Я з чоловіком їхала до Львова, вирішили трішки зекономити і взяти попутника на сервісі Блаблакар. До нас в машину сів чоловік років тридцяти у військовій формі, акуратний чистий і ввічливий, дещо сором’язливий, але дорогою він розговорився.
Любомир, так звали попутника був родом з міста Б., що в київській області. Мав власний бізнес, будинок, два автомобілі. Полюбляв полювання, тому мав вдома кілька одиниць мисливської зброї.
Коли все почалося Любомир вирішив зібрати друзів, дати їм частину своєї зброї і почати організовувати тероборону, але не встиг, його містечко окупували у перший день вторгнення.
Через кілька днів Любомир побачив, як окупанти пропустили на блок-посту колону автомобілів з жінками і дітьми і коли ті щасливі, що їх випустили, проїхали кілька сотень метрів, окупанти розстріляли їх з крупнокаліберної зброї.
Тоді, казав Любомир, все і почалося, він вирішив, що має діяти і спільно з друзями кілька вечорів у будь-який спосіб шкодив оpкам.
Однак через кілька днів їх хтось «здав». О 5:00 ранку до будинку Любомира увірвалися чеченські спецпризначенні, одягнені як термінатори і з запахом дорогих парфумів. А далі, майже класика, роздягнули, побили і почався нескінченний полон.
Щодня, Любомира допитували, били, тримали в ямі. Каже, що найбільше їх обурювало, те що люди на Київщині так добре живуть, що мають гарні будинки.
Через 13 днів Любомиру вдалося втекти, вистрибнув на ходу з вантажівки, коли його перевозили в чергове місце для допиту. Потім ще кілька днів переховувався в Чорнобильській зоні, а коли окупанти відступили вирушив додому. Дорогою його зустріли та опитали хлопці з ЗСУ і зрозумівши, що він свій відвезли до його повністю розграбованого будинку.
Зараз Любомир служить в ЗСУ, а до Львова їхав, щоб забрати одну з автівок, яку вдалося врятувати його сусідам. Каже, що звістка про те, що у нього ще є машина була найбільшою радістю за останні кілька місяців.
Ми з чоловіком ледве стримували сльози коли Любомир казав, що змушений починати життя з початку, відновлювати не тільки матеріальні речі, здоров’я, але й віру в свої сили. Саме тоді я усвідомила, як багато всього у нас є і як сильно ми маємо допомагати нашій армії у боротьбі з ворогом.
