Цілий день моя невістка Марія займалася великим прибиранням у домі. Я ж тим часом доглядала за онукою. Коли я закінчила готувати вечерю, то звернулася до свого чоловіка Олексія:
— Олексію, йди скоріше у ванну. Помийся добре, бо постіль чиста, свіженька, як пух. Будемо сьогодні спати спокійно, як малі діти.
Я відразу помітила, що Марія якось дивно й хитро подивилася на мене. Однак я навіть уявити не могла, що за думки роїлися в її голові і який вчинок вона згодом зробить. Я вирішила не зволікати й наступного ранку одразу дати їй зрозуміти, що зі мною такі номери не пройдуть, і не приготувала для неї сніданку. Подумаєш, яка мені знайшлася “розумниця”!
Моя невістка, здається, зовсім втратила повагу, я не очікувала, що на схилі літ залишуся без належної допомоги й шани.
Ми з моїм чоловіком Олексієм виховали двох прекрасних дітей — сина Костянтина і доньку. Донька вийшла заміж і переїхала жити до іншого міста, а син Костя залишився з нами.
Ми маємо великий двоповерховий будинок у передмісті, де вистачає місця для всіх — і для нас, і для родини сина. Вже понад три роки минуло, як я прийняла Марію, Костину дружину, у нашому домі. Марічка мені здавалася спочатку доброю і старанною дівчиною.
Коли Костя та Марійка одружувалися, вона вже чекала дитину. Через чотири місяці на світ з’явилася наша перша онука, маленька Надійка. Коли в домі є діти, це неймовірна радість і щастя.
Я завжди намагалася допомагати невістці у всьому, чим могла, навіть залишалася з Надійкою, коли Марії треба було поїхати у справах до обласного центру. Щовечірнє купання онуки — це була моя улюблена традиція.
Я отримувала таке задоволення, коли бачила її усмішку, чула її дзвінкий сміх у воді. Коли ночі були без сну, і Марія виглядала втомленою, я завжди брала Надійку на ранкову прогулянку до парку, щоб невістка могла відпочити та виспатися.
Хто, як не я, має зрозуміти її, адже я сама жінка і пройшла через усі ці випробування материнством. Щоправда, у мої часи не було стільки зручних речей. Мені доводилося прати щодня цілі гори брудних пелюшок.
Тепер усе набагато простіше, життя не стоїть на місці, технології полегшують побут. Я щиро радію за своїх дітей. Головне, щоб у них усе було добре, щоб вони жили в любові та злагоді й були щасливі.
Зазвичай, із приходом весни, ми завжди проводимо велике весняне прибирання в нашому будинку. Це означає миття вікон, чищення всіх килимів, перегляд і провітрювання шаф. Одним словом, ми наводимо ідеальну чистоту, позбуваючись зимового пилу та сміття.
Я взяла Надійку і пішла з нею гуляти на дитячий майданчик, а потім ми зайшли до нашої сусідки, тітки Галі, щоб Марії ніхто не заважав ретельно прибрати.
Надійка після обіду заснула в гостях у тітки Галі. Сусідка пригостила нас запашним чаєм зі свіжою випічкою. Додому ми повернулися вже ближче до п’ятої години вечора.
Марія якраз закінчувала мити ганок перед вхідними дверима. Побачивши нас, вона радісно повідомила:
— Ну ось, генеральне прибирання нарешті завершено! У будинку скрізь чистота, можна жити!
Я її одразу похвалила:
— Марійко, ти в мене справжня молодчинка! Така господинька, все блищить! Дякую тобі!
І пішла на кухню, щоб швидко приготувати щось смачне на вечерю.
Увечері ми всі зібралися за великим столом і смачно поїли. Під час вечері я знову звернулася до свого Олексія:
— Олексо, іди швидше, прийми душ! У нашій кімнаті нову постіль постелили, чисту-чисту. Будемо спати сьогодні, як на хмаринці.
Невістка знову якось дивно на мене глянула. Цього разу вона тихенько посміхнулася, як лисичка, і мовчки вийшла з кухні.
Ви б бачили, яке мене охопило здивування і глибоке розчарування, коли я зайшла до нашої з Олексієм спальні! Я одразу зрозуміла, що тут не те що постіль не змінювали, тут навіть пилососом ніхто не пройшовся! На килимі були крихти, а на столі шар пилу.
Скільки років я вже живу в цьому будинку, але ніколи так не робила. Коли я прибирала, то прибирала всюди, у кожному кутку, у всіх кімнатах, щоб було ідеально чисто. А моя невістка чомусь вирішила нашу спальню оминути.
Що це мало означати? Це був якийсь дивний натяк? Мені було важко це зрозуміти. Чим я заслужила таке відверте ігнорування та неповагу, я навіть не могла собі уявити.
Цілу ніч я крутилася, не могла заснути, розмірковуючи про її вчинок. А на ранок я прийняла рішення — провчити невістку і не готувати для неї сніданку. Можливо, хтось і подумає, що мій вчинок був дріб’язковим і неправильним. Але я вирішила одразу показати невістці, хто тут головний і що в цьому домі є певні правила, щоб у майбутньому такі непорозуміння більше не повторювалися.
Наступного ранку я встала рано, як завжди. Олексій вже пив каву на кухні, Костя швидко снідав перед роботою, а Надійка гралася у вітальні. Марія спустилася трохи пізніше, побачила накритий стіл: тарілка для Олексія, для Кості, моя тарілка, але для неї тарілки не було.
Вона зупинилася в дверях кухні, її очі забігали по столу, шукаючи свого місця.
— Доброго ранку, мамо, — сказала вона трохи невпевнено.
— Доброго ранку, Марійко, — відповіла я, спокійно помішуючи цукор у чаї.
Костя підвів очі від свого бутерброда.
— Маріє, ти чого стоїш? Снідати не будеш?
— Звісно, буду, — відповіла Марія, але все ще стояла.
Я поставила чайник на плиту.
— Марійко, ти сьогодні, мабуть, сама собі приготуєш. Я поспішала, не встигла.
Костя здивовано подивився на мене, потім на Марію. Олексій пробурмотів щось на кшталт “жінки, завжди щось вигадають” і продовжив пити каву.
Марія, схоже, зрозуміла мій натяк. Її обличчя трохи змінилося. Вона намагалася говорити ввічливо, але в голосі відчувалася образа.
— Я не розумію, мамо. Щось трапилося?
— Нічого особливого, доню, — відповіла я, дивлячись їй просто у вічі. — Просто вчора ввечері, коли я побачила, як ти прибрала будинок, мені стало якось… сумно.
— Я ж сказала, що закінчила генеральне прибирання, — сказала вона, намагаючись виправдатися. — Уся хата блищить!
— Так, хата блищить. Весь перший поверх, дитяча, вітальня. Але коли я зайшла у свою спальню, у нашу з Олексієм кімнату, то зрозуміла, що там не тільки постіль не змінена, а й пил ніхто не витер. Це було… несподівано.
Марія мовчала. Костя перестав жувати. У кухні стало дуже тихо.
Я продовжувала, мій тон був спокійний, але непохитний.
— Розумієш, Марійко, я звикла, що коли ми робимо велике прибирання, то прибираємо скрізь. Всюди. Якщо ти прибирала для всіх, але оминула нашу з чоловіком спальню, то це, я вважаю, прояв неповаги.
— Я просто… забула, — пробурмотіла вона.
— Забула? — я дозволила собі легку посмішку. — А коли я сказала Олексію йти митися, бо постіль чиста, ти ж дивно подивилася і вийшла з кухні. Ти пам’ятала, що там не прибрано, і вирішила промовчати. Це не просто забудькуватість, доню.
Костя нарешті втрутився:
— Марійко, ну як так? Мама тобі завжди допомагає, сидить з Надійкою, а ти… Ну, прибрала б ти там. Це ж дві хвилини.
— Я втомилася! — майже вигукнула Марія. — Цілий день сама, дитина вередувала. Я була виснажена!
— Усі втомлюються, Марійко, — м’яко сказала я. — Але ми тут одна родина. І ми допомагаємо одне одному. Я цілий день з онукою, ти прибираєш. Я готую вечерю, ти могла б подбати про нашу спальню. Це ж було твоє чергування прибирання.
— Це наш будинок, і ти живеш тут, — сказав Олексій, вперше втрутившись у розмову. — Якщо ти прибираєш, то прибирай у всіх кімнатах, без винятків.
Марія відчула себе явно незатишно. Вона зрозуміла, що моя “забудькуватість” зі сніданком — це пряма відповідь на її вчинок.
— Добре, мамо, вибачте. Я справді погано вчинила, — сказала вона, опустивши очі. — Я зараз швидко собі щось приготую, і обіцяю, що сьогодні ж увечері зроблю генеральне прибирання в твоїй спальні.
— Не треба, Марійко, — сказала я. — Я сама сьогодні приберу там. Але я хочу, щоб ти зрозуміла: неповага в цьому домі не залишиться без відповіді. Я до тебе з добром, і чекаю того ж у відповідь. Ми тут не чужі люди.
— Я зрозуміла, — тихо відповіла невістка.
Костя підійшов до мене і поцілував у щоку.
— Дякую, мамо. Ти завжди все робиш правильно.
Марія швидко приготувала собі тости, поснідала мовчки і пішла збиратися. Коли вона виходила з дому, то зупинилася біля мене.
— Мамо, ще раз вибачте. Більше такого не буде.
— Сподіваюся, доню, — відповіла я.
Я не тримаю зла, але знаю, що іноді молодь треба трохи “струсонути”. Це був швидкий і зрозумілий урок. Я не хотіла кричати чи сваритися. Моя відповідь була такою ж “дзеркальною”, як і її вчинок. Я проявила до неї ту саму “забудькуватість”, яку вона проявила до мене.
Тепер я чекаю, як вона поводитиметься далі. Звісно, я приберу нашу спальню, це ж не проблема. Проблема в принципі. Але я сподіваюся, що ця маленька ситуація допоможе нам обом встановити чіткі межі та взаємну повагу в нашому великому домі.
Як ви думаєте, чи правильно я вчинила, проігнорувавши її сніданок? Чи варто було просто поговорити, не вдаючись до таких “виховних методів”?
