавалося, що в сім’ї зазвичай кажуть наші. Хіба ні? — усміхнувся чоловік.
— Я думала, у нас сім’я, а виходить от як? – ображено відповела Валентина. Чудово. Я хотіла як краще. Ти сам не бачиш, що у нас по швах усе тріщить. Я хотіла хоч якось почати все виправляти. Думала, що тобі просто уваги моєї не вистачає. А ти, бачите, зажав якісь копійки. Я навіть не вимагала нічого взамін. Це був подарунок від усієї душі.
— Але от тепер я тобі задам все ж таки запитання. Коли ти востаннє робив для мене що-небудь від чистого серця?
— Ти офігіла, — обурився Максим. — Я постійно щось для дому купую. Робот-пилосос цей, наприклад.
— Максиме, ти серйозно? Зараз, по-перше, роботом-пилососом ми обидва користуємося. Це як знущання, дарувати подібне дружині у вигляді романтичного жесту. Типу, працюй, дорога, а то мені некомфортно по брудному ходити. Каструля, мультиварка з функцією пароварки. Зауваж, ми обидва цим усім користуємося. Це не подарунок, а необхідні для побуту пристосуваня. Навіть цей чортів диван ти мені ніби подарував. При цьому сам на ньому вечори просиджуєш. Ні вже, Максиме, досить з мене.
Валентина більше не захотіла продовжувати розмову. Вона вискочила з-за столу й у сльозах утекла в спальню, де зачинилася й не виходила до самого ранку.
Минуло 11 місяців з того дня, як між Валентиною й Максимом зав’язалася та злощасна розмова. На свій подив, жінка помітила, що тепер їй вистачає зарплати. Навіть залишаються зайві гроші, які вона із задоволенням витрачала на себе. У її звичному розпорядку з’явилися нові звички, як, наприклад, ранкова чашка кави в кав’ярні. З’явився час зайнятися спортом.
Максим дивувався такому перевтіленню дружини. Але більше не бурчав кожен раз, що вона “тринькає гроші на всякі дурниці”. Бо іпотеку вони дійсно виплатили, навить змогли купити нове авто.
