— Ти просто не хочеш бачити правди, — кинула я Сергію, з острахом дивлячись на нову сукню, яка так і не буде вдягнена цього вечора. А вся правда була в тому, що його мати, Валентина Петрівна, дуже не хотіла, щоб ми святкували.
Марта та Сергій одружилися сім років тому, а пів року тому народився їхній другий син, Данилко. Старшій доньці, Оленці, було вже чотири роки. Їхнє життя було наповнене щоденними клопотами, але вони дуже старалися знаходити час і для себе, і для друзів, адже це було для них не менш важливо.
Їхня невелика сім’я жила в атмосфері любові та турботи, хоча й звичні конфлікти, звичайно, траплялися. Найчастіше – через брак часу та постійну втому, а також через ті моменти, коли Марта та Сергій по-різному дивилися на виховання дітей. Сергій завжди був більш м’яким, а Марта – наполегливою, що інколи викликало між ними суперечки.
Але найбільше напруги в їхні стосунки додавали, як це часто буває, родичі. Особливо мама Сергія, Валентина Петрівна. Вона була жінкою старої закалки, з досить суворими правилами, і вважала, що знає, як краще виховувати дітей, як краще жити, і взагалі, як краще все робити.
Марта завжди намагалася зберігати з нею рівні та поважні стосунки, але відчувала, що свекруха нею, м’яко кажучи, не надто задоволена. Валентина Петрівна ніколи не казала нічого поганого прямо, але її натяки, зітхання та мовчазні погляди говорили про її невдоволення красномовніше за будь-які слова. Марта це чудово розуміла.
Сергій був її єдиним сином. Валентина Петрівна ростила його сама, і, звичайно ж, її любов до нього не знала меж, що інколи переходило в гіперопіку.
З появою Марти її вплив на сина, звичайно ж, зменшився, що, як підозрювала Марта, і стало головною причиною прихованої неприязні. Свекруха вважала Марту занадто сучасною, занадто вольовою, занадто багато працюючою, а не сидячою вдома з дітьми.
Марта ж, хоч і була у декреті з Данилком, але продовжувала працювати віддалено, бо це приносило їй не лише гроші, але й задоволення, і відчуття власної значущості. Це, звичайно ж, не вписувалося у світогляд Валентини Петрівни, яка вважала, що жінці місце біля плити та колиски, а не біля ноутбука.
Одного разу у їхніх найкращих друзів, Оксани та Андрія, була дуже важлива подія. Вони святкували десяту річницю свого шлюбу. Це було велике, гарне свято, яке вони планували організувати у ресторані, і Марта та Сергій, як найближчі люди, мали бути обов’язково присутні.
Вони дуже чекали на цей вечір, адже це був рідкісний шанс вийти у світ, побути разом, відволіктися від постійних батьківських обов’язків, які, звичайно ж, були важкими. Вони заздалегідь купили подарунок, Марта придбала собі нову сукню, а Сергій — новий костюм. Це було для них дуже, дуже важливо.
Питання догляду за дітьми стало, звичайно ж, ключовим. Данилко був ще дуже маленьким, а Оленка, хоч і велика, потребувала постійної уваги, особливо ввечері. Няню вони наймати не хотіли, бо не довіряли незнайомим людям доглядати за таким маленьким сином.
Єдиним розумним і надійним варіантом була Валентина Петрівна. Вона жила недалеко, і Марта, хоч і з певним внутрішнім дискомфортом, попросила її про допомогу. Свекруха, хоч і не виявила особливої радості, але, зітхнувши, погодилася. Вона сказала, що, мовляв, раз молоді не можуть самі дати собі раду, то вона, як любляча бабуся, мусить допомогти. Марта почула в її словах легку претензію, але вирішила не загострювати ситуацію і просто подякувала. Вона відчувала полегшення: питання було вирішене, і вони можуть спокійно готуватися до свята.
Святкування було заплановано на суботу. Марта та Сергій заздалегідь підготували все необхідне для дітей: їжу, підгузки, іграшки. У п’ятницю Марта ще раз зателефонувала Валентині Петрівні, щоб нагадати про завтрашні плани. Свекруха підтвердила, що все пам’ятає.
Марта почула в її голосі певну холодність, але знову ж таки, списала це на її звичну манеру спілкування. Настрій був святковий. У суботу вранці вони ще раз обговорили деталі, перевірили, чи все гаразд.
І ось, за три години до того, як їм потрібно було виходити, пролунав дзвінок. Це була Валентина Петрівна.
— Марто, я не зможу, — спокійно, але твердо сказала свекруха.
Марта відчула, як її серце пропустило удар. Вона відчула, як по тілу пробігає неприємний холодок.
— Як це — не зможете, Валентино Петрівно? — запитала Марта, намагаючись зберегти спокій у голосі. — Що сталося?
— Мені нездужається, — відповіла свекруха. — Якось раптово мені стало погано. І голова болить, і загальна слабкість. З дітьми я не зможу сидіти, вибачте. Сама ледве стою.
— Але ж ми домовлялися, — Марта відчула, як її голос тремтить від розчарування. — Ми ж так чекали на це свято. Що ж нам тепер робити? Це ж ювілей Оксани та Андрія.
— Ну, я ж не можу керувати тим, коли мені стає погано, чи не так? — у голосі Валентини Петрівни з’явилися нотки образи. — Я б, звичайно, дуже хотіла вам допомогти, але здоров’я, самі розумієте. Викликайте когось іншого, якщо це так важливо.
— Кого іншого, Валентино Петрівно? — Марта майже кричала, але стрималася. — Ми ж довіряємо лише вам. Нас ніхто не підстрахує. Ви ж знаєте.
— Ну, тоді, мабуть, доведеться вам залишитися вдома. Життя ж таке, — безапеляційно заявила свекруха. — Головне — діти. Не хвилюйтеся, я якось перетерплю, але з Данилком на руках не можу. Вибачте.
І вона швидко поклала слухавку.
Марта стояла, тримаючи телефон, і відчувала, як у ній підіймається хвиля обурення. Це не схоже на раптове нездужання. Це схоже на витончену маніпуляцію. Марта була переконана, що свекруха просто не захотіла сидіти з дітьми, а вигадала історію про хворобу, аби вони не потрапили на свято. Вона, мабуть, вважала, що вони занадто багато часу приділяють друзям і розвагам, а не їй і не дітям.
Коли Сергій повернувся додому, Марта, ледве стримуючи сльози, розповіла йому про дзвінок.
— Вона не може, їй погано, — сказала Марта, втираючи сльози. — Вона каже, що захворіла.
Сергій був засмучений, але одразу кинувся захищати матір.
— Ну, Марто, мамі ж може стати погано, — сказав він. — Що ти одразу так? Це ж не її провина.
— А ти не думаєш, що вона навмисно? — Марта подивилася на нього пильно. — Усе було добре, а тут за три години до виходу — бац! — і їй стало зле? Як це так? Вона не хотіла нас відпускати. Вона хоче, щоб ми сиділи вдома.
— Та перестань, — Сергій явно не хотів вірити в це. — Навіщо їй це? Вона ж бабуся, вона любить онуків.
— Любити онуків — це одне, а поважати нас, як окрему сім’ю, — це інше, — Марта стояла на своєму. — Вона постійно незадоволена. Вона вважає, що ми неправильно живемо. А це свято, цей вихід — це ніби наш протест проти її правил. І вона його скасувала. Ти просто не хочеш бачити правди.
— Я не хочу ображати маму своїми підозрами, — зітхнув Сергій. — Якщо їй зле, то що я можу зробити?
— А ти перевір, — запропонувала Марта. — Просто поїдь до неї. Скажи, що хочеш привезти ліки. Подивися, чи вона справді лежить з високою температурою, чи сидить біля телевізора і насолоджується тим, що ми сидимо вдома. Це її вигадка, я тобі кажу!
Сергій довго вагався. Його мучили сумніви. Він любив маму і не хотів думати про неї погано. Але він також бачив, як засмучена Марта, і як багато це свято означало для них обох.
— Я поїду, — нарешті вирішив Сергій. — Я не скажу, що ти мене послала, скажу, що просто хвилююся.
Він швидко зібрався і поїхав до матері. Марта залишилася вдома, напружено чекаючи на його дзвінок. Час тягнувся нестерпно повільно.
Сергій приїхав до матері, Валентини Петрівни. Він постукав. Вона відчинила двері.
— Сергію, синку, що сталося? — вона здивувалася.
— Мамо, я приїхав провідати тебе, — сказав Сергій. — Марта сказала, що тобі нездужається. Ти ж не береш слухавку. Я хвилююся. Що з тобою? Де болить?
Валентина Петрівна виглядала цілком здоровою. Вона була охайно одягнена, її волосся було акуратно вкладене. На кухні, куди він зайшов, Сергій побачив накритий на одну персону стіл.
— Ну, я вже почуваюся краще, — сказала вона, відводячи погляд. — Просто була слабкість, але я полежала, і все минуло.
— Ти впевнена? — Сергій відчував, як у нього стискається серце від неприємного передчуття.
— Звичайно. Але з дітьми все одно не зможу. Це ж така відповідальність. Я не хочу ризикувати їхнім здоров’ям, якщо мені знову стане погано. А ви що, ще не поїхали?
— Ні, мамо, — Сергій дивився їй прямо у вічі. — Ми не змогли знайти нікого іншого. І свято, здається, пропало.
— Ну, що ж робити, — Валентина Петрівна виявила лише удаване співчуття. — Це життя, синку. Головне — сім’я. Подзвоніть друзям, вибачтеся.
Сергій відчув внутрішній біль і обурення. Він зрозумів: Марта була права. Мама не була хвора. Це була цілеспрямована дія, щоб утримати їх удома, зірвати їхні плани. Їй не потрібна була його увага чи турбота, їй потрібна була їхня відсутність на цьому святі. Він не міг висловити свої підозри прямо, бо це викликало б грандіозний конфлікт.
— Добре, мамо, я поїду, — сказав Сергій, намагаючись бути максимально спокійним. — Якщо щось, дзвони.
Він повернувся до Марти. Вона одразу зрозуміла все по його обличчю. Сергій просто хитав головою.
— Я бачу, — тихо сказала Марта. — Вона була здорова, так?
— Так, — Сергій зітхнув. — Вона була абсолютно нормальною.
— Я так і знала, — Марта відчула не стільки злість, скільки глибоке розчарування і образу. — Вона спеціально це зробила. Це просто нечесно.
Вони не поїхали на свято. Залишилися вдома, з дітьми. Вечір був зіпсований зіпсованим настроєм, атмосферою напруги та внутрішнім конфліктом. Марта відчувала, що цей вчинок Валентини Петрівни — це не просто відмова допомогти, а відкрита демонстрація її влади над їхнім життям.
Стосунки з Валентиною Петрівною після цього випадку стали ще більш холодними та натягнутими. Марта більше не могла довіряти свекрусі, а Сергій опинився в пастці між дружиною, чиї підозри виявилися правдою, і матір’ю, чиї дії він не міг виправдати, але й не міг прямо засудити. З того часу вони стали шукати інші шляхи, щоб іноді проводити час разом, але осад, звичайно ж, залишився.
Сергій усвідомив, що його мама, хоч і любляча, може бути маніпулятивною. А Марта зрозуміла, що для побудови кордонів у власній сім’ї, їй доведеться бути ще більш рішучою. Це була гірка, але важлива для них обох істина.
Як ви вважаєте, чи правильно вчинила свекруха, поставивши свої нездужання вище за домовленості та плани сина з дружиною? Чи можна пробачити таку відверту маніпуляцію?
Будь ласка, поставте свою вподобайку цій історії та напишіть коментар. Нам дуже важлива ваша думка та підтримка!
