— Ти що, надумала мого сина зі світу звести? — вигукнула Світлана, і я зрозуміла, що моє бажання годувати чоловіка здоровою їжею стало справжньою причиною нашої великої сімейної бурі. Я лише хотіла Андрію добра, але тепер моє місце в цьому домі було під загрозою
Мирослава почувалася втомленою. Вже третій рік вона жила в будинку матері свого чоловіка. Це був гарний, великий будинок, але Мирославі постійно здавалося, що вона тут зайва. Вона з Андрієм одружилася, коли обоє були студентами. Жили в гуртожитку, потім на орендованій квартирі. Народився синочок. Андрієва мама, пані Світлана, наполягла на тому, щоб молода родина переїхала до неї.
— Тут вам буде легше, — говорила вона. — Гроші на оренду зекономите, і я з онуком посиджу, коли вам треба.
Мирослава тоді зраділа. Вона любила Світлану, та й фінансова ситуація була складною. Але спільне життя виявилося не таким райдужним. Світлана була жінкою владною, звикла, що все робиться тільки так, як вона скаже. А Мирослава мала свої погляди на життя, особливо на виховання сина та харчування родини.
Останнім часом Андрій почав набирати вагу, скаржитися на погане самопочуття, млявість. Мирослава, яка сама захоплювалася здоровим харчуванням, вирішила змінити їхній раціон. Вона вивчала багато матеріалів, читала про вплив їжі на організм і зрозуміла, що їм потрібно менше тваринних жирів, смаженого і більше свіжих овочів, фруктів, круп.
— Андрію, давай перейдемо на більш рослинну їжу, — запропонувала вона якось чоловікові. — Почуватимешся краще, побачиш.
Андрій спочатку заперечував, бо звик до ситних страв, які готувала його мама. Але заради дружини і кращого самопочуття погодився.
Мирослава почала готувати супи-пюре з броколі, рагу з кабачків та моркви, салати з великою кількістю зелені, запікала овочі. Андрій із подивом помітив, що він справді став енергійнішим. Навіть синочок, який раніше неохоче їв овочі, почав їх смакувати в нових стравах.
Проте пані Світлана, яка звикла готувати традиційні українські страви з м’ясом, картоплею та салом, сприйняла ці зміни дуже гостро. Вона вважала, що жінка має годувати чоловіка ситно, щоб він мав сили.
— Що це за їжа? — постійно бурчала вона. — Наче ми в санаторії, а не вдома. Чоловік має їсти м’ясо, а не лише траву, як коза.
Мирослава намагалася пояснити, що це корисна і збалансована їжа.
— Мамо, ми не їмо тільки траву. Тут і крупи, і бобові, і багато вітамінів. Андрій почувається чудово.
— Не вигадуй, — відказувала Світлана. — Я бачу, як він худне. Ти його виморюєш своїми експериментами. Жінка повинна дбати про чоловіка, а не доводити його до знесилення.
Напруга наростала. Світлана почала готувати свої страви окремо і постійно пропонувала їх Андрію.
— Синочку, з’їж мою котлетку, — казала вона. — Хоч трохи нормальної їжі поїж.
Андрій опинився між двох вогнів і часто відмовлявся, бо не хотів ображати Мирославу, але й маму засмучувати не хотів.
Одного разу ситуація досягла апогею. Це було в неділю, коли вся родина зібралася на обід. Мирослава приготувала яскравий овочевий плов з куркумою та гарбузом. Страва виглядала апетитно.
— Ну що, знову цей корм? — Світлана одразу сіла за стіл з кислим виразом обличчя. — Це ж не плов, а якесь непорозуміння. Де м’ясо? Де жир?
— Мамо, спробуйте, — спокійно сказала Мирослава. — Це дуже смачно і корисно.
Андрій підтримав дружину.
— Мамо, мені подобається. Я справді став краще почуватися.
Світлана проігнорувала його слова і звернулася до Мирослави голосно і рішуче.
— Марійко, ану вийди зі мною на кухню. Нам треба серйозно поговорити.
Мирослава відчула, як її серце закалатало. На кухні Світлана зачинила двері й повернулася до невістки.
— Ти що, надумала мого сина зі світу звести? — почала вона. — Навіщо ти його годуєш цими листками? Андрій — чоловік, йому потрібна сила, а ти його перетворюєш на якогось вегетаріанця!
— Мамо, це не так, — спробувала заперечити Мирослава. — Я дбаю про його здоров’я. Його аналізи покращилися, він став бадьорішим.
— Не смій мені розповідати про його здоров’я! — підвищила голос Світлана. — Я його народила і виростила. Я краще знаю, що йому потрібно. Здоров’я, кажеш? А знаєш, як це виглядає збоку? Ти просто не вмієш готувати!
Ці слова вразили Мирославу, яка вкладала душу в приготування страв.
— Я вмію готувати, мамо, — ледь чутно відповіла вона. — Просто це інший підхід.
— Який інший? — Світлана зробила крок до невістки. — Ти що, вважаєш, що моя їжа неправильна? Я тебе попереджаю: якщо ти не припиниш ці дивні експерименти, я сама почну готувати на Андрія окремо. І взагалі, може, тобі час подумати про те, щоб знайти собі інше місце для життя?
Ці слова були несподіваними та гострими. Мирослава не могла повірити, що Світлана могла сказати щось подібне. Вона відчула, як до очей підступають сльози.
— Ви справді так вважаєте? — запитала Мирослава.
— Вважаю, — суворо підтвердила свекруха. — Я хочу, щоб мій син був здоровий і ситий, а не ходив голодний, наче після посту. А ти думаєш про себе, про свої модні тенденції. Мені це набридло.
Мирослава швидко вийшла з кухні, взяла сина за руку і зайшла до кімнати. Вона не хотіла, щоб Андрій бачив її засмученою. Вона розуміла, що їй треба поговорити з чоловіком, але не знала, як він відреагує. Мирослава почувалася розгубленою. Вона приїхала сюди з надією на підтримку, а отримала постійний тиск і погрози. Вона щиро вірила, що робить добро для свого чоловіка. Чи справді її бажання здорового харчування стало причиною такого розбрату? Чи, може, справа не лише в їжі?
Пізніше, коли Андрій зайшов до кімнати, Мирослава розповіла йому про розмову.
— Андрію, твоя мама сказала, що нам треба шукати інше житло, — тихо промовила вона. — Вона незадоволена мною.
Андрій був здивований. Він не очікував такого різкого повороту подій.
— Вона не може так сказати! — вигукнув він. — Це і мій дім! Мирославо, не переживай, я поговорю з нею.
— А ти сам як вважаєш? — запитала Мирослава, дивлячись йому у вічі. — Ти підтримуєш мене чи її?
Андрій зітхнув. Він любив маму, але розумів, що її контроль і постійне втручання в їхнє життя стали проблемою. І він справді почувався краще від того, що готувала Мирослава.
— Я на твоєму боці, — сказав він рішуче. — Я поговорю з мамою і скажу, що вона не має права так втручатися в наші сімейні справи. А щодо харчування, то це наш спільний вибір, і він правильний.
Наступного дня Андрій провів довгу розмову з мамою. Розмова була складною. Світлана плакала, говорила, що бажає синові лише добра, що Мирослава налаштовує його проти неї. Але Андрій був непохитний. Він пояснив, що вони доросла родина і самі вирішуватимуть, що їм їсти і як жити.
— Мамо, ти для мене найдорожча, — сказав він. — Але Мирослава — моя дружина. Ми живемо разом, і ми самі вирішуємо. Їжа, яку вона готує, мені корисна. Припини на неї тиснути.
Світлана, хоч і не одразу, але з часом змирилася. Вона стала менше втручатися в куховарство, хоча іноді все ж таки продовжувала готувати свої улюблені страви окремо. Мирослава і Андрій зрозуміли, що їм треба будувати міцніші кордони.
Любі читачі, а як ви вважаєте? Чи має право теща так втручатися в життя і харчування дорослої родини? Де проходить та межа, коли бажання добра перетворюється на тиск?
Ваші думки дуже важливі. Поставте вподобайку, щоб цю історію побачило якомога більше людей, і напишіть свій коментар. Це допоможе іншим родинам, які опинилися в подібній ситуації!
