— Ну що? Вирішила свої негаразди вдома? — усміхнулася колега і сіла поруч із Вікторією в офісній їдальні.
— Негаразди? — здивувалася Вікторія. — Які?
— Ну ти ж майже весь минулий місяць скаржилася на свою надокучливу свекруху! Розповідала, що вона до вас майже щовечора приходить, коли ви з Іваном з роботи повертаєтесь! — нагадала їй Олена.
— А! Ось ти про що! Так, можна сказати, що вирішила. Вона тепер приходить лише раз на тиждень і здебільшого тоді, коли я на роботі, тож ми майже не перетинаємося! — похвалилася Вікторія.
— О! Чудово! Це твої розмови з чоловіком допомогли? Чи вона сама зрозуміла, що ти їй там не рада? — допитувалася Олена.
— Ні, я так і не наважилася поговорити про це з Іваном. Він дуже любить свою матір, і я подумала, що це може призвести до непорозумінь вдома. А я цього всього не люблю, розумієш? — пояснила Вікторія.
— Звісно, розумію! Яка нормальна дружина любить стосунки з’ясовувати? Жодна! — підтримала її Олена, хоча в її голосі було щось нещире.
— А як у тебе вдома справи? Твій чоловік знайшов роботу? — запитала Вікторія, змінюючи тему.
— Можна сказати, знайшов. Поки що миє машини в автосалоні, але все неофіційно, і невідомо, як там платитимуть. Ще жодної зарплати не було.
— А він нічого кращого знайти не може? — здивувалася Вікторія.
— Після того, як його звільнили з попередньої роботи, влаштуватися кудись складно.
— А чому його звільнили? Ти мені цього не розповідала…
— Там дрібниця. Прийшов на роботу після застілля, а тут якраз начальник нагрянув, той, що раз на пів року з’являється. Ну, і його вигнали.
— Ну, я розумію і вас, і начальника.
— Що тут розуміти? Мій Діма працював добре, а тут так невдало попався! — обурилася Олена.
— Це справді неприємно.
— Але нічого, впораємося! А ось твоя свекруха, мені здається, просто зробила паузу! — повернулася Олена до попередньої теми.
— Чому ти так думаєш? — насторожилася Вікторія.
— У моєї знайомої була схожа ситуація. Свекруха теж зробила перерву, а потім знову почала ходити щодня. У них майже до розлучення дійшло.
— Та ну? — здивувалася Вікторія. — Сподіваюся, у нас із Іваном до такого не дійде.
Увечері, повернувшись додому, Вікторія застала на кухні свекруху, яка готувала щось із різким запахом у її улюбленій каструлі.
— Добрий вечір, Ганно Петрівно! Що ви тут робите? Де Іван? — запитала Вікторія.
— Добрий вечір, Віко! Він пішов у магазин за спеціями. Я шукала кориандр, але у вас його немає!
— Звісно, немає. Я його не люблю і запах не переношу!
— Ну, тоді сьогодні ти залишишся без вечері! — пожартувала свекруха.
— Вибачте, але чому ви тут хазяйнуєте на МОЇЙ кухні? Та ще й готуєте те, що мені може нашкодити? — обурилася Вікторія.
— Чому ти так реагуєш? Я просто вирішила приготувати щось смачненьке для Івана!
— А якби я прийшла до вас додому і почала там наводити свої порядки? Вам би це сподобалося?
— Це зовсім інше! Я прийшла до свого сина, а не до тебе!
У цей момент повернувся Іван.
— Іване, чому твоя мати господарює на МОЇЙ кухні? — звернулась до нього Вікторія.
— Привіт. Що такого? Це кухня, а не храм!
— Тоді давай я похазяйную у твоїй машині, як мені заманеться? Як тобі така ідея?
— А до чого тут моя машина? Ти взагалі розумієш, що кажеш? — запитав Іван, роззуваючись і прямучи на кухню.
— До всього! Для мене кухня — це те саме, що для тебе машина! Тож нехай твоя мама завершує всі ці приготування і залишає мою кухню! — не могла вгамуватись Вікторія.
— Вікторія, обирай слова! Це ж моя мама! Вона готує мій улюблений суп, який ти ніколи мені не варила! Тож припини свою сцену! — огризнувся Іван.
— Ах, ось як? Тоді, може, нехай вона завжди тобі готує?
— Що ти кидаєшся з крайності в крайність? Тобі хтось на роботі зіпсував настрій, і ти вирішила відігратися на мені та моїй матері?
— Це вона, як тільки прийшла, одразу до мене із претензіями, Іване! Я не розумію, чим я їй так не догодила! — сказала Вікторія, виходячи з кухні.
— А хто ти така, щоб тут розпоряджатися, хто і без чого залишиться? — тут же відповіла Ганна Петрівна. — Йди до себе додому і там командуй, скільки тобі заманеться! Це дім мого сина, і я тут не гість!
— Іване, я не збираюся вислуховувати це від цієї особи, яку ти називаєш своєю дружиною! Розбирайся з нею сам! — заявила свекруха, хапаючи пакет із його рук і повертаючись до плити.
— Вікторія, це наша спільна квартира! І я дозволяю своїй матері тут робити все, що їй потрібно! Сподіваюся, повторювати не доведеться? І якщо тобі щось не подобається, то я нічим не можу допомогти. — холодно сказав Іван.
— Тоді і я нічим не можу допомогти, сьогодні спиш на дивані! Якщо для тебе моє слово нічого не означає, то нащо така сім’я?
— Ти переходиш усі межі, Віко
— Я? А не ви обидва їх перейшли? Я весь минулий місяць терпіла і мовчала, що твоя мама тут мало не живе! А тепер вона ще й мою територію зайняла.
— Вона нічого не зайняла! Вона просто готує! Ти ж була на роботі, а я захотів їсти. Мама запропонувала приготувати мій улюблений суп і зробити тобі сюрприз! А ти прийшла додому й одразу влаштувала сцену на порожньому місці.
— Для тебе це порожнє місце! А моя мама, між іншим, не приходить до нас щодня і не наводить свої порядки!
— Звісно! — засміявся Іван. — Вона ж не так тебе любить, як моя мама мене!
— Моя мама знає, що таке особисті межі, і не порушує їх! Вона чудово розуміє, що кухня для кожної господині — це недоторканне місце! А твоя мама, схоже, цього не розуміє!
— Іди й виговорюйся комусь іншому! А нас залиш у спокої! Це не лише твій дім, але й мій теж! — сказав Ігор, заходячи на кухню, і закрив за собою двері.
— Ну і виховання у твоєї дружиноньки, скажу я тобі. — почула Віка слова свекрухи.
Вікторія не стала продовжувати сцену. Вона була виснажена після роботи, а ця ситуація остаточно винесла її з колії. Вона вирішила піти у спальню, де цього вечора спатиме сама, бо після такої ситуації чоловіка вона туди точно не пустить.
На ранок Віка побачила, що свекруха спала на розкладеному дивані у вітальні, а Іван— у кухні на диванчику. Ця картина ще більше масла до вогню підлила.
— У твоєї матері що, немає власного дому? Їй більше ніде ночувати? — кинула вона чоловікові, збираючись на роботу.
— Знову ти за своє? Іди на роботу і припини поводитися так!
— Сьогодні я повернуся, і, не дай Бог, тут буде твоя мама! — сказала вона, виходячи з квартири.
— Буде! Навіть не сумнівайся! — сказав їй услід Іван.
Увечері Віка повернулася пізніше, ніж зазвичай, але побачила, що ситуація не змінилася: свекруха знову була в квартирі.
— А ось і вона! Вибачатися будеш? — із сарказмом запитала Ганна Петрівна.
— Я не зрозуміла, чому ви тут досі? Це не ваш дім! — відповіла Віка.
— Це дім мого сина і мені цього досить. Що з тобою Вікусю. чого ти так реагуєш? Нащо на порожньому місці сцену влаштовувати так і до розлучення не довго, – солодко посміхаючись почала свекруха. – Ти подумай, нащо так псувати стосунки із людиною з якою ти повинна дружити і годити їй. Зрештою – моє слово для сина – закон.
— Тоді будете закони видавати і супи варити у себе вдома – втомлено сказала Вікторія. – гроші на квартиру мені батьки подарували, хай і придбали вони її нам коли ми у шлюбі були. Однак, власник цього житла не я – мама моя. Так що, Ганна Петрівно, збирайтесь самі і сина свого збирайте і на вихід. Ви перемогли – довели, що ваша влада над сином безмежна і вже точно більша ніж у його дружини. У вас три хвилини аби вийти.
— Вікочко, ти у крайнощі прямо кидаєшся, – почала ганна Петрівна. – Мама до сина прийшла, погостювати, поговорити, допомогти. Ну а ти прямо таку сцену влаштувала, я не знаю. Та добре, піду я, а ви вже самі розбирайтесь. Але твоя реакція дуже дивна – можливо перевтома на роботі?
— Е, ні! Ви йдете не самі а з речами свого сина і каструлею супу, що на балконі стоїть. Більше у моєму житті ні вас, ні сина вашого не буде, чули мене?
Ганна Петрівна ще й сваху набрала, жалілась на невістку на сцену яку та їй влаштувала. Просила звернутись до спеціаліста, бо ж Вікторія розходилась на порожньому місці.
— Таке влаштувати через суп. Уявіть – суп став причиною розлучення наших дітей.
От тільки, чи й справді тут суп винен? Як думаєте?
Головна картинка ілюстративна.
