fbpx
Дозвілля
Цю історію розповів мені сусід по дачі, а я своїми очима переконався в її реальності. Генка все життя пропрацював на «швидкій», жив небагато, але вистачало. Дачу побудував сам, купив автомобіль, але був самотній. Сім’ю так і не створив, а під 60 вже і махнув рукою на всю цю справу

Я йому казав, ти хоч дворнягу заведи, буде твою ділянку охороняти, а він все віднікувався. «Звик я до самотності, а тут ще за кимось доглядати!» – любив він повторювати. Тому я дуже здивувався, побачивши цієї весни на його дачі жвавого пса, ледь не збиваючого з ніг самого господаря. Як розповів Генка, починалося все не так райдужно.

В кінці листопада Гена перебирав старий мотлох в городі. Цілий рік він живе на дачі, будинок з опаленням, все підготував. Взагалі Геннадій чоловік з золотими руками. Так ось, зібрав він сміття і поніс його до баків.

Снігу практично не було, один бруд. Закинув Генка мотлох в бак, а сам дивиться на всі боки – чи не лежить чогось корисного та безхазяйного навколо. Дивиться, на узбіччі купка бруду, ніби ворушиться. Подумав, що ввижається, але вирішив перевірити на всяк випадок.

Сказати, що Генка здивувався – нічого не сказати. Комок бруду і справді виявився живий! На узбіччі лежав пес, якого закидали брудом проїжджі машини. Бідолаха промерз і не міг самостійно піднятися. Крізь шар бруду сусід розгледів відсутність шерсті на лапах і шиї. Махнути б на нього рукою, але Гена сходив за тканиною і приволік пса до себе. Навіть дивно, що в ньому прокинулася жалість.

Собака був в поганому стані не тільки зовні, але і морально. Пес був пригнічений і наляканий, тримав дистанцію, кульгаючи на обидві ноги. Сусід його відмив і повіз з ранку в місто до ветеринарної клініки. Каже, сам не знає, що ним рухало. Пес запав йому в душу, не було шкода ні грошей, ні часу. Лікар виписав список, починаючи медикаментами від бліх, закінчуючи уколами. Догляд потрібен був серйозний і дороговартісний, але у Генки і думки не було, що пес не викарабкається.

Так і почали вони жити удвох на дачі. Коли сусід був на зміні, залишав Алекса вдома. Побудував йому дерев’яну будку, навіть стіни йому утеплив – апартаменти псу явно подобалися. Залишав йому макарони з тушонкою і миску води, щоб не голодував. Я завжди цікавився, чому Генка назвав пса якимось людським ім’ям – Алекс.

«А чим він гірший за людину?! Це люди часом гірші за звірів» – заперечував сусід. Втім, я з ним солідарний. Малодушним людям по відношенню до братів наших менших я і сам не радий.

Згодом Алекс обріс, позбувся бліх, перестав кульгати і перетворився до невпізнання. Здоровий і вгодований пес на високих лапах, блискуча шерсть і запас потужності – ось що я побачив в березні, коли приїхав готувати дачу до літа. Я ввічливо запропонував псу жменю цукрових кісточок, але собака не підпускав мене на подвір’я. Генка попередив, що шкоди він мені не заподіє, просто демонструє обережність. Чужих пес ганяє і визнає лише Геннадія. Ось така подяка виходить.

Фото ілюстративне.