Познайомилися ми з Ігорем зовсім випадково, у компанії друзів. Спочатку він навіть не справив особливого на мене враження. Але наступного дня десь узяв мій телефон, написав, запросив на каву. Щось було в його манері спілкуватися: впевнений, самовпевнений навіть, і це, зізнаюся, зачепило. Ми трохи листувалися, він неодноразово писав, що любить, коли жінка проявляє ініціативу, а ще – “показує, що готова старатися для чоловіка”. Після чого, звісно, я натякнула: “Ну то це ти про себе?”. А він, у відповідь: “Дорога моя, у цьому житті все потрібно заслужити”.
“Отакої” — засміялася я, читаючи ці його абсурдні заяви, але все-таки погодилася на побачення. Ну, якщо вже він чекає ініціативи від жінки, то я вирішила спробувати пожартувати над ним. Прийти з квітами до нього на побачення. Мені здавалося, що це саме те, що могло б його здивувати! Букет із жовтих тюльпанів – чим це не увага?
Настав вечір. Зустрічалися ми біля скверу, де він призначив побачення. І тут, я простягла йому букет квітів, на його обличчі щось спочатку промайнуло, а потім він скривився.
— Ти що, ненормальна? – заявив Ігор, поглянувши на букет. – Ти взагалі розумієш, що це виглядає дивно? Квіти чоловіку? Чи ти з якимись примхами?
Я стояла, усміхалася. Вся ця ситуація виглядала кумедно. А йому ніби обухом по голові вдарили. Але він продовжував:
— Я ж хотів побачити, як ти готова старатися. Ти що, думаєш, що “ініціатива” – це квіти? Я очікував, що ти доведеш мені свою серйозність, – бурчав він, дивлячись на мене як на примару. – Могла б якось інакше показати, що я тобі цікавий.
Тоді я йому сказала:
— Зрозуміла, дарувати квіти не можна. Старань замало? Може вечерю приготувати й принести з собою треба було?
Він глянув ще суворіше:
— А ти думаєш, що легко знайти чоловіка, який захоче бути у серйозних стосунках з жінкою за просто так? Ще раз кажу, потрібно заслужити.
Перепрошую, подумала я, але це вже занадто.
Я залишила ті квіти на лавці поруч із ним і, не сказавши ні слова, пішла геть. Чекала, що покличе, хоча б спробує щось пояснити. Але ні. І це, мабуть, було на добро.
Минуло днів зо три, аж тут дзвінок. Знову пише мені, тепер уже іншим тоном, мовляв, погарячкував тоді, але щиро хоче продовжити знайомство. Замість квітів, каже, тепер готовий запросити мене до ресторану і на додачу, надсилає смайлик із трояндою.
І тут я згадала слова своєї подруги Олі, яка того вечора, після нашої зустрічі з Ігорем, довго сміялася з його ідей про “жіночі старання”.
— У нього, якийсь, індивідуальний підхід до жінок, – жартувала вона. – А ти, до речі, як до нього ставишся? Бо є знайомий хлопець – Андрій, серйозний, цікавий. Не чекає від жінок борщів чи випробувань на виживання.
Тоді я тільки відмахнулася від її пропозиції, а пізніше подумала: “А чому б і ні?”. Андрій справді виявився зовсім іншим. На першому побаченні він не міркував про “старання” чи “заслуги”. Ми просто гуляли й сміялися, було легко й тепло. Мені навіть не хотілося згадувати про Ігоря.
Тож коли через тиждень Ігор знову написав і запропонував зустрітись, я вже знала, що відповісти.
— Вибач, але здається, твоїх старань не вистачить, щоб щось виправити, – відписала я, усміхнувшись.
Ігор виявився ще тим унікумом, замість того, щоб відступити, він тільки ще більше розпалився. “Ого, вона мені відмовила? Та хто вона така, щоб мене ігнорувати!” – ніби прочитала я його думки, коли отримала нове повідомлення:
— Завжди любив жінок, які так легко не здаються. То, може, зустрінемось ще раз? Давай у четвер о сьомій, та не забувай про старання, – додав він, наче, між іншим.
Я тільки скривилась. Цей його тон, ця впертість починали дратувати, але водночас я вже знала, як відповісти.
— Старання? О, не хвилюйся, цього разу підготуюсь як слід.
Оля, сміючись, підтримала мене у рішенні піти на зустріч, але попередила, що такий тип, як Ігор, швидше за все, не любить бути відкинутим і буде пробувати різні маніпуляції.
Ми зустрілися і цього разу я прийшла з повною впевненістю, що це побачення завершить нашу “історію”. Ігор був дещо ошелешений моїм спокоєм та байдужістю, наче намагався зрозуміти, що змінилося. А у кінці, коли він почав свої звичні балачки про “серйозні наміри” і “жінку, яка має йому щось довести”, я не витримала:
— Знаєш, Ігорю, думаю, що всі твої критерії мають сенс… просто вони не для мене, – сказала я, підводячись й дивлячись йому прямо в очі. – Я зрозуміла, що мої старання варто вкладати у когось, хто справді це оцінить.
Він спробував удати, ніби йому байдуже, але я бачила роздратування в його очах. Його его тріснуло, а мене наповнило якесь чудове відчуття. На душі стало легко. Думаю, багато жінок, які з цим героєм стикались, мені за це подякують.
