Аліса перехилилася через перила. Мати щось люто доводила батькові. Дівчина підтяглася й повернулася на балкон.
«Так, матуся знову “обробляє” батька. Значить, прокрастися повз них не вийде. Потрібно спускатися по трубі».
Аліса штовхнула ногою трубу. «Начебто нічого, міцна». Як добре, що вона здогадалася зробити кілька комплектів ключів від машини.
Тієї ночі, коли вона у дуже нетверезому стані в’їхала у паркан, батько вчергове забрав у неї ключі.
Обдерши долоню та болісно вдарившись коліном, вона нарешті спустилася. Тихо підійшла до відчиненого вікна.
— Валер, якщо ти негайно щось не вдієш, то одного дня ми просто втратимо дочку, — чути було голос матері.
— Маш, ну що я можу? Я не знаю. Це ти її так зіпсувала.
— Ти повинен зупинити це божевілля. Її потрібно видати заміж. Нехай за неї відповідає чоловік.
Батько розсміявся.
— Ну, ти й видумала. Скажи, ти знаєш когось, хто погодиться стати її чоловіком? Вона ж будь-кого до могили доведе.
Аліса тихенько засміялася, але тут же знову стала серйозною. Мати сказала таке, від чого настрій різко зіпсувався.
— Валер, послухай, я пропоную тобі подивитися серед своїх колег чи друзів. Ми віддамо з нею частину бізнесу, потім вирішимо, яку. Ти ж розумієш, зараз на гроші клюнуть. Ну а ти їх усіх знаєш, щоб не попався пройдисвіт. Я завжди була проти таких шлюбів, але останнім часом Аліса переходить усі межі.
— Я не буду нічого обіцяти, але я подумаю.
— Подумай. Не хотілося б прокинутися від дзвінка: «Ваша дочка в морзі, у в’язниці чи деінде».
— Вона спить?
— Не знаю. Сподіваюся, що так. Повинна ж вона хоч колись втомлюватися.
Голоси віддалилися, і Аліса зрозуміла, що батьки пішли у спальню. Вона випросталася.
«Заміж, значить. Ну, побачимо, хто кого».
Вона швидко добралася до машини, сіла в неї й вискочила за ворота. Зрозуміло, що зараз батько почує шум і відправить за нею охоронців, але Аліса знала їх усіх і знала, як від них втекти.
Хвилин через п’ять вона почула рев. На великій швидкості її обганяв здоровенний мотоцикл. Він майже торкнувся її машини, і Аліса з переляком загальмувала. Мотоцикл зник за поворотом.
— Гадюка, хотіла би я, щоб ти сім разів перекинувся!
Вона вдарила по педалі газу й направила машину до центру. За пару хвилин той самий мотоцикл уже висів у неї на хвості.
— Що тобі треба? Ти хто взагалі?
Дівчина зупинилася біля знайомого бару й одразу ж пішла до мотоцикліста, який теж зупинився.
— Ти хто?
Він зняв шолом.
— Вибачте. Ви до мене?
Вона трохи остовпіла. Хлопець був дуже навіть симпатичний.
— Тобі… чого стежиш за мною?
Хлопець усміхнувся, від чого став схожий на голлівудську зірку.
— Ви лестиш собі, дівчино. Я б ніколи не став витрачати час на таку, як ви. І ще… виховані люди не «тикають» при першій зустрічі.
Вона залишилася стояти з роззявленим ротом, а хлопець попрямував до бару. Всередині Аліси все клокотало. Хвилину вона стояла, і лише потім, штовхнувши мотоцикл, помчала теж у бар.
Хлопець сидів у кутку й з апетитом їв салат. Алісу перехопили її друзі, і не вдалося одразу висловити все те, що вона про нього думала.
Через годину хлопець був усе ще там. Аліса вже добре випила й вирішила, що настав час показати тому вискочці, хто є хто. Вона пішла до його столика, але тут її хтось покликав. Вона відволіклася, а коли знову повернулася, за столиком нікого не було.
Їй одразу стало нудно, і Аліса сказала: «Хочу веселощів!». Хмельні друзі були готові на будь-який кіпіш, аби Аліса не пішла додому. Адже тоді платити за банкет буде нікому, а припиняти його не хотілося.
— А давайте купатися! — вигукнула вона.
Молодь переглянулася.
— Ти що, Аліс? На дворі кінець вересня!
— І що? Боїтесь, чи що? Та пішли!
І вони юрбою попрямували з бару, а господар закладу з полегшенням зітхнув.
Купатися вирішили в річці. Причому Аліса запропонувала стрибати у воду з моста. Її товариші притихли. Ламати шию ніхто не хотів. Аліса зневажливо подивилася на них і пішла, хитаючись, на міст. Щойно вона зникла, усі швиденько розійшлися.
На мосту її зустрів той самий хлопець. Аліса навіть забула, що вирішила стрибнути з моста, щоб усім довести, що вона найкрутіша.
— Ти?.. Це знову ти?
Він усміхнувся своїми зубами-перлинками.
— Так, а яка різниця? Ти мене переслідуєш?
Вона озирнулася туди, де щойно були її друзі, але з подивом виявила, що вони її просто кинули.
— Хочеш кави?
Аліса відчула запах кави й зрозуміла, що дуже, просто дуже хоче кави.
— Хочу.
Сама не розуміючи, чому так відповіла.
Він показав на бордюр і простягнув їй стаканчик. Дівчина помітила, що з його рюкзака визирає термос.
— Клас.
Вона навіть зажмурилася від задоволення.
Хлопець присів поруч, а Аліса спеціально відсунулася.
Він розсміявся.
— Якби я був маніяком, я б не став поїти тебе кавою — нащо продукти переводити?
Аліса фиркнула зі сміху, потім зацікавлено подивилася на нього.
— І все-таки, хто ти?
Він зістрибнув, жартівливо вклонився.
— Вибачте, забув представитися. Степан.
Вона знову розсміялася.
— Інформація вичерпна.
— А що ви ще хочете знати? Я звичайна людина.
Аліса простягнула стаканчик.
— А можна ще трохи?
Вона стрімко тверезіла й розуміла, що ще ніколи не була тут вночі твереза. Цей великий пішохідний міст побудували не так давно, і найбільшою популярністю він користувався у закоханих. Аліса вважала кохання дурістю й обманом, тому обходила це місце стороною.
— Звичайно, можна.
Він знову присів поруч.
— Все-таки, хоча восени все засипає, це найкраща пора року.
Аліса зараз була повністю з ним згодна. Вона з дитинства любила осінь, тільки, окрім бабусі, це нікому не було цікаво.
— А я, коли була маленька, їздила до бабусі. Тато тоді ще був звичайною людиною, а бабуся жила в селі. Як же там було красиво! Я приїжджала на осінні канікули. Листків залишалося зовсім мало, але й їх вистачало, щоб зрозуміти, яке полум’я було на деревах до цього.
— А зараз не їздите?
— Ні, бабусю забрали до міста. Вона сильно хворіла й незабаром її не стало.
— А той дім? Ви ж тепер дорослі. Можете самостійно туди поїхати?
Вона здивовано подивилася на нього.
— Дивно. Чому я сама до цього не додумалася?
— А хочеш, я відвезу тебе? Ну, щоб тобі не нудно було.
— Хочу.
Аліса й сама не зрозуміла, чому це сказала. У неї була машина. Вона чудово могла добратися сама. Але наступного дня вони вже мчали у напрямку до села на мотоциклі.
Аліса й Степан провели незабутній день. Їй не хотілося матюкатися, не хотілося напитися. Вона насолоджувалася кожною миттю. Поруч зі Стьопою Аліса почувала себе якоюсь ніжною, якоюсь дуже дівчинкою.
Повернулися вже під вечір. Аліса була задоволена. Стьопа зупинив свій мотоцикл біля воріт.
— Ну що, бувай?
Дівчина усміхнулася.
— Бувай.
А потім поцілувала Степана й побігла у дім.
Вранці її розбудили голоси. Батько когось сварив. Він, здавалося б, спокійна людина, міг влаштувати такий рознос в одну мить. Аліса хотіла заплющити очі й раптом зрозуміла, що виспалася, її не нудить і не болить голова, як зазвичай. Дівчина схопилася, накинула халат і вийшла з кімнати.
Батько розійшовся не на жарт.
— Ти що собі дозволяєш, цуценя? Ти для чого був найнятий? Приглядати! А ти?!
Аліса усміхнулася. «Може, спробувати врятувати того, кого батько розносить?» Вона відчинила двері.
— Доброго ранку, тату.
Чоловік замовк, а Аліса завмерла. Перед батьком стояв Степан.
— Ти… Що ти тут робиш?
Вона не могла збагнути, що людина, яка снилася їй усю ніч, робить о восьмій ранку в кабінеті у батька.
Повисла напружена пауза. Нарешті Валерій Сергійових заговорив:
— Алісо, я закінчу й прийду.
Але дівчина і не збиралася йти. Вона підійшла до Степана. Той дивився на Алісу з якоюсь тугою.
— Стьоп, ти що? Тебе найняв тато, щоб приглядати за мною? Це правда?
Він мовчки кивнув.
На очах у дівчини з’явилися сльози.
— Але як же… як же кава на мості? Як же наші розмови? Я ж тобі все про себе розповіла!
Степан покашляв.
— Аліс, це зовсім інше й не має відношення до того, що я охоронець.
— Не має? — вона усміхнулася. — Воно б не мало значення, якби ти мені одразу сказав, що ти татова собачка.
Вона повернулася до батька, який у здивуванні слухав її. Виявляється, його дочка не така вже й чорства. Вона вміє відчувати. Може, він поспішав, вирішивши звільнити цього хлопця?
— Тату, навіщо ти так зі мною?
Аліса вибігла з кімнати, батько за нею, а Степан міцно зажмурився. «От і все. Він хотів сьогодні їй усе розповісти й одразу звільнитися, щоб можна було зустрічатися з Алісою чесно». Він не розумів, чому Валерій Сергійович так відгукувався про свою доньку.
Вона була прекрасна, розумна, добра. Він чомусь згадав, як у селі Аліса трохи наступила на ящірку, точніше, на її хвіст. Хвіст залишився на землі, а ящірка втекла. Аліса розридалася, наче сталася всесвітня катастрофа. Йому довелося витратити півгодини, щоб заспокоїти її, а потім нагадати, що так зазвичай і буває. Аліса потім сама над собою сміялася. «Я так злякалася, що одразу все забула».
Тепер він до Аліси навіть не підійде. І зовсім не тому, що не хоче, а тому, що Аліса просто розмовляти з ним не стане.
Дівчина поїхала, батько її не наздогнав, ввечері не з’явилася. Марія, її мати, ридала.
— Господи, навіщо ти втрутився? Степан хороший хлопець, і грець з ним, що не бізнесмен. Може, у них щось і вийшло б.
Валер схопився.
— Та нічого у них не вийшло б! Наша Аліска й він у принципі не можуть бути разом. Вона божевільна, зіпсована дівчисько, якій на всіх наплювати! А він — серйозний хлопець, на руках у якого хвора мати!
— Та звідки тобі знати? Може, з ним вона була б іншою.
До ранку подзвонили з поліцейського відділку з проханням, щоб Валерій Сергійович забрав доньку. Аліса втопила машину, ледь не втопилася сама, потім зламала поліцейському ніс і заснула у патрульному автомобілі.
Через два дні втекла, знову напилася. Цього разу вона вкрала машину й каталася містом, дражнячи поліцейських з бутилкою в руках.
Валерій Сергійович був змушений посадити її під домашній арешт і навіть приставити охорону, а сам взявся за пошуки чоловіка для доньки. Але навіть з огляду на те, що всі знали про придане — а це був цілком пристойний завод з виробництва напоїв — ніхто навіть не наважився спробувати.
Багато хто пам’ятав, як Аліса зустрічалася з хлопцем, а потім спіймала його з подружкою. Вранці їх знайшли на центральній площі — голих, переляканих, зв’язаних і перемазаних чимось дуже смердючим. Хтось явно допомагав Алісі, хоч і за її ж гроші. Пов’язувати своє життя з такою відмороженою означало піти на ризик не прокинутися якось ранком.
Ввечері за вечерею Валерій Сергійович був похмурий. Марія з переляком поглядала на нього. Вона любила чоловіка й часто могла поставити його на місце, заспокоїти, посваритися, але іноді краще було його не чіпати.
Він відсунув тарілку.
— Значить, так. У нас виходить, що наша донька, в яку ми вкладали любов і гроші протягом 20 років, просто нікому не потрібна. Від неї тікають, як від чуми. Скажи, Алісо, як ти себе почуваєш у цьому стані?
Аліса широко усміхнулася.
— Відмінно, тату.
— Ясно. Ну що ж, мені здається, я знаю, що потрібно робити. За містом, кілометрів за 70, є монастир. Не просто монастир, а трудовий. Там дуже потрібні робочі руки. Люди там серйозні, паркани триметрові. Кого туди привезеш, самостійно звідти не вирветься. Так, доведеться носити чернечий одяг, молитися, постити й працювати. Я думаю, рік у такому середовищі піде тобі на користь.
Аліса дивилася на батька широко розплющеними очима.
— Тату, ти не зробиш цього.
— Зроблю. Було, звичайно, бажання видати тебе заміж, але раз ти нікому не потрібна…
Марія відкашлялася.
— Валер, мені теж здається, що це занадто.
— Усе! Розмова закінчена.
Він хотів встати, але на кухню заглянула домробітниця.
— Валерію Сергійовичу, там до вас прийшли.
— Хто?
— Ну, самі побачите. Він каже — до вас і до Аліси.
— До Аліси? Ну, поклич.
Двері розчинилися, і на порозі з’явився Степан. Він, ніяковіючи, простягнув квіти Алісі й Марії.
— Я знаю, що не дуже підходжу вашій доньці, але я буду багато працювати. Нам нічого не потрібно. Я всього домагаюся сам. Алісо, виходь за мене заміж.
Він став на коліно й простягнув їй коробочку з перстнем.
— Ти пробач мене. Я хотів розповісти того дня, коли ти все почула. Я ж пішов на цю роботу, не знаючи, яка ти. Я повірив, що ти й справді ненормальна, а ти виявилася кращою з усіх, кого я коли-небудь знав.
Аліса секунду дивилася на Степана, а потім кинулася йому на шию.
Батько й мати спочатку дивилися на цю сцену у повному здивуванні, але потім із полегшенням посміхнулися й просто обняли Алісу й Степана.
