— Ти на що це натякаєш? — обурився батько нареченого, Степан Петрович. — Ще заміж не вийшла, а вже права качаєш? Дивись, сильно не протестуй, а то передумаємо й не візьмемо!
— Давайте не будемо хвилюватися і спробуємо дійти консенсусу розумно, — втрутився Михайло Петрович, батько нареченої, хоча йому понад усе хотілося все висказати майбутньому зятю в обличчя. — Ви наполягаєте на своєму, а нам це не підходить. Вас тут троє і нас тут троє. Коротше, три на три, і комусь доведеться поступитися.
— От ви нам і поступіться, — солодко запропонувала Ольга Василівна, мати нареченого. — Ідея ж чудова! Дивись, так і назбираємо дітям на перший внесок по іпотеці.
Іноді передчуття свята набагато приємніше за саму урочистість. Особливо коли йдеться про новорічні свята, а тут ще й весілля — «два в одному флаконі». Хіба це не диво? Справжня магія, здійснення мрій, про які марить кожна дівчина. І красуня Лариса не була винятком. Вона скоро стане дружиною свого коханого Валерія!
Лариса перебувала у стані радісного трепету. Вона мріяла бути не просто коханою, а тією самою «єдиною», як у класичних романах. Клопотів було безліч: вибір сукні, тренування весільного танцю у хореографа, організація дівич-вечора. Пара буквально «зашивалася» у справах.
Постало питання: наймати тамаду чи довіритися власному колективу? Як бути з музикою? Чи ставити окремий стіл для подарунків, як показують у голлівудських фільмах? Але тут з’ясувалося, що ніякого столу не потрібно, бо на нього не буде чого класти. Цю фразу вимовила майбутня свекруха, Ольга Василівна, і тріумфально подивилася на присутніх.
— Як це — подарунків не буде? — здивувалася мама нареченої, Ганна Іванівна. — Весілля без подарунків?
— Ні в якому разі! — вигукнула Ольга Василівна. — Подарунки не скасовуються, а замінюються. На грошові суми! Все одно гостям доведеться витрачати гроші на всякий непотріб, то нехай краще вони принесуть їх нам із користю.
— Тобто ви хочете, щоб на весіллі були виключно конверти? — обережно запитав Михайло Петрович.
— Так, це дуже практично, — кивнула майбутня свекруха. — А щоб хтось не вчинив дурницю і не притягнув черговий сервіз чи пилотяг, ми всіх заздалегідь попередимо: побутову єрунду не нести! Тим паче в ресторан. Конверт нічого не важить. А коли даруватимуть — нехай привселюдно покажуть, на скільки вони розщедрилися. Класно я придумала, правда?
Майбутні свати, як і сама Лариса, не поділяли цього захоплення. Афішувати вміст конвертів було найбільшою дурістю, яку тільки можна уявити. Але Ольга Василівна, натхненна своєю «геніальністю», не зупинялася. Вона попросила Ларису обдзвонити гостей зі свого боку й попередити про цей «сміливий формат». І обов’язково натякнути, щоб сума була солідною, адже кожен буде змушений відкрити конверт перед чергою гостей.
— А кишені вам не треба буде вивернути? — не стримався Михайло Петрович. — Це вже якийсь інквізиторський підхід. Майбутня рідня виявилася не просто економною, а, відверто кажучи, не дуже розумною.
— А що вам не подобається? — обурилася Ольга Василівна. — Це наше спільне рішення. Ось і Валерій це схвалив.
Валерій, який у цей час у кафе ліниво жував оливку, прихильно кивнув: — Звісно, матусю. Це ж раціонально.
— А я проти! — твердо сказала Лариса. — Це просто непристойно. У людей може банально не бути грошей, щоб принести вагому суму. Дві тисячі від сім’ї дарувати прилюдно соромно, а на ці гроші можна було б купити щось корисне для дому.
— Якщо у вашої рідні немає грошей — нехай сидять вдома! — безапеляційно заявила мати нареченого.
— Ви робіть, що хочете, а я в такі ігри не граю, — відрізала наречена. — Збирайте компанію зі своєї рідні й рийтеся в їхніх гаманцях, якщо вони вас туди пустять.
Це був бунт. Батько Валерія, Степан Петрович, аж почервонів: — Ти на що натякаєш? Дивись, не протестуй, а то весілля може й не відбутися!
Попри суперечки, весілля не скасували. Кожна сторона сподівалася на своє: Лариса — що все якось владнається і свекруха посоромиться, Ольга Василівна — що «ці твердолобі свати» врешті зрозуміють її геніальність.
Настав день урочистості. Все почалося чудово: вінчання в соборі, легкий фуршет, прогулянка засніженим Маріїнським парком. Лариса сяяла від щастя в білосніжній сукні, Валерій виглядав мужнім і брутальним. Подружки шепотілися: «Яка гарна пара!»
Але далі все пішло не за сценарієм нареченої. Як тільки гості почали підходити до банкетного залу ресторану, новоспечена свекруха почала втілювати свій план. Вона разом із чоловіком встала біля дверей, як митники на кордоні. Ті, хто приніс великі коробки (а таких зі сторони Лариси було чимало), пройшли з коментарями, але справжнє «шоу» почалося з конвертами.
Ольга Василівна оголосила це «весільною грою»: — Дорогі гості, молодим зараз не до того! А ми, повноважні представники, збираємо внески в майбутнє сімейне щастя. Ану, покажіть, як ви поважаєте нашого Валеру і Ларочку! Відкривайте ваші запечатані скарбнички, не соромтеся!
Народ заціпенів. Рідня нареченого, мабуть, була до цього звична, а от гості Лариси почали червоніти й переминатися з ноги на ногу. Лариса відчула, як її обличчя вкривається пунцовими плямами.
— Валеро, вгамуй маму, — тихо прошепотіла вона чоловікові. — Ми ще навіть за стіл не сіли, а вже починається сором. — А що не так? — щиро здивувався Валерій. — По-моєму, весело!
І тут свекруха дійшла до подарунка Світлани, двоюрідної сестри Лариси. Світлана була матір’ю-одиначкою, жила скромно і, не підозрюючи про таку підставу, поклала в конверт тисячу гривень — для неї це були чималі гроші.
Ольга Василівна відкрила конверт, дістала купюру і на весь зал виголосила: — Ой, Світланко! Ми від тебе чекали не цей листочок, а нормальні доляри для Валери і Лари!
І навіть засміялася від власних слів. Лариса подивилася на Валерія. Той не просто посміхнувся — він гучно засміявся, підтримуючи «дотепну» матусю.
Приголомшена Лариса дивилася на цей хаос. У цей момент у неї в голові щось клацнуло. Вона зрозуміла: вона вийшла заміж не за чоловіка, а за додаток до цієї жінки. І їхнє спільне життя буде виглядати саме так — як цей «базар» біля входу в ресторан.
Вона згадала слова своєї бабусі: «Якщо з самого початку не заладилося — не треба й починати».
Дівчина повільно підійшла до мікрофона, який стояв біля столу президії. — Хвилинку уваги, дорогі гості! Я хочу зробити заяву. Я вирішила подати на розлучення.
Валерій знову голосно зареготав, думаючи, що це частина весільних розваг.
— Так, — продовжила Лариса, дивлячись йому прямо в очі. — На розлучення. Тому зараз я йду. Ви розважайтеся, їжте, пийте — за все вже сплачено. Але подарунки можете забрати назад.
Вона схопила свою сумочку, накинула пелерину і, не озираючись, вийшла з ресторану. В залі запала така тиша, що було чути, як десь на кухні впала виделка. Навіть свекруха з її «гумором» замовкла.
Валерій їй більше не зателефонував. Він не пробачив їй «публічної ганьби», адже образа матері для нього була сильнішою за будь-яке кохання. Усі побутові та фінансові питання щодо розірвання весільних контрактів довелося вирішувати батькам.
Дивно, але Ларисі не було шкода ні витрачених грошей, ні втрачених ілюзій. Тільки дивне відчуття полегшення — наче вона в останню секунду встигла вискочити з потяга, що летів у прірву.
Пізніше Світлана розповіла Ларисі, що свекрусі довелося під тиском обурених гостей роздати всі конверти назад.
— І правильно, — сміялася Світланка. — Хотіла шоу — отримала фінал.
Адже справедливу відплату ще ніхто не скасовував. А бумеранги літають незалежно від того, в якій валюті ви вимірюєте людську гідність.
