fbpx
Дозвілля
Тетяна приїхала в село з одною маленькою валізою. Старенький будиночок, що залишився від бабусі допоміг підлатати сусід дядько Михайло. Жила вона зовсім одна, але хоч була милою і доброзичливою, про своє минуле життя ніколи і нікому не розповідала, ретельно берегла свою таємницю

— Три доярки поспіль заміж вийшли і в місто поїхали! У мене працювати скоро не буде  кому! – журився Іван Васильович, голова радгоспу – прямо хоч плач.

Ще кілька місяців тому у нього був повністю укомплектований штат, робітниць вистачало, всі навчені, досвідчені, а зараз що. Одна нова, іншій ще руку тренувати і тренувати, а третя – найдосвідченіша, не встигає.

Він озирнувся, і махнувши рукою сів у машину і поїхав. Треба було ще забрати Сашку від сусідки, яка люб’язно погодилася доглядати за донькою і заїхати в магазин купити продуктів до вечері. А з думок все не йшла ця Тетяна, нещодавно ще міська жителька, ось уже півроку як трудилася на благо села в місцевому поштовому відділенні, і за цей час встигла повидавав заміж всіх завидних наречених.

Іван не хотів зізнатися собі в тому, наскільки Тетяна стала дорога йому за цей час. Їхні шляхи часто перетиналися, то в магазинчику, то на весіллях, він ніби як і намагався залицятись, проявляти симпатію, але жінка нібито спорудила глуху, стіну між ними.

— Ти Іван зачекай, все буде, – часто повторювала сусідка тітка Рая. А Іван слухав і не слухав водночас.

Тетяна приїхала в село з одною маленькою валізою. Старенький будиночок, що залишився від бабусі допоміг підлатати сусід дядько Михайло. Жила вона зовсім одна, але хоч була милою і доброзичливою, про своє минуле життя згадувати не любила.

Матері її не стало, коли Таня навчалася ще в початкових класах, а через рік поріг їхнього будинку переступила чужа жінка, яку дівчинка так і не змогла полюбити. Не дивно, що закінчивши школу, Тетяна поспішила випурхнути з батьківського гнізда. Потім навчання в технікумі, а за кілька місяців до закінчення навчального закладу дівчина зустріла його.

Костянтин, Костя, Костенька. Весь світ раптом замкнувся на цього хлопця. Вони клялися один одному в любові, зустрічали разом світанки, навіть встигли подати заяву в РАЦС і зняти квартирку на околиці міста, як раптом і його забрала доля у Тетяни. Більше вона не могла знаходиться в цьому місті. Воно лише відбирало, нічого не даючи натомість. Пам’ятаючи про стару бабусину хату Тетяна не довго думаючи купила квиток на автобус і зібравши речі вирушила назустріч новому життю.

Настала осінь, Іван продовжував залицятись до Тетяни, де букет квітів подарує, де запропонує проводити після робочого дня, частенько Сашка залишалася з нею на пошті, поки батько роз’їжджав по своїх робочих справах. Дівчинка так прив’язалася до жінки, що і день і ніч твердила батькові про неї.

— Тато, а тьотя Таня мені подарувала книжку з казками, – якось сказала вона батькові, а потім сумно подивилася у вікно і додала – чому вона не моя мама? Давай візьмемо її до себе тату, вона така гарна.

— Я б радий донечка, але всьому мабуть свій час, – посміхнувся Іван і обійняв дівчинку.

Сашка дуже сумувала за материнською ласкою і теплом, її рідна мати втекла в місто багато років тому і жодного разу не з’явилася і не запитувала про дочку. Подейкували, що в місті вона вийшла заміж і має дитину, а про минуле намагається не згадувати.

Так би і жили, але у долі мабуть були свої плани.

Якось Іван пропав, день немає, два, третій пішов. Таня стривожилася.

— Люба, а Ваня з Сашенькою не заходили? Може ми розминулися де? – запитала вона у своєї начальниці.

— Так як, ти хіба не знаєш?

— Ні, що сталося?

— Поїхав він у місто, Саша занедужала, щось там серйозне. Я думала тобі відомо все.

Тетяна здригнулася, а потім взяла Любу за руки і благаюче вимовила:

— Відпусти мене будь ласкава на кілька днів, поїду я до них. Може чим допомогти.

Того ж вечора Тетяна поїхала в місто. Знайшла змарнілого Івана Васильовича.

— Чому ви мовчали? Нічого не сказавши поїхали? Я хвилювалася!

— Вибач, Танюша, я хотів подзвонити, але часу не було. Сашка вже практично одужала, ми проходили обстеження – все було в порядку, а тут заново все. Кажуть, що у надто вона через щось переймається, а їй не можна. А вона за тобою сумує, за мамою своєю…

Таня обійняла Івана і зі сльозами на очах промовила:

— Прости мене, обіцяю тепер завжди бути з вами.

— А як же?

— Це все в минулому. А тепер мені потрібно зателефонувати батькові, він у мене професор, можливо порекомендує хороших фахівців.

Через знайомих знайшли хороших спеціалістів. Дівчинці допомогли і вже за місяць вона була майже здоровою..

Напередодні Нового Року дівчинку виписали. В той день яскраво світило сонце, під ногами рипів і поблискував сніг, що випав буквально тиждень тому. Саша, міцно тримаючи за руки тата і маму – Таню, глибоко вдихала морозне повітря.

— Я знаю тепер, що загадаю на Новий рік. – посміхнулася вона, і подивилася на батьків – я хочу щоб ми тепер завжди були разом і ніколи – ніколи не розлучалися.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.

Головна картинка – pexels.