Довелось мені працювати з однією жінкою, яка абсолютно щиро вважала себе королевою.
Виявлялося це в усьому – вчинках, поведінці і навіть в манері розмови. Спілкуючись з оточуючими вона на всіх дивилася з легкою неповагою. Мимоволі повчала всіх і кожного, і обожнювала, за її словами, дати людині зрозуміти, де «її місце».
Звали цю людину Тетяна Юріївна, років їй було за сорок, посада – технолог. Зірок з неба не хапала, але вигляд у неї був не надто королівський, хоча корона на голові трималася міцно.
Навколо Тетяни Юріївни люди ділилися на дві категорії: наближених і віддалених. Не розумію, за які подвиги я потрапила в категорію наближених. Втім, мені складно сказати, було це добре чи погано.
Віддалених наша місцева королева періодично ставила на місце, не соромлячись переходити на особисте, але і спілкувалася з ними по мінімуму. А ось наближені повинні були слухати Тетяну Юріївну і з захопленням зітхати.
Майже кожного ранку заходячи в лабораторію вона відразу говорить:
– Дівчата, ставте чай!
До слова, деяким «дівчаткам» в нашому колективі було за шістдесят, а у Тетяни Юріївни був свій кабінет. Але, мабуть, душа прагнула публічного спілкування.
Ті, які були наближеними, знали всі подробиці сімейного і суспільного життя Тетяни Юріївни. Особливо про її чоловіка ми знали все, аж до кольору шкарпеток. Пікантності додавало те, що чоловік нашого технолога був начальником цеху, і ми з ним зустрічалися практично кожен день.
Королевою Тетяна Юріївна, до речі, називала себе сама. Знаєте цей банальний вислів: «Всі люди, як люди, а я королева»? Ось приблизно так, в різних варіантах вона про себе і говорила.
І звідкись пролунав грім, якого не чекали. Шановний чоловік нашої королеви, той самий, що ставав на коліна для того, щоб зняти чоботи за рухом голови. От саме його побачили з молоденькою начальницею .
Від гніву Тетяни Юріївни здригнулися стіни, і тріснув фундамент нашого маленького підприємства з виробництва пластикових виробів. На горіхи дісталося всім. Тетяна Юріївна прилетіла до нас в лабораторію. О, скільки було почуто про чоловіка молоденької начальниці і про неї саму! Який він, невірний, посмів проміняти справжню, шикарну жінку на цю не гарну, загарбницю чужих чоловіків! Що він начебто проміняв королеву на служницю!
І раптом, наша начальниця, тиха і спокійна жінка шістдесяти трьох років, говорить:
– Не переживайте, Тетяна Юріївна, корона на рогах краще тримається …
Ось тут запала хвилина тиші, всі завмерли. Момент тріумфу нам, звичайно, даром не пройшов. Ображена жінка ще довго намагалася чимось зачепити нашу начальницю. Але з часом все вляглося.
Все ж таки чоловіка Тетяна Юріївна пробачила. Мабуть, проявила королівську великодушність. А до нас не по справі заходити, звичайно, перестала. Для нас це справжнісіньке щастя.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.
Головна картинка – pexels.
