– Це не ти, це я відмовляюсь від тебе. Коли вибереш день для переїзду, повідом мені. Як компенсацію за заподіяну шкоду я відшкодую витрати. – Колишній чоловік здавалося б проявив прихильність, але тут же додав. – Тільки не забудь залишити ключі від машин, заміського будинку на столику у передпокої. Шуби, прикраси теж залиш. І ті сумочки, які я дарував, не забирай. А ось своє взуття заздалегідь запакуй, навряд чи комусь підійде твій сорок перший розмір… Знав би, що ти вирішиш піти, нізащо не витрачав би на це свої гроші. Косметику теж залиш собі, а от парфумерію розклади на столику, її я роздам персоналу. Усі невитрачені сертифікати поклади там же. – не вгавав Олег.
Вважалося, що Олена має все, про що може мріяти проста людина – відсутність потреб, і вільний час для того, щоб жити.
Олена купалася у розкоші, живучи у великій двоповерховій квартирі. На прибирання та готування час не витрачала, чоловік наймав персонал. Але так було не завжди. Колись, будучи студентами, доводилося виживати до гуртожитку.
Миритися з галасливими сусідами. З тарганами, яких скільки не виводь, постійно звідкись з’являлися. Розраховувати маленьку стипендію на місяць, перебиватися підробітками, вигадувати смачну вечерю з дешевих продуктів.
Але Олена той період життя, незважаючи на труднощі, називала щасливими днями. Може, у неї й у Олега не було грошей на життя, зате була між ними душевність, тепло та кохання. Олена не нарікала на життя, навпаки, з запалом приймала труднощі, вірила, що одного дня все налагодиться у фінансовому плані і тоді вони заживуть як люди. Ось їй, як сироті, мали дати квартиру. Своїх батька та матір Олена ніколи не бачила. Знала лише те, що від неї відмовилися ще при народженні. Коли підросла, благала працівників дитячого будинку розповісти їй про маму та тата. Мріяла їх побачити. Їй здавалося, що варто батькам подивитися на неї, як вони захочуть її забрати. Вірила, що випадковово потрапила до сиротинця. Але ніхто їй не міг допомогти. Згодом Олена звикла до своєї долі.
Олег же виріс у неповній родині. Його батька не стало, коли йому було три роки. Мама виховувала його сама. У синові душі не чула. Якось зізналася, що якби не Олег, то навряд чи зміг би пережити втрату чоловіка.
– Своє ганчір’я теж забирай. – продовжив Олег. – Але ось техніку, меблі, статуетки і все інше навіть не смій чіпати. Ти на це не заробляла, втім, як і на ганчір’я… Розумієш, про що я? Заперечити не можеш?
Олена його не розуміла і їй було чим заперечити. Вона вважала, що має право на все, що є в цьому домі. Хотіла нагадати чоловікові чому вони довгі роки жили нічого не потребуючи. Але якоїсь миті зрозуміла, що в цьому немає сенсу. Розум Олега вже кілька років був затуманений, він давно зазнався.
Люди, які здобули популярність іноді починають страждати на зіркову хворобу, то Олег зі здобуттям багатства став впевнений, що тепер йому все дозволено.
Олена ще чудово пам’ятала дні, коли вони переїжджали до квартири, отриманої від держави. Як обставляли та обживали її. І тоді здавалося, що немає більшої радості, ніж мати поруч кохану людину і власне гніздечко. На той час і в Олега горіли очі. Якось повернувшись додому, він почав розповідати свої ідеї. Говорив про бізнес, гроші, можливості.
Від Олени просив лише підтримати його у починаннях. Будучи закоханою, довірливою дівчиною, Олена вважала, що не має права відмовляти і має зробити зі свого боку все, щоб її чоловік реалізувався. У його успіх вона не вірила, але за весь час ні словом, ні ділом не показала цього.
Так у їхньому житті настав інший період. Олег увесь час витрачав на справу, бізнес. Олена працювала за двох, встигала все по дому. Вкладала гроші у справу чоловіка. Звичайно, втомлювалася дуже. Часом увечері падала без сил.
Сподівалася, що незабаром стане легше. З’явиться у житті стабільність і у них із Олегом з’явиться дитина. Дуже вже хотілося стати мамою. Олена зрозуміла це, коли їй наснився сон, у якому вона народила сина. Вранці, прокинувшись, відчула абсолютне спустошення в душі. Наче щось відібрали у неї.
Олег же й чути нічого не хотів про дитину.
– Не до того… Сама знаєш, на що йде весь твій і мій час, грошей не вистачає. А коли все налагодиться і собі пожити захочеться… Ти не зможеш мені допомагати, якщо на твоїх руках буде дитина.
Свекруха також була на боці сина. Олена їй не подобалося, але вголос вона про це висловилася лише одного разу.
– Не подобаєшся ти мені. Але Олег із тобою щасливий. І мені, як матері, більше бажати нема чого. Аби у сина все було добре.
Сенс слів свекрухи до Олени дійшов уже тоді, коли вона стала матір’ю та народила сина. На щастя, саме тоді бізнес чоловіка на який Олена витрачала майже весь заробіток, став приносити плоди.
Олег новину про дитину прийняв із байдужістю.
– Дитина буде це добре. Але навряд чи моя мама захоче сидіти з онуком. Я теж весь у справах. Як ти впораєшся? У тебе кар’єра. А якщо бізнес не піде? Якщо всі мої домовленості злетять? Що ж тоді?
Олену здивувало таке запитання. Своїм малюком вона планувала займатись сама, хотіла дати йому все. День народження дитини вважала найкращим днем. Після виписки повністю поринула у материнство.
Справи в Олега тим часом йшли вгору. Він задоволений приходив додому, проводив час із сім’єю, ділився переживаннями, якщо такі були, та планами на майбутнє. Олена, як і раніше, його підтримувала, не давала чоловікові сумніватися в собі. У Олега за спиною наче розправилися крила.
У планах було розширення. У маленькій квартирі щороку ставало тісніше. Думаючи і згадуючи той час, Олена гадала, коли в них з Олегом стосунках сталася тріщина. Коли він перестав ділитися планами або коли озвучив, що збирається купити шикарну квартиру, але оформить її на матір. Запудрив мізки, що так треба для бізнесу, Олена на це уваги не звернула. Не думала про обман. Та й хто про таке думає, коли справді кохає… З себе останнє готові зняти, щоб коханий не потребував. Олена в цьому житті готова була пожертвувати всім заради двох людей: сина та чоловіка. Вона й жертвувала своєю роботою, кар’єрою, часом. Єдине, що зачіпало її, то це байдужість і навіть якесь роздратування Олега до їхньої спільної дитини.
Син Іванко хоч і ображався на батька і все ж таки любив його не менше, ніж Олену. Якось вона навіть зловила себе на думці, що всі діти люблять своїх батьків беззастережною любовʼю, незважаючи ні на що.
Згодом Олег дедалі рідше став з’являтися вдома, часто пропадав у відрядженнях. Компенсував свою відсутність дорогими подарунками. Але все це вже було не те… Роки немов були сповнені порожнечі, незважаючи на зовнішню розкіш.
Якось прокинувшись вранці, Олена відчула себе самотньою. Сина дедалі більше цікавило спілкування з однолітками.
Олена збиралася знайти собі справу. Олег і чути про це нічого не хотів.
– Що доброго втому, аби працювати на когось, коли грошей повно? Не вигадуй, я проти, не треба тобі працювати. Чи робота тобі потрібна, щоб прикривати походеньки? Знайди собі хобі, якщо нудно.
Олена здивувалася подібним думкам. У чому-чому, а в зрадах Олег її раніше ніколи не підозрював. Хобі Олена собі знайшла швидко. Записалася на курси дизайнерів та сиділа вдома, створюючи красу. За свою роботу брала суто символічно, бо не прагнула заробити. Вкладала у свої роботи душу. Незабаром у неї з’явилася черга із замовників. Олег над захопленням дружини сміявся, як і з її заробітку. Олену ці слова зачіпали і холодність, якою віяло від чоловіка.
Ні, він, звичайно, приділяв їй увагу, даруючи подарунки і виявляючи своєрідну турботу, але душевного тепла в цьому не було. Вона ніби сиділа у золотій клітці.
Своєрідна турбота Олега виявлялася в тому, що він почав диктувати, що їй можна робити, а що не можна. Що вдягати, що їсти, що читати, казав, як вона має виглядати, щоб йому було не соромно перед друзями.
Душевні бесіди змінилися на безпідставні претензії. Дні стали ще безглуздішими. Одна втіха – син. Та й той, коли виріс, відокремився. Олег постарався і до повноліття Івана придбав квартиру у непоганому районі. Якось Олена спіймала себе на думці, що хотіла б повернутися в ті часи, коли в них все починалося, коли вони не могли надихатися один одним..
Про те, що чоловік має іншу, Олена дізналася випадково. Побачила переписку і все зрозуміла. Тоді її здивували більше власні емоції, ніж факт. Немов усі ці роки, сповнені порожнечі, вона була готова до такого результату. Відчула, що хоче втекти. Поговорила із Олегом. Той не повірив, що Олена хоче від нього піти. Яка жінка при здоровому глузді відмовлятиметься від усіх благ?
– Ти на що жити плануєш? – Запитав він. – Як собі уявляєш своє майбутнє? Повернешся до тієї маленької квартири? А що далі?
– Я ж працюю… У мене є замовники. Я не зможу заплющити очі на твою невірність. Більше не зможу вдавати, що все добре.
– Усі так живуть. – Олег не відчував своєї провини. – Нехай буде тобі остаточно ясно, за останні роки в мене було багато жінок. І мені здається, що я маю на це право. Статус дозволяє. Я заробляю. Нема чого випендрюватися. В усіх так.
– А мені здається, що я маю право на гордість і жити так, як хочу.
– Відмовишся від усього?
– Так, Олеже. Я відмовляюся від такого життя. Відмовляюсь від тебе.
– Тоді це не ти, це я відмовляюся від тебе, – розлютився чоловік і знизивши тон додав про переїзд. Почав перераховувати, що Олена може забрати із собою, а що брати категорично не можна. Можливо, хотів залякати, переконати. Відчувалося, що його зачепило її рішення. Але не тому, що він любив дружину, а тому, що вважав, що вона не може втекти від нього.
Але що більше Олена його слухала, то більше розуміла, що робить правильно.
– Курси, які ти закінчила, були оплачені моїми грошима. – Насамкінець підколупнув Олег. – Не забувай це.
– Твій бізнес здебільшого збудовано на мої кошти. – не промовчала Олена.
– Вирішила права покачати? Грозиш відсудити частину бізнесу? Ти невдячна. Невдячна дружина! Інша б на колінах просила аби я не йшов…
Олег ще багато різної нісенітниці говорив, але Олена його не слухала.
Забрала з квартири все, що вважала за потрібне. Олег не перечив. Можливо, справді боявся, що Олена подасть до суду, захоче відсудити половину нажитого. Але Олені це було не потрібно. Їй хотілося просто жити. Переїхавши до квартири, відчула волю. Життя в достатку, без контролю чоловіка, їй здавалося привабливішим, ніж життя в розкоші та багатстві.
У розлученні Олена чоловіка не звинувачувала. Складно звинувачувати через відсутність кохання людину, яку сама розлюбила і знайшла причину, щоб підбити підсумок.
