30 листопада 2014 року він зайшов в Донецький аеропорт. Під час важких боїв фотографував всі побратимів, щоб нікого і ніщо не забути.
“Для мене фотографування у ДАПі було своєрідним способом емоційної розрядки. Я не планував робити виставку чи взагалі десь показувати ці світлини. Пригадую, що спершу, коли я брав до рук фотоапарат, багато хто з побратимів не хотів опинятися у полі зору мого об’єктива, запитували, мовляв, та навіщо тобі це… Але я хотів це зафіксувати чи то для себе, чи для майбутніх поколінь”, – розповідав він.
Його роботи виставляли у Верховній Раді, на фотовиставці “Героїчна оборона Донецького аеропорту (2014-2015)” в “Укрінформі”.
Працював у Київському міському центрі допомоги ветеранам АТО при КМДА, активно займався спортом, бігав марафон, брав участь у Маршах захисників. Любив своїх маленьких донечок, дружину…
Меншу – Ганнусю – запам’ятали, коли вона на Марші захисників 2020 року танцювала перед колоною ветеранів-десантників, яку очолював батько.
Все обірвало повномасштабне вторгнення росії. З перших днів на війні попри контузію не покинув своє відділення та продовжував палити техніку російських окупантів.
“Як так, не віриться. Ще одна болюча втрата… Скільки цікавих дискусій, іноді і спорів на тему фотографії з тобою.
Війна забирає найкращих… Руслан Боровик – патріот України! Миротворчі місії, кіборг, боєць 95-ї десантно-штурмової бригади”, – згадує колега Володимир Зінченко.
Фото: Ера. Взято зі сторінки Олександр Погребиський.
05/01/2022
