«Твоя кондитерська має безплатно обслуговувати всю нашу родину», — вирішила зовиця, плануючи розкішний день народження третьої дитини.
Світлана перевіряла замовлення на завтрашній день, коли пролунав дзвіночок над дверима кондитерської. У вітрині красувалися її найкращі творіння — торти з ніжними кремовими трояндами, пиріжні з глазур’ю та еклери з заварним кремом. За три роки роботи кондитерська процвітала — постійні клієнти, зростаюча репутація, стабільний прибуток.
У шлюбі з Ігорем все було чудово. Але сімейне життя мало й інші нюанси. За останні пів року родичі чоловіка наче згадали про існування кондитерської. Спочатку була мати Ігоря — попросила «буквально пару еклерів» на зустріч із подругами. Світлана не змогла відмовити. Потім молодший брат Ігоря заскочив за «тортиком до чаю на роботу» — виявилося, колеги святкували підвищення. Знову безплатно.
Тітка Ігоря якось зайшла «просто подивитися», а вийшла з коробкою пиріжків для онуків. «Що тобі варто, Свєточко, діти ж радіють!» — казала вона, не простягаючи грошей. І щоразу Світлана мовчала, не наважуючись попросити оплату з рідні. Але останньою краплею стала свекруха три тижні тому. Вона прийшла до кондитерської у четвер увечері, коли Світлана вже збиралася закриватися.
— Свєточко, люба, — почала вона тоном, від якого ставало неспокійно, — у мене до тебе велике прохання. У неділю ювілей — шістдесят років виповнюється.
— Вітаю завчасно! — щиро відповіла Світлана. — Що плануєте?
— Та так, скромно. Людей близько тридцяти збереться. Ось думаю — може, торт замовлю у тебе? — Свекруха помовчала, а потім додала: — Дворівневий. Щоб було гарно.
Світлана прикинула обсяг роботи. Дворівневий торт на тридцять осіб — це два дні підготовки. Дорогі інгредієнти, складна робота з прикрасами.
Але Світлана погодилася.
— Звичайно, зроблю. Який бюджет у вас на торт?
Свекруха здивовано підняла брови:
— Який бюджет? Свєточко, це ж мій ювілей! Я думала, ти подаруєш торт. Це буде твій подарунок мені.
Світлана розгубилася. Вона не планувала дарувати торт такої вартості, але відмовити свекрусі було незручно.
— Добре, — тихо погодилася вона. — Зроблю на подарунок.
Три дні вона працювала над тортом — вишуканий дизайн із цукровими квітами, два види крему, бісквіт на дорогому французькому маслі. Витратила понад дві тисячі гривень тільки на продукти, не рахуючи часу та праці.
У неділю привезла торт на ювілей. Гості захоплювалися, фотографувалися, хвалили. Свекруха сяяла від задоволення. Але за два дні зателефонувала зі скаргою:
— Світлано, я тут подумала… Ти ж більше нічого не подарувала. Лише торт. А я думала, що буде ще щось. Хоч квіти або якийсь подарунок.
Світлана ошелешено мовчала у слухавку.
— Не знаю, якось неправильно вийшло, — продовжувала свекруха образливим тоном. — Інші гості принесли подарунки, а від тебе тільки тортик.
— Але це ж був дорогий торт, — обережно заперечила Світлана. — Я три дні його робила…
До того ж, квіти вам подарував мій чоловік, ваш син. Який ще потрібен подарунок?
Свекруха удала, що не почула про сина й продовжила:
— Ну так, тортик, — відмахнулася свекруха. — Але це твоя робота. Це по-справжньому подарунком не вважається.
Поклавши слухавку, Світлана довго сиділа у порожній кондитерській. Її труд, її час, її гроші — усе це не вважалося «справжнім подарунком». Тоді вона твердо вирішила: більше жодних безплатних замовлень для родини чоловіка. Ні великих, ні маленьких.
І ось сьогодні прийшла Оксана. Зовиця увійшла з видом господині, оглянувши невелике приміщення.
— Привіт, Свєта, — простягнула Оксана, поправляючи дорогущу сумочку. — Нарешті добралася до твоєї крамнички.
— Вітаю, Оксано, — відповіла Світлана, відклавши блокнот із замовленнями. — Як справи? Діти як?
— Ростуть, що ще скажеш, — махнула рукою Оксана. — Слухай, я до тебе у справі. Треба приготувати частування на день народження нашої третьої.
Світлана напружилася. Після історії зі свекрухою вона розуміла, до чого веде розмова.
— Розкажи, що плануєш.
Оксана дістала зі сумки зім’ятий листок паперу і розклала його на прилавку.
— П’ятдесят осіб. Можливо, трохи більше. Ігор запросив усіх родичів, я — подруг. Хочеться зробити все гарно, знаєш.
— Який торт уявляєш? — запитала Світлана, беручи ручку.
— Та не знаю… Щось святкове. Багаторівневе. Щоб усім вистачило і ще залишилося.
Світлана почала прикидати. Торт на п’ятдесят осіб, багаторівневий — це серйозна робота. Потрібно мінімум два дні на виготовлення.
— А дизайн який плануєш? — уточнила Світлана.
— Та байдуже, — відмахнулася Оксана. — Головне, щоб великий і смачний. Ще мені потрібні пиріжки. Штук сто різних. І дитячі капкейки.
Оксана залізла в сумку. Щось шукала, а потім дістала список.
— Ось список того, що нам треба, — почала перелічувати зовиця, водячи пальцем по рядках.
— Трирівневий торт, сотня капкейків, макаруни різних кольорів, еклери і солодкі канапе.
Світлана швидко порахувала суму в голові. Кожен пункт вимагав якісних інгредієнтів, часу, праці. Виходила велика сума, і це тільки продукти.
— Коли привезете? — запитала Оксана, вже ховаючи список у сумку, наче все було вирішено.
— А як же оплата? — обережно поцікавилася Світлана.
Оксана здивовано підняла брови, ніби почула щось непристойне.
— Яка оплата? Ми ж родина! — вигукнула вона. — Твоя кондитерська має безплатно обслуговувати всю нашу родину!
— Оксано, ти серйозно? — розгубилася Світлана. — Це ж величезне замовлення. Одні продукти чого варті.
— Та продукти — не важливі, — відмахнулася зовиця. — У тебе ж усе є. Спечеш — і справа з кінцем.
— У мене не все є! — обурилася Світлана. — Мені потрібно закуповувати свіжі інгредієнти, працювати три дні поспіль…
— Свєт, ну що ти як чужа! — перебила Оксана. — Ми ж родичі! Ти маєш нам допомагати!
Світлана повільно відклала ручку. Слово «маєш» різко зачепило за вуха.
— Чому маю? — тихо спитала вона.
— Бо ми родина Ігоря! — заявила Оксана тоном, що не терпів заперечень. — А ти його дружина. Значить, зобов’язана підтримувати рідних.
— Оксана, у мене є свої витрати і плани, — терпляче пояснила Світлана. — Я не можу працювати безплатно.
— Ось бачиш! — зовиця вказала на неї пальцем. — Ігор мені казав, що ти змінилася з тих пір, як відкрила цей бізнес.
— Змінилася? — перепитала Світлана.
— Стала все рахувати. Думаєш тільки про гроші. Раніше була нормальною дружиною, а тепер…
Оксана не договорила, але зміст був зрозумілий. Світлана зрозуміла, що розмова прийняла зовсім інший зміст.
— Знаєш що, — сказала жінка, закриваючи блокнот із замовленнями, — я подумаю і відповім завтра.
— Думати тут нема чого! — розсердилася Оксана. — Або робиш, або ні. Але якщо відмовишся, я розкажу Ігорю.
— Розказуй, — спокійно відповіла Світлана.
Оксана грюкнула дверима і пішла. Звук дзвінка ще довго лунав у пустій кондитерській.
Вечором Ігор справді повернувся додому похмурий, мов хмара.
— Сестра дзвонила, — кинув він, ледь переступивши поріг. — Розповіла про вашу розмову.
— І що вона розповіла? — запитала Світлана, не відриваючись від миття посуду.
— Що ти відмовилася допомагати сім’ї. Невже тобі шкода?
Світлана повернулася до чоловіка. У його очах читалося нерозуміння й розчарування.
— Ігорю, ти розумієш, про яку суму йде мова? — обережно почала вона.
— При чому тут сума? — відмахнувся чоловік. — Це ж моя сестра! У неї третя дитина!
— А у мене кредит за обладнання, оренда, зарплата працівникам, — перерахувала Світлана.— Якщо я працюватиму безплатно, кондитерська закриється.
— Та подумай, кондитерська, — буркнув Ігор. — Знайдеш іншу роботу.
Ці слова прозвучали неприємно. Світлана зрозуміла, що її власний чоловік не розуміє. Бізнес — це не хобі.
— Іншу роботу? — перепитала вона.
— Ну так. Підеш у офіс, як нормальні люди. А твої тортики…
Ігор не договорив, але суть була зрозуміла. Він вважав її роботу несерйозним заняттям.
Наступного дня Оксана прийшла знову. Але тепер з іншою пропозицією.
— Добре, — сказала вона покровительницьким тоном. — Беручи до уваги твою принциповість, заплачу. Дві тисячі за все. Влаштовує?
Світлана ледь не розсміялася. Дві тисячі за замовлення у тридцять тисяч гривень.
— Ні, не влаштовує, — твердо відповіла вона.
— Як це ні? — обурилася Оксана. — Я ж плачу!
— Оксано, за ці гроші я навіть продукти не куплю.
— Як ти можеш! — вигукнула зовиця. — Ігор дізнається, яка ти!
Оксана знову грюкнула дверима. Ігор кілька днів не розмовляв із дружиною, демонструючи своє невдоволення. Проте жінка шукала компроміс.
— Якщо ти наполягаєш, щоб я готувала для твоєї сестри на свято, оплати мені ти ці гроші на продукти і мою роботу. Буде від тебе подарунок, а я безплатно більше не працюю, — заявила жінка.
Чоловік задумався, але змовчав. Сперечатися з дружиною було марно. Свято пройде, а шлюб може розвалитися. Ігор відчував рішучість дружини й вирішив залишити все як є.
Світлана так і не готувала на свято. Через це стосунки з родиною чоловіка помітно погіршилися. Проте життя тривало. Світлана працювала, розвивала бізнес, накопичувала гроші. Поступово справи пішли ще краще. Нові клієнти, постійні замовлення, позитивні відгуки.
Через два роки сталося те, що змінило все. Світлана накопичила достатньо грошей на квартиру. Вона давно мріяла про власне житло, і тепер ця мрія ставала реальністю.
Якось за вечерею вона сказала чоловікові:
— Ігорю, я хочу купити квартиру.
— На які гроші? — здивувався він.
— На прибуток від кондитерської.
Ігор довго мовчав, переварюючи інформацію. Нарешті він підняв очі на дружину.
— Серйозно? — запитав він. — Ти стільки заробила?
— Серйозно, — кивнула Світлана. — Я наполегливо і сумлінно збирала гроші.
Ігор переглянув документи, які показала дружина. Суми вражали. Він уперше справді зрозумів, що кондитерська — це не хобі, а серйозна робота.
— Вибач, — тихо сказав він. — Я не розумів.
Наступного дня чоловік поговорив з усією родиною. Пояснив Оксані та батькам, що бізнес дружини — це справжня робота, яка заслуговує на повагу. Світлана тільки приносила тортики і тістечка на сімейні свята безплатно. Але у помірній кількості і рідко. Як знак уваги, а не як обов’язок.
Кондитерська процвітала, квартира була куплена. Світлана довела собі і оточуючим, що може досягти успіху власною працею. А родина чоловіка більше не вимагала у неї безплатних тістечок.
