— Твоя кав’ярня має пригощати нас безкоштовно! — свекруха й зовиця вирішили нажитися на мені.
Світлана поправила комірець блузки. Голос Валентини Сергіївни лунко відбивався від стін кухні. Свекруха сиділа навпроти Михайла й розмахувала руками, немов диригент перед фінальним акордом.
— Мішо, поясни мені, будь ласка, — її тон був обуреним. — Що це взагалі було?
Михайло знітився, почав соватися на стільці. Його погляд метушився між матір’ю та дружиною.
— Про що ти, мамо? — пробурмотів він.
— Про подарунок від твоєї дружини! — підвищила голос Валентина Сергіївна. — П’ять тисяч гривень у конверті! Це все, на що вона спромоглася на мій день народження?
Світлана не витримала. Вона підійшла до столу й сіла поряд із чоловіком.
— Валентино Сергіївно, а що не так з моїм подарунком? — спокійно запитала вона.
Свекруха повернулася до неї з таким виразом, ніби перед нею сиділа не невістка, а хтось інший. Зовсім неприємний для розмови.
— Що не так?! — перепитала вона з посмішкою. — Серйозно, дитинко?
— Абсолютно серйозно, — відповіла Світлана. — П’ять тисяч гривень — це цілком пристойний подарунок.
Валентина Сергіївна розсміялася.
— Пристойний? Для кого? Для тебе, власниці кав’ярні у центрі міста?
Михайло спробував втрутитися:
— Мамо, може, не треба…
— Мовчи, Михайле! — відповіла його мати. — Ми зараз розбираємося з твоєю дружиною.
Світлана напружилася. Тон свекрухи ставав все серйознішим.
— Я просто не розумію, чим вам не догодив мій подарунок, — твердо сказала вона.
— Ти — бізнесвумен! — майже закричала Валентина Сергіївна. — Продаєш свої тістечка й каву по космічних цінах! І даруєш мені так мало грошей?
— І що з того? І це не мало. — Світлана вже ледве стримувалася.
— А те, що ти мала б подарувати мені щось із кав’ярні! Наприклад, набір десертів чи сертифікат на купівлю товарів чи кави! Як мінімум! А краще, обслуговувати мене безплатно протягом року.
Світлана дивилася на свекруху, мов побачила її вперше.
— Ви серйозно? — перепитала вона. — На п’ять тисяч гривень ви самі можете купити все, що захочете.
— А чому б і ні? — знизала плечима Валентина Сергіївна. — У тебе ж усе шоколадом мазано. Заробляєш — от і ділися!
— Це мій бізнес! Я його сама створила з нуля! — роздратовано відповіла Світлана. — Я не можу все роздавати просто тому, що ви родичка! Поняття бізнесу і родини — це різні поняття і я їх не змішую.
— Теж мені — бізнес… — відмахнулася свекруха. — Стоїш собі за стійкою, з клієнтами балакаєш. Велика робота!
Михайло знову спробував устряти:
— Мамо, може, вже досить?..
— А ти на чиєму боці, Мишко? — різко запитала Валентина Сергіївна.
Чоловік опустив очі. Світлана подивилася на нього зі співчуттям.
— П’ять тисяч гривень — це не копійки, Валентино Сергіївно. Це щирий подарунок.
— Може, для простих людей і щирий, — обурилася свекруха. — Але не для тебе. Ти — “пані з кав’ярні”, а мені — копійчину кинула.
— Це образливо! — зірвалася Світлана.
— Саме так! — підтвердила Валентина Сергіївна. — Ти цим показала, що я тобі — ніхто.
Світлана різко підвелася. Руки тремтіли від обурення.
— Це вже занадто! Я старалася, зробила подарунок від душі. А ви бачите лише цінник!
— Тому що ти — егоїстка! — відрізала свекруха.
— Мамо, досить! — нарешті заговорив Михайло.
— Що — досить? — знову кинулась до нього мати. — Ти що, дозволиш своїй дружині так ображати твою родину?
Світлана завмерла. Вона чекала. Але чоловік знову нічого не сказав. Лише мовчки дивився в підлогу.
Валентина Сергіївна підвелася й рушила до виходу. Біля дверей вона обернулася:
— Запам’ятай, Світлано, — сказала холодно. — Я більше не хочу бачити таке ставлення.
— Що саме? — перепитала Світлана.
— На свята ти маєш дарувати мені гідні подарунки з твоєї кав’ярні, — випалила свекруха. — Відповідні моєму статусу матері твого чоловіка.
Двері грюкнули. Валентина Сергіївна пішла.
Світлана обернулася до чоловіка. Мишко все ще сидів за столом, опустивши голову.
— Чому ти мене не захистив? — тихо запитала вона.
— Ну що я мав сказати?.. — пробурмотів він.
— Та що завгодно! — вигукнула вона. — Ти дозволив матері ображати мене у моєму ж домі!
— Вона просто засмутилася…
— Засмутилася? — Світлана не могла повірити у те, що чула. — Вона назвала мене егоїсткою!
— Мама іноді каже зайве, — спробував виправдатися чоловік.
— Чому я маю вислуховувати образи у своєму домі? — запитала Світлана. — Чому ти мовчиш, коли твоя мама мене ображає?
Мишко зітхнув і розвів руками:
— Світлано, вона ж літня жінка…
— Це не виправдання! — обірвала його жінка. — Ти мій чоловік! Ти маєш мене захищати!
Вона схопила сумку й пішла до виходу.
— Куди ти? — запитав Міша.
— На роботу, — відповіла Світлана, не озираючись. — Подалі від цієї родини.
Двері кав’ярні зачинилися за Світланою. Прохолодне повітря від кондиціонера огорнуло її. Тут вона могла бодай трохи заспокоїтись. Час плинув повільно. Весну змінило початок літа. За ці місяці було ще кілька родинних свят — день народження зовиці Анни, іменини племінника Валентини Сергіївни. Кожного разу Світлана навмисне дарувала тільки гроші або скромні дрібнички. Жодних тістечок, подарункових сертифікатів, святкових наборів з кав’ярні. Жодних «фірмових жестів родичці».
Реакція була передбачуваною: холодні погляди, колючі зауваження. Але Світлана не здавалася. Був початок липня. Свекруха та Анна збиралися на море — про це Світлана дізналась від чоловіка.
Кав’ярня готувалася до закриття. До кінця робочого дня залишалося пів години.
Останні відвідувачі пішли ще годину тому. Працівниці — також. Світлана сиділа за касою й підбивала денну виручку. Цифри тішили — літнє меню продавалось чудово.
Раптом задзеленчав дзвіночок на вхідних дверях. Світлана підвела очі. На порозі стояли Валентина Сергіївна та Анна.
Не привітавшись, вони мовчки попрямували до вітрини з десертами та полички з кавовими наборами. Яскраві тістечка, упаковки з ароматною кавою, чай у дизайнерських баночках — усе розкладено красиво, зі смаком.
— Можу щось підказати? — чемно запитала Світлана.
— Ні, не треба, — відмахнулася свекруха. — Ми самі розберемося.
— Ми знаємо, що нам потрібно, — додала Анна.
Світлана знизала плечима й повернулась до підрахунків. Але краєм ока уважно спостерігала.
Свекруха з дочкою методично переглядали асортимент. Обирали все, що сподобалось.
Минула година. Світлана мала б давно закрити кав’ярню, але ті дві продовжували вибирати.
— Може, вже визначитесь? — запитала вона. — Я скоро зачиняюся.
— Зараз, зараз, — пробурмотіла Валентина Сергіївна.
Ще пів години метушні, і нарешті — були готові зробити замовлення. Кавові набори, авторські десерти, упаковані подарункові бокси, чайні мікси…
Світлана почала сканувати товар. Сума зростала з кожною позицією.
Дев’ятсот гривень.
— З вас дев’ятсот гривень, — оголосила Світлана.
Валентина Сергіївна обурено округлила очі:
— Ти що, з нас гроші береш?
— Звісно, — спокійно відповіла Світлана. — Це кав’ярня, а не благодійний фонд.
— Твій бізнес має пригощати нас безплатно! — обурено заявила свекруха.
Анна одразу ж підтримала:
— Ми ж родина! Тобі що, шкода для своїх?!
Світлана мовчки дивилася на них, не вірячи власним вухам.
— Безплатно? Майже на тисяча гривень? Ви серйозно?
— А що такого? — знизала плечима Валентина Сергіївна. — У тебе ж і так націнка величезна.
— Це мій бізнес! Я працюю щодня! — роздратовано відповіла Світлана. — Я не зобов’язана вас спонсорувати.
— Але ми ж сім’я! — не здавалася Анна.
— Сім’я купує зі знижкою. Можу вам пробити мінус 10%, як для наших постійних клієнтів. Але не віддавати все безплатно! — твердо відрізала Світлана.
Вона швидко зібрала весь товар і прибрала за прилавок.
— Ти що робиш?! — вигукнула свекруха.
— Прибираю, — сухо відповіла Світлана. — Якщо платити не збираєтесь — товар не для вас.
— Ти зобов’язана нам його віддати! — кричала Валентина Сергіївна.
— Я нікому нічого не зобов’язана, — спокійно відповіла Світлана.
Вона підійшла до дверей і широко їх відчинила.
— Будь ласка, залиште заклад.
— Як ти смієш! — обурилася свекруха.
— Дуже просто, — відповіла Світлана. — І більше сюди з такими “покупками” не
приходьте.
Свекруха з дочкою неохоче попрямували до виходу. На порозі Валентина Сергіївна озирнулася:
— Мій син про це дізнається!
— Обов’язково розповім йому сама, — пообіцяла Світлана.
Двері грюкнули. Світлана замкнула замок і опустила жалюзі. Удома на неї чекала сварка. Чоловік повернувся з роботи не в настрої.
— Що трапилось у кав’ярні? — запитав одразу з порога.
— Твоя мама з сестрою хотіли забрати продукції майже на тисячу гривень безплатно, — пояснила Світлана.
— І що? — не зрозумів чоловік. — Ти ж могла б їм допомогти.
— Допомогти? — Світлана аж очі округлила. — Міша, це майже тисяча гривень!
— Але ж це моя родина, — пробурмотів він.
— А я хто? Чужа? — різко запитала вона.
— Не говори дурниць, — відмахнувся Міша. — Мама просто попросила.
— Попросила зруйнувати мій бізнес? — обурилася Світлана.
— Ти перебільшуєш, — зітхнув чоловік. — Одна партія десертів тебе не розорить.
— Сьогодні одна, завтра інша, — відповіла Світлана. — А потім мені оголошувати себе банкрутом?
— Ти вперта, — кинув Міша.
— Я захищаю те, що будувала роками! — вигукнула вона. — Мій бізнес — моя справа!
— Але ж мама засмутилася…
— То нехай іде в іншу кав’ярню! І там купує за гроші! — відрубала Світлана.
— Ти егоїстка, — тихо сказав Міша.
— Егоїстка? Бо не хочу працювати собі у збиток?
— Бо не хочеш допомогти родині, — уточнив він.
— Максимум, що можу запропонувати — знижку в десять відсотків, — твердо відповіла Світлана.
— Цього мало, — похитав головою Мишко.
— Тоді це кінець розмови.
Кілька хвилин у кімнаті стояла тиша. Потім чоловік встав і пішов у спальню.
— Куди ти? — запитала Світлана.
— Збираю речі, — відповів, не озираючись. — Поживу у мами.
— Серйозно? — не повірила вона.
— Абсолютно. Поки ти не схаменешся.
За годину він пішов із валізою. Світлана залишилася сама.
Наступного дня задзвонив телефон. Валентина Сергіївна.
— Як ти могла вигнати мого сина?! — кричала свекруха у слухавку.
Світлана мовчки слухала її тираду.
— Ти егоїстична особа! — продовжувала Валентина Сергіївна. — Думаєш тільки про себе!
— Я думаю про свій бізнес, — спокійно відповіла Світлана. — І Міша сам пішов.
— А сім’я для тебе нічого не значить?
— Значить, — підтвердила Світлана. — Але не настільки, щоб розорятися.
— Як ти можеш! — викрикнула свекруха.
Світлана поклала слухавку. Телефон одразу задзвонив знову. Вона не відповіла.
Дзвінки тривали весь тиждень. Світлана їх ігнорувала.
За місяць вона подала на розлучення. Кав’ярня процвітала. Літнє меню розійшлося повністю. Нові позиції вже були в роботі. Світлана сиділа у своєму офісі над кав’ярнею. За вікном — легкі хмаринки на яскравому небі. В руках — документи про розлучення.
Життя налагоджувалося. Кав’ярня приносила стабільний дохід. У планах було багато:
відкриття другої точки, розширення меню, співробітництво з пекарнями.
Вона більше нікому не була зобов’язана. Не мала виправдовуватись за кожну відмову. Не потрібно було більше поступатися заради родинного “миру”. Світлана усміхнулася. Відкрила ноутбук. Час планувати осіннє меню.
Тільки через три місяці жінка дізналася, що у Мишка є інша жінка. Він два роки зраджував і все шукав привід розлучитися. Ситуація зі свекрухою, зовицею і кав’ярнею були гарним приводом піти з сім’ї.
Валентина Сергіївна у кав’ярню не заходила. Чи то не хотіла бачити невістку, чи то розуміла, що знижки їй не буде. Крім тих 10%, які призначені постійним покупцям, і як виняток, колишнім родичам.
