fbpx
Дозвілля
Ти мені догодити стараєшся? – Сергія вже несло, – П’ять років я намагаюся до тебе достукатися, що я не люблю борщ, зварений за рецептом твоєї мами: майже без засмажки, овочі великими шматками, все недоварене, тому що це, бач, корисно! П’ять років я намагаюся пояснити, що вранці я звик ситно снідати, а не обмежуватися кавою і яєчнею з одного яйця!

– Настю, мені продавці знову телефонують, коли ми будемо авансувати (вносити аванс) за квартиру?

– Не знаю…

– Що значить, не знаю? – скипів Сергій. – Ми ж ніби все вирішили, всі питання обговорили, ціну узгодили! У чому знову проблема?

– Ну попроси їх ще зачекати кілька днів.

– Яких кілька днів, Настю?! Домовилися ще позавчора і досі тягнемо кота за хвіст!

– Сергію, ну що ти так поспішаєш? Давай ще пошукаємо, може, кращий варіант знайдемо.

– Що ми знайдемо краще? Квартира з ремонтом, ціна прийнятна, документи в порядку. Весь транспорт поруч, до роботи близько, три дитячі садки, дві школи, супермаркет за кілька кроків.

– Ну не знаю я, все добре начебто… Але, може, все-таки трикімнатну пошукаємо, а?

– Якого біса нам зараз трикімнатна? Іллюшці три рочки тільки, у нас буде спальня, і дитяча, і кухня 15 метрів замість вітальні. Сучасний відмінний проєкт, потім, якщо розширюватися, квартиру продати легко, до цього часу грошей накопичимо…

– Але ж трійка дорожче продасться, якщо що?

– Так, якщо це трійка такого ж проєкту, в тому ж районі! Але на такий варіант у нас немає грошей, і так іпотека буде на межі можливостей! А купувати курник з крихітною кухнею десь у чагарниках – потім ще доплачувати доведеться, щоб продати! Значить, ми повинні жертвувати своїм комфортом заради забаганок твоєї мами?

– Не смій так говорити про мою маму!

– Настю, вистачить робити з мене телепня! Твоя мама вперто хоче, щоб ми купили хоч ніяку, але трійку, до неї поближче. Щоб одна з кімнат була для неї, стояла зачинена, чекала, коли твоя мама приїде до нас, щоб пожити трохи і знову поїхати. Тобто, в результаті це буде та ж двійка, тільки з крихітною кухнею, на околиці, на першому поверсі, і з твоєю мамою в доважок!

– Ти просто не любиш мою маму! На дух не переносиш її!

– Я нормально до неї ставлюся, а й любити не зобов’язаний! Я повинен любити і люблю тебе, Іллюшку і своїх батьків. А тещу повинен просто приймати, допомагати і підтримувати. У тій мірі, в якій це не заважає моїй сім’ї!

– А моя мама, значить, заважає?

– Так, Настю, прости мене, але заважає! Я готовий підтримувати тещу матеріально, лікувати, якщо потрібно, допомагати і так далі. Але робити це на відстані.

– Ось, в цьому весь ти! Мама хоче нам допомогти, посидіти з Іллюшкою, коли потрібно, а ти найняв сторонню жінку. І платиш їй купу грошей!

– Настю, не треба пересмикувати! Твоя мама сидить з Іллюшкою, коли вона хоче, а не коли потрібно нам. І то, в основному, її сидіння полягає в тому, що вона приходить до нього, коли ми вдома, грає і возиться з ним в нашій присутності, та ще намагається все робити по-своєму. А стороння жінка приходить в потрібний для нас час, робить те, що їй кажуть, і не намагається виховувати нашу дитину за вказівками приятельок і сусідок! І за це отримує зарплату, а ми отримуємо можливість працювати і відпочивати!

– Ти не тільки маму, ти і мене не любиш! Тобі свій комфорт і спокій найдорожче, – у Насті на очах заблищали сльози, – як же, його величність змушують піднятися, побігати і пошукати відповідний варіант, щоб всі були задоволені!

– Наостанок, всі – це хто? Ти і твоя мама? Ну ще її подружки, мабуть. Мої батьки далеко, твого тата взагалі, крім гаража і риболовлі, нічого не цікавить, а я у вас повинен бути на кшталт старшого слуги: в красивій лівреї, що вміє всім догодити, що приносить користь і не має права голосу!

– Ось ти як заговорив! Я всю роботу домашню роблю, догодити тобі намагаюся, а ти… – вона заплакала.

– Ти мені догодити стараєшся? – Сергія вже несло, – П’ять років я намагаюся до тебе достукатися, що я не люблю борщ, зварений за рецептом твоєї мами: майже без засмажки, овочі великими шматками, все недоварене, тому що це, бач, корисно! П’ять років я намагаюся пояснити, що вранці я звик ситно снідати, а не обмежуватися кавою і яєчнею з одного яйця! П’ять років я намагаюся вибити для себе право після роботи відпочивати в тиші, а не сидіти на кухні з твоєю мамою або твоїми подругами і їхніми чоловіками, які зовсім мені не друзі, і зображати гостинного господаря! У тебе на все один ярлик: «Це правильно і корисно, тому що так робить моя мама!» Так, ти робиш всю домашню роботу, але робиш не для мене, не для нашої сім’ї, а так, щоб сподобалося твоїй мамі. Я розумію, ти так звикла, відразу від цих звичок не позбутися. А ти хіба намагалася позбутися, робити по-іншому, всі п’ять років ви з мамою хотіли переробити мене під свої стандарти! Все досить!

– Що досить? – напружено спитала Настя.

– Все досить! – не охолов Сергій. – Я хочу купити цю квартиру, я хочу жити своєю сім’єю, я хочу, щоб і ти жила інтересами нашої сім’ї, для мене, для Іллюшки, а не… Ну, сама знаєш! – він махнув рукою і пішов в спальню.

Настя побрела на кухню, сіла за стіл, схлипнула, втерла сльози. Дістала телефон, щоб зателефонувати мамі або на край – Юльці, поскаржитися. Задумалася, і замість цього відкрила кулінарний сайт. «Ну ось чого він так причепився до цього наваристого борщу? Може, і правда, зробити такий, щоб він їв його і нахвалював? А вранці видати йому кілька товстих відбивних, і не відходити, поки не з’їсть! І надвечір хай кисне в спальні сам з собою, відпочиваааає, хай йому грець! »

Вона знову розплакалася. Ну що за нещастя! Через таку дрібницю мало не до розлучення посварилися! Ой, слово-то яке страшне, розлучення! Ні-ні, це не про них, вони обов’язково помиряться, все буде добре!

Начхати мені на гордість, не буду впертою, адже скільки разів могла приготувати, як Сергійко любить, так ні ж, вперлася рогом…»

Чоловік з’явився в дверях, одягнений для виходу. Очі його, як і раніше, метали блискавки, але загальний вигляд був трохи збентеженим.

– Так що будемо робити з квартирою?

– А що робити? Давай, беремо, раз тобі так подобається…

– Тоді я дзвоню продавцям, йду вносити аванс?

– Давай. А я поки приготую тобі жирний, наваристий, шкідливий м’ясний борщ, і насмажу величезних товстих відбивних. І спробуй тільки не стоптати і не похвалити! – раптом збилася на фальцет Настя.

– Стоптати? – серйозно відповів чоловік. – Похвалю. Поцілую.

– З поцілунком міг би і не чекати, – надулася Настя.

– Дійсно, гальмую! – він підійшов ближче, обійняв дружину.

Вони постояли трохи посередині кухні, обмінялися поцілунками – не формальними, холодними, але і не дуже затяжними.

– Все, йди, давай, – вона злегка підштовхнула його до вхідних дверей.

Автор: Oleksandr Sorokovik.

Фото ілюстративне.