fbpx
Дозвілля
“Ти не зможеш нічого змінити!”, – казали хлопчику, але він нахилився, щоб підняти ще одну зірку, і, вкидаючи її до води, вимовив: “Всім я, можливо, і не допоможу, але принаймні оця зірка буде жити”

Зараз багато людей мають бажання ставати і щось робити для перемоги України у війні, але бачачи масштаби руйнувань, чисельність біженців, які прибувають зокрема на захід України, кількість людей, яким потрібно допомогти у цей час, можуть виявитися тут же обезкрилені думкою: що я маленький можу зробити проти таких масштабних викликів, які постали перед цілою країною.

Можливо, ця історія, якою хочу поділитися, допоможе кожному з нас знайти своє власне місце в цьому протистоянні святотатській і нелюдяній агресії росії і вмотивує зробити, може й маленький, та все ж вклад у велику перемогу України.

На морі лютувала страшна буря. Сильні пориви холодного вітру, здавалося, прошивали воду і вона підносилася догори велетенськими хвилями, що падали на пляж, немов удари ковальського молота. І кожна хвиля на десятки метрів викидала раків, молюсків та інших морських мешканців. Здавалося, немовби морське дно проорювали гігантські сталеві лемеші.

Та ось буря стихла – так само раптово, як почалася. Море заспокоїлося і повернулося до звичного стану. Однак пляж тепер суціль укривало болото, у якому звивалися тисячі морських зірок, викинених із води. І було їх стільки, що берег здавався рожевим.

Це явище привернуло увагу багатьох людей з цілого узбережжя. Приїхали навіть знімальні групи, аби сфільмувати незвичну картину.

Морські зірки вже майже не рухались. Вони вмирали.

Серед гурми люду, тримаючись за батькову руку, стояв один хлопчина. Сумними очима він вдивлявся у маленьких зірочок. Усі на них дивилися, але нічого не робили.

Раптом дитина відпустила руку батька, зняла черевички і шкарпетки і кинулася на берег. Хлопчина нахилився, підібрав маленькими рученятами три зірки, побіг до води, випустив їх, швидко повернувся назад і знову зробив так само.

З-за цементової балюстради з’явився якийсь чоловік і вигукнув: «Що ти робиш, дитино?»

«Повертаю до води морських зірочок. Бо на березі вони всі загинуть», – відповів хлопчик.

«Але тут тисячі морських зірок! Ти не зможеш порятувати їх усіх! Їх надто багато! – правив своєї чоловік. – І така сама картина на тисячах інших пляжів уздовж узбережжя! Ти не зможеш нічого змінити!»

Хлопчик нахилився, щоб підняти ще одну зірку, і, вкидаючи її до води, вимовив: «Всім я, можливо, і не допоможу, але принаймні оця зірка буде жити».

Чоловік якусь хвилю мовчав, а потім нахилився, роззувся, зняв шкарпетки і рушив на берег. Він узявся збирати зірочок і відносити їх до моря. Далі до них приєдналися ще дві дівчини. Тепер уже четверо людей рятувало морських зірочок. За кілька хвилин їх стало п’ятдесят, потім сто, двісті, тисяча осіб, які допомагали морським зіркам…

о. Тарас Жеплінський