Осінній похмурий день. І на душі якось не весело. Сидиш похнюплена і нічим не вдоволена. Раптом стукіт у двері. З усмішкою на вустах і теплими обіймами завітала до мене Марійка. Хочеш чи не хочеш, але настрій мимоволі покращується, аж дух перехоплює коли чую її щирий і веселий сміх.
Мені б її мудрості… До глибини серця захоплююся Марійчиним оптимізмом. Вона ж так сильно любить життя, втішається кожним днем – тим, що багато хто й не помічає у щоденних клопотах. Вона ж помічає і квітку, і пташку, і небо. Вона як без перестанний носій добра, любові, милосердя. Посиділа трішки і вже йде, бо каже, ще багатьох має розрадити, теплим словом полікувати. Не лише для мене, а й для багатьох Марія стала ангелом-охоронцем.
Але її історія не проста. Коли Марійка народилась, здавалося ніщо не віщувало життєвої бурі. Через недбалість лікарів, які нібито взялися її рятувати, Марійка стала неповносправною. Важка медична помилка забрала у новонародженої дівчинки радість безхмарного дитинства. На відміну від своїх однолітків Марійка любила самотність і надавала перевагу книжці, замість гучних компаній. Проте, росла чуйною й доброю, та була завжди готова прийти на допомогу, хоч сама її потребувала не менше.
Не дивлячись на життєве випробування, Марійка пішла вчитись до школи і закінчила з відзнакою. Далі, навчаючись в училищі, Марійка неодноразово слухала розповіді лікаря, яка там працювала. Жінка не одноразово скаржилася як їй важко було давати собі раду з хатніми обов’язками і доглядати за своєю донечкою, що мала психічні розлади. Не довго думаючи, Марійка запропонувала лікарю свою допомогу: поралася по господарству і всіляко намагалася допомогти із дівчинкою.
Закінчивши навчання, Марійка прийняла рішення посвятити своє життя таким як вона – неповносправним дітям. Ще дівчина пише глибокі вірші, багато з яких покладено на музику. Вона не складає рук, почуває себе потрібною, а головне – щасливою, і сподівається одного дня зустріти свою долю…
Марія Мазурик
