В українських іменах немає суфікса -ік, він є в російських. Тому правильно казати й писати Толик, Віталик, Славик, Владик, Вадик, Костик, Ростик, Едик, Даник.
На Полтавщині столітня бабуся називала свого внука (мого чоловіка) Толиком і Тольком, але ніколи — Толіком. Так її навчили батьки, бо сто років тому українці не говорили російською. Натомість Толіки та Віталіки — це суржикізми й наслідок русифікації.
Також нагадаю, що в нас:
не Ваня, а Ванько, Іванко або Івась;
не Міша, а Михалько, Михайлик або Михась;
не Юра, а Юрко, Юрчик або Юрась;
не Діма, а Дмитрик або Дмитрусь;
не Петя, а Петрик, Петько або Петрусь;
не Паша, а Павлик або Павлусь;
не Андрєй чи Андрюша, а Андрійко або Андрусь;
не Гордєй чи Гордюша, а Гордійко або Гордусь;
не Костя чи Костік, а Костик, Кость або Костусь;
не Саша, а Сашко, Санько або Лесь, Лесик;
не Альоша, а Олекса, Олешко, Лешко або Лесь, Лесик;
не Льоня, а Ленько або Лесь, Лесик;
не Олєжа, а Олежко, Олько або Лесь, Лесик;
не Гріша, а Гриць або Гринько;
не Нікіта, а Микитка або Микитко;
не Коля, а Миколка або Колько;
не Стьопа, а Стець, Стецько, Степко або Степанко;
не Женя, а Генко, Геник, Генусь, Женько або Євгенко / Евгенко;
не Гєна, а Генко, Геник, Генусь або Геннадь;
не Жора, а Горко або Гошко;
не Гера, а Германко або Герко;
не Дєня, а Дениско або Денько;
не Тьома, а Артемко або Темко;
не Тіма, Тімоша, а Тимко;
не Вася, а Василько або Васько;
не Марік, а Марик або Марко;
не Даня чи Данік, а Даник, Данько або Данилко;
не Бодя, а Богдась, Богданик, Бодик, Даник, Данько або Богданко;
не Боря, а Борик, Борко або Бориско;
не Слава чи Славік, а Славик або Славко;
не Владя чи Владік, а Владик або Владко;
не Толя чи Толік, а Толик або Только;
не Віталя чи Віталік, а Вітик або Вітась;
не Сєрьожа, а Сергійко;
не Кірюша, а Кирилко;
не Вова, а Володько;
не Глєбушка, а Глібко;
не Льова, а Левко;
не Іллюша, а Ілько;
не Федя, а Федько;
не Вітя, а Вітько.
Ярослав – Ярко або Славко, Мирослав – Мирко або Славко, Святослав – Святко або Славко.
Ви скажете, що деякі з українських розмовних форм АЖ на один склад довші, ніж російські (наприклад, Вова – Володько). Це не аргумент, бо є імена, які до двох складів узагалі не скорочуються, наприклад, Валерій чи Марина. І нічого, вимовляємо три склади.
Зауважу, що українська мова тяжіє до відкритого складу (закінчення на голосний, а не приголосний звук). Звідси й максимально природними є чоловічі форми імен, що закінчуються на -ко. Уявіть собі, вони зафіксовані ще у графіті Софії Київської кінця Xl століття: Степко, Михалько, Марко. Тобто їм понад 1000 (!) років.
А московських форм у нас багато й серед жіночих імен: Наташа, Маша, Даша, Ксюша, Анюта, Свєта, Лєна та інші, які потребують заміни:
Наташа – Ната, Наталка, Наталя;
Маша – Маруся, Марічка, Марійка;
Даша – Дара, Даруся, Дарця, Даринка;
Катюша – Катруся, Катря, Катеринка;
Іріша – Іруся, Іринка, Орися, Оринка;
Ксюша – Ксеня.
Оксанками вони називатися не люблять, хоча Оксана має те саме значення і грецьке походження, що й Ксенія, як Остап / Євстафій. Зате Оксанами не називають у росії, і це імʼя визнане там суто українським, як і Остап.
Анюта – Ганнуся, Ганя, Ганця.
Ганна — ім’я єврейського походження (в оригіналі Ḥannāh). У грецьку мову воно зайшло з івриту і стало Анна. Чоловічий варіант єврейського імені — Ханан. Тож українське звучання Ганна найближче до оригіналу, навіщо його уникати й соромитися?
Лєна, Свєта, Таня не годяться з погляду української морфеміки: Олена мало б скорочуватися як Лена, Світлана – як Світа, Тетяна – як Теня або Тетя. Натомість Оленка, Світланка,
Тетянка звучать по-українському. Альона теж мала би бути Оленою, а Крістіна – Христиною (Христею).
До речі, закінчення -ця у скорочених формах жіночих імен – Ганця, Янця, Дарця, Вірця, Юльця, Ольця, Гальця, Любця тощо – теж суто українське. Змусьте мocковита його вимовити.
Якщо ви помітили, скорочені форми Лесь, Лесик застосовують аж до чотирьох чоловічих імен: Олександр, Олексій, Олег і Леонід. Олесь стало й самостійним імʼям. Так само й Олеся вже самостійне, а форму Леся застосовували теж до чотирьох імен: Олександра, Олена, Ольга та Лариса. А Генко, Геник може бути і Євгеном, і Геннадієм, як Данько, Даник – і Данилом, і Богданом.
2010 року, коли Ірина Фаріон розповіла дітям у львівському дитсадку про правильні форми імен, український соціум вибухнув, сприйнявши це ледь не за моральне сплюндрування (-ред.), бо не був готовий до націєтворення, коли Україна під проводом Януковича була в міцних обіймах москви. А зараз ви досі вважаєте, що Фаріон була неправа?
Звичка – річ страшна. Але долаймо погані звички, називаймося правильно, плекаймо своє!
