Те, що вона йому подобається, Аліна знала. Він червонів, коли вона випадково торкалася його рукою і мовчав, коли залишалися одні в аудиторії.
– І чудово, що мовчить, – ділилася з подругою Інною, – бо тоді б мені прийшлося щось відповідати. Ображати його я не хочу, але не збираюся з ним зустрічатися, бо він до мене добрий і дає списувати. Чи пригощає кавою в місті, чи позичає парасолю, чи будь-яку дрібницю. Я ж його не заставляю.
– Але ж ти чудово знаєш чому він це робить. Ти його просто використовуєш. – не вгавала Інна.
– Слухай, ти чого завелася? За якусь парасолю я маю з ним ніч провести? Він мені не подобається, навіть, по складах тобі повторю: не-по-до-ба-єть-ся. Як ти така сердобольна – вперед.
Інна змовчала, в її очах промайнула радість, але Аліна цього не побачила, вона милувалася своїм відображенням в вітрині.
– До речі, той аспірант з історичного мене на каву запросив. Це тобі не Юрко-мурко.
Аліна вже другий місяць зустрічалася з аспірантом Романом Васильовичем. Він проводив у них пари з релігієзнавства і всі дівчатка заздрили, що такий красунчик попався цій язві. Юрко мовчав, а Інна так і крутилася навколо нього. Аліна не звертала уваги на явне відсторонення від неї Юрка. Подумаєш, вона й не згадувала про його дитячі залицяння. Інша справа її Ромчик: які компліменти говорить, як дивиться на неї, просто їсть очима, як в кіно. Ще трошки його помордує, а там і винагородить за терпіння, вона варта чекання.
Того дня вирішила зробити Ромчикові сюрприз і зустріти після пари. Аж підскакувала з нетерпіння, бо сьогодні був саме той День винагороди за терпіння і підтвердження вічного кохання. З аудиторії Роман Васильович вийшов під ручку з якоюсь дівчиною і пішов в аспірантську. Аліна воліла провалитися крізь землю, але змогла лише сховатися за двері. «От дурбецало» – стукотіло в голові всю дорогу до гуртожитку. Як дівчатам в очі дивитися – засміють, вона ж так вихвалялася, так випендрювалася перед ними. І вони цього не пробачать, перемиватимуть кісточки не лише місяць, ще й якесь прізвисько дадуть. Прощавай репутація неприступної гордої красуні, яка знає собі ціну. В Інни допомоги просити марно, вона ж її найбільше діставала. Лишається Юрко. Він згодиться на все. На цій думці Аліна спіткнулася і зупинилася. Оглянулася навколо, усвідомила, що саме біжить через парк і варто присісти, і все обдумати.
Можна змусити Юрка прийти завтра з велетенським букетом троянд і зізнатися їй в коханні. А тоді театрально погодитися зустрічатися. А потім через тиждень його кинути. І репутацію ціла і Юркові на все життя радість, що зустрічався з першою красунею на потоці. Все вирішено.
Аліна усміхнулася наче просвітлений Будда, що розкрив таїну життя. Вона вже уявляла як це все буде відбуватися, і вирази обличь, і гул подиву, і квіти, і Інну, і Юрка. Вираз їхніх обличь вона уявити не змогла, вірніше не змогла на них намалювати благоговійне щастя і захват. Юрко був сумний, Інна ще більше. А через тиждень вони б взагалі з нею не говорили. Аліна побачила на шальці терезів аспіранта Ромчика з його дівчиною і Юрка з Інною. Це ж якою треба бути бездушною, аби зламати дружбу з ними, бо Ромчик виявився бабієм?
Як Аліна й передбачала, Юрко сидів в їхній з Інною гуртожитській кімнаті.
– Що, голуби мої сизі, вчитеся? – бравурно почала вона.
– Трохи,- буркнув Юрко.
– І тобі б не завадило,- вколола Інна.
– Діти мої, узріть диво велике, – урочисто говорила Аліна, – Перетворення самозакоханої худобини в людину.
Друзі підняли голови і перезирнулися.
– Зрозуміла, не випендрююсь, – вже благально заговорила Аліна. – Ви ж розумієте, що бути найкрасивішою дівчиною на факультеті дуже важко. Приходиться зустрічатися з усілякими аспірантиками. Важко мені, друзі. Тому вирішую однозначно, насамперед, бути вашим хорошим другом, а вже потім все інше. І милостиво дозволяю вам час від часу мене приземлювати.
– Обламалася?- єхидно запитала Інна.
– Так, – скрушно схилила голову Алінка.
– Так і знали, – хором вигукнули Юрко і Інна.
– Ви ж не будете сильно зловтішатися? – щось в голосі Аліни заставило їх сказати тверде дружнє «Ні».
Фото ілюстративне.
