— Трійня? Та ти що, кицю? Стільки дітей відразу? Вирішила мого сина в рабство загнати?! — завила свекруха.
— Нам потрібно поговорити, — голос Інни тремтів від хвилювання.
Володимир відірвався від ноутбука й уважно подивився на дружину.
— Щось трапилося? — у його очах промайнуло занепокоєння.
— Пам’ятаєш, я сьогодні ходила на УЗД? — Інна сіла на край дивана, знервовано перебираючи у руках медичний висновок.
— Звісно! — Володимир закрив ноутбук. — І що сказали?
— Ми… у нас… — Інна глибоко вдихнула. — У нас буде трійня.
Володимир застиг із відкритим ротом. Кілька секунд у кімнаті панувала абсолютна тиша.
— Трійня? — перепитав він. — Троє дітей?
Інна кивнула, не в силах вимовити жодного слова. Володимир підхопився з крісла й кинувся до дружини.
— Це ж справжнє диво! — вигукнув він, міцно обіймаючи її. — Господи, п’ять років чекали, а тут одразу троє!
— Ти справді радий? — Інна пригорнулася до чоловіка. — Я боялася, що ти злякаєшся.
— Злякаюся? — Володимир розсміявся. — Та я готовий кричати про це на весь світ! Ми впораємось, от побачиш.
Інна нарешті розслабилася. Всі ці роки надій, розчарувань, нескінченних візитів до лікарів — і ось воно, щастя. Подвоєне, навіть потроєне, але від того не менш бажане.
— Треба розповісти батькам, — Володимир потягнувся за телефоном.
— Почекай, — Інна схопила його за руку. — Давай скажемо при зустрічі. Ти ж знаєш свою маму…
Володимир насупився. Маргарита Сергіївна ніколи не втрачала нагоди нагадати невістці про її «неповноцінність». П’ять років стали для Інни справжнім випробуванням — не стільки через саму проблему мати дітей, скільки через постійні натяки свекрухи.
— Гаразд, — кивнув чоловік. — Завтра неділя, поїдемо до них на обід.
Усю ніч Інна не могла заснути. У голові крутилися слова лікаря, поради щодо харчування та режиму. Виносити трійню — великий ризик. Треба бути надзвичайно обережною.
Зранку подружжя приїхало до батьків Володимира. Маргарита Сергіївна зустріла їх, як завжди, з натягнутою усмішкою.
— Проходьте, я булочок спекла, — свекруха пропустила гостей до квартири. — Інночка, ти якась бліда. Знову на дієтах сидиш? Так дітей не буде, організму потрібні сили.
Інна промовчала, знімаючи пальто. За п’ять років вона навчилася пропускати колкості мимо вух.
— Мамо, тато, — Володимир зібрав усіх у вітальні. — У нас новина.
— Невже розлучення? — удавано здивувалась Маргарита Сергіївна. — Синочок, я ж казала…
— Мамо! — Володимир підвищив голос. — У нас буде дитина. Точніше, діти. Трійня.
Батько Володимира, Віктор Михайлович, поперхнувся чаєм.
— Як це — трійня? — Маргарита Сергіївна поблідла.
— Три чудових онука, — спокійно відповів Володимир.
— Яких онуків? Ви ж не потягнете! — Маргарита Сергіївна вскочила з дивана. — Квартира маленька, зарплата звичайна. А підгузки? А коляски? А садок? Мій син у рабство потрапить!
— Маргарито, заспокойся, — спробував втрутитися Віктор Михайлович.
— Ні! — свекруху затрясло. — Я все скажу! Це ненормально — мати стільки дітей відразу. Ти що, не могла як усі нормальні жінки — по одному? Рішення кількістю, якщо якістю не вийшло?
Інна стиснула кулаки. Усередині все кипіло, але не можна хвилюватися. Не можна…
— Інна ні в чому не винна, — Володимир обійняв дружину за плечі. — І ми впораємося.
— Як впораєтеся? — саркастично засміялася Маргарита Сергіївна. — Своєю зарплатою менеджера? А може її копійками з турагентства? А я ж попереджала — знайди нормальну дівчину…
— Годі! — Володимир стукнув кулаком по столу. — Ми прийшли поділитися радістю, а не вислуховувати образи.
— Радістю? — свекруха схопилася за серце. — Хіба це радість? Три малюки одразу — це ненормально! Тільки кішки можуть стільки приводити!
— Маргарито! — підвищив голос Віктор Михайлович.
— Ні, хай знають! — свекруха не заспокоювалася. — Я проти! Категорично проти! Нехай краще зроблять що треба, поки не пізно…
Закінчити Маргарита Сергіївна не встигла — Інна похитнулася і почала повільно опускатися на підлогу.
— Інно! — Володимир підхопив дружину. — Тобі погано?
Перед очима все пливло, у вухах дзвеніло. Останнє, що побачила Інна — налякане обличчя свекрухи.
У лікарні Інна прийшла до тями під рівномірний писк медичного обладнання. Поруч сидів Володимир, незручно зігнувшись на стільці.
— Все добре, — перше сказала лікар, помітивши, що пацієнтка прийшла до тями. — З малюками теж все в порядку. Але вам потрібен повний спокій. Ніяких стресів.
Володимир відповів:
— Я прослідкую за цим.
Після виписки молода родина повернулася додому. Інна лежала у спальні, коли у двері подзвонили. На порозі стояла Маргарита Сергіївна.
— Не пущу, — твердо сказав Володимир, перегородивши двері.
— Я до невістки, — процідила свекруха. — Поговорити треба.
— Після твоїх розмов Інна в лікарні опинилася.
Маргарита Сергіївна відштовхнула сина і увірвалася до квартири:
— А я кажу — прийшла і все! Годі ховати її від мене!
Інна почула шум і вийшла зі спальні.
— Ти спеціально це підлаштувала! — напала Маргарита Сергіївна. — Думаєш, я не розумію? Трійня! Та хто в таке повірить?
— Мамо, припини! — Володимир схопив матір за плечі.
— Не припиню! Це все підстава! — свекруха вирвалась. — Напевно, і не від мого сина діти! А він повірив!
Інна притиснулася до стіни, відчуваючи, як паморочиться в голові:
— Йдіть.
— І не подумаю! Поки не зізнаєшся в усьому!
— Мамо, йди додому! — Володимир схопив матір за лікоть.
— Забери руки! — Маргарита Сергіївна замахала руками. — Я твоя мати! Маю право знати правду!
— Яку правду? — Інна ступила вперед. — Що ми п’ять років намагались? Що я всі аналізи здала? Що лікарі сказали — сучасна медицина допоможе? І ми погодилися.
— Ось! — урочисто вигукнула свекруха. — Сама зізналася! Неправильні ці діти.
— Мої діти — правильні, — Інна випрямила плечі. — І ваші онуки, хочете ви цього чи ні.
— Та краще б у мене взагалі не було онуків, ніж такі!
Володимир різко розвернув матір до дверей:
— Забирайся. І не дзвони мені більше.
— Що?! — Маргарита Сергіївна задихалась від обурення. — Ти рідну матір виганяєш?
— Так. Виганяю. Поки не навчишся поважати мою родину — не приходь.
— Ось так?! — свекруха схопила сумку. — Тоді і ти до мене не приходь! Допомоги не чекай! Самі крутіться з трьома дітьми!
— Справимося, — відрізав Володимир. — До побачення, мама.
Маргарита Сергіївна вискочила з квартири, хлопнувши дверима. Але через хвилину у замку знову гримнув ключ.
— Ні, я ще не все сказала! — свекруха влетіла назад. — Вовка, одумайся! Це ж рабство! Три малюки одразу — це ненормально! Тільки кішки…
— Йди! — Володимир відправив матір і захлопнув двері, витягнувши ключ із замка.
За дверима ще довго лунали крики Маргарити Сергіївни. Інна повільно сповзла по стіні.
— Не слухай її, — Володимир обняв дружину. — У нас все буде добре.
Наступні кілька днів телефон рвався від дзвінків свекрухи. Володимир скидав їх, але Маргарита Сергіївна не здавалась.
— Синочку, це ж не твої діти! — звучав її голос у черговому повідомленні. — Подумай! Три одразу — такого не буває!
— Буває, мамо, — втомлено відповів Володимир, коли свекруха, нарешті, додзвонилася. Лікар усе пояснив.
— Який лікар? Шарлатан твій?
— Мамо, або ти приймаєш нашу родину такою, якою вона є, або ми більше не спілкуємось. Вибирай.
У трубці повисла тиша. Потім Маргарита Сергіївна всхлипнула:
— Ти правда готовий відмовитись від рідної матері?
— Готовий. Якщо ти не припиниш ображати мою дружину.
— Дружину! — свекруха знову завелася. — Та яка вона дружина? П’ять років не могла дитину у світ привести, а тепер…
Володимир натиснув відбій. Через хвилину телефон знову зазвонив, але чоловік заблокував номер матері.
У призначений термін у Інні з’явилися діти — два хлопчика і дівчинка. Володимир метався між пологовим будинком і роботою, сяючи від щастя. Але Маргарита Сергіївна категорично відмовилася приїхати.
— Не хочу дивитися на цей цирк, — кинула свекруха телефоном.
Через місяць після виписки Маргарита Сергіївна все ж з’явилася — з потріпаною дитячою ковдрою у руках.
— Ось, Вовчика нею накривала, — свекруха протягнула згорток. — Хай хоч щось від бабусі буде.
Інна навіть не подивилася на ковдру:
— Знаєте що, Маргарито Сергіївно? Або ви приймаєте всіх трьох, або не приходьте взагалі.
— Це ультиматум? — свекруха поперхнулася чаєм від обурення.
— Це умова. Мої діти не будуть ділитися на “нормальних” і “зайвих”.
— Вова! — Маргарита Сергіївна повернулася до сина. — Ти чуєш, як вона зі мною розмовляє?
— Чую, мама. І повністю згоден.
Після цієї розмови свекруха більше не приходила і не дзвонила. Зате родичі почали передавати її слова:
— А ви знаєте, що мене до онуків не пускають? — Уявляєте, трьох на світ привела, щоб грошей з сина побільше тягнути!
Але Інна з Володимиром вже не слухали ці плітки. У них були турботи важливіші — три пари допитливих очей, три усмішки, три голоси, що кликали маму і тата.
Малюки росли здоровими і міцними. Справлялися подружжя на диво легко — мабуть, тому що робили все разом, з любов’ю і терпінням. Маргарита Сергіївна іноді дзвонила — то привітати з святом, то поскаржитися на життя. Але тепер її слова не мали тієї сили.
— Знаєш, — сказала якось Інна чоловікові, заколисуючи малюка, — я рада, що все так вийшло.
— В сенсі?
— Якби твоя мама прийняла нас, дітям довелося б рости в атмосфері вічного незадоволення. А зараз у них тільки любов і турбота.
Володимир обняв дружину:
— Ти права. Хоча мені шкода, що мама сама себе позбавила такого щастя.
— Це її вибір, — Інна поцілувала малюка. — А ми зробили свій.
А трійняшки справді росли щасливими — без вічно незадоволеної бабусі, без докорів і без поділу на “правильних” і “неправильних”. У їхньому домі панували лише любов, сміх і радість. І нехай Маргарита Сергіївна так і не зрозуміла, яке багатство втратила — це вже не їхня проблема. Найголовніше, що у дітей тепер було саме те оточення, яке їм потрібно. Без токсичних родичів, без злих язиків, без тих, хто не хоче їм добра. І в цьому була головна перемога Інни та Володимира — вони змогли захистити своє щастя.
