“Я не люблю pocіян, – зізнається Ахмед, продавець одного із чисельних магазинів одягу, що розташовані вздовж головної вулиці Аланії – проспекту Ататюрка. – Вони приходять сюди і поводяться, немов вони боги. Особливо жінки. Вважають нас нижчими за себе, не гідними себе”, пише Gazeta.ua
Чоловік радіє, коли чує, що я досить добре розмовляю англійською. Каже, що не любить спілкуватися poсійською.
“Вони заходять в магазин і дивляться на мене, немов з Олімпу. Завжди знижують ціну до мінімуму. Поводяться виклично”.
Я спілкуюся ще з кількома місцевими мешканцями і розумію, що Ахмед не єдиний у своїй думці. Більшість з них звикли до такої поведінки. Деякі навмисне не вчать poсійську, хоч і дуже часто спілкуються з вихідцями з країн колишнього Радянського Союзу. Принципово розмовляють лише англійською. Люблять гостей з Європи, серед яких найбільше представників Німеччини.
“Ви тут живете? – питає мене продавець морозива. Закликає до себе покупців веселими вигуками.
Цікавлюсь чому він так вирішив.
“Не така білошкіра, як більшість туристів, – пояснює. – А ще знаєте турецьку.”
Читайте також: Ціни на їжу і житло надзвичайно привабливі: 11 курортних міст, в яких можна жити за копійки
Кажу, що вивчила лише кілька слів. Говорить, що місцевим мешканцям подобається чути рідну мову з вуст закордонних гостей.
До речі, дондурма у нього чи не найсмачніша у місті. Встигла зрозуміти це за майже місячне перебування у місті. Це турецьке морозиво користується популярністю не лише у туристів, а й місцевих мешканців. Виготовляють його з козиного молока, з додаванням цукру, фруктів чи фруктових сиропів. Особливої густоти та тягучості досягають використанням салепу, який отримують із кореня орхідей. Справжнє морозиво довго не тане та може бути настільки твердим, що його доводиться розрізати ножем.
Аланія, місто на південному узбережжі Туреччини, щороку приваблює до себе мільйони туристів з усього світу. За даними newsturk в 2017 році анталійське узбережжя відвідало більше 10,5 млн туристів.
В Аланії та околицях завжди на три градуси тепліше, ніж на інших прибережних курортах Туреччини. Рідко бувають дощі, а температура ніколи не спускається нижче нуля. Дискомфорт можна відчути хіба що в липні та серпні, в найтепліші місяці року. Через високу вологість спека відчувається сильніше, ніж, наприклад, на узбережжі Егейського моря.
Головна вулиця міста, проспект Ататюрка, вважається основною туристичною атракцією. Тут розташовані магазини відомих брендів та дешевого стокового одягу, туристичні агенції, ресторани та кав’ярні, продуктові лавки, в яких продають речі щоденного вжитку.
В центрі міста – порт. Тут пришвартовані туристичні кораблі, які щодня відходять на водні екскурсії. На набережній безліч продавців кукурудзи та свіжого мигдалю. Популярністю користуються сіміт – прісні бублики з дріжджового тіста. В Туреччині їх вживають на сніданок замість хліба. На смак як звичайний батон. Щойно випечені хрусткі та м’які водночас, на другий день втрачають у смакових властивостях. Коштують дешево, близько 5 грн. за штуку.
На кожному кроці готують свіжовичавлені соки. Основний продукт для соку – апельсин. Але є тут і гранатовий, грейпфрутовий, лимонний варіанти. Пропонують сік навіть з кавуна та полуниці. Найдешевший коштує один долар, найдорожчий – близько трьох.
Продавець соку залюбки спілкується pocійською.
“Взимку хочу поїхати в Карпати, – каже він, відточуючи свою не зовсім правильну вимову. – Ніколи там не був, але кажуть, що дуже гарні місця. Хочу покататися на лижах”.
Раджу відвідати маленькі селища Закарпаття, з яскравим колоритом країни. Чоловік виглядає зацікавленим.
“Сьогодні день мами, – говорить він за мить. – Як у вас кажуть в такі свята?”
Спочатку не можу збагнути що він має на увазі. Дуже швидко починаю розуміти.
“Поздравляю!” Він повторює за мною по складах кілька разів. Посміхається, задоволений, що вивчив нове слово. Прощається з посмішкою на обличчі. Коли відходжу, чую, як випробовує нові знання на жінках, що проходять повз. Бачу як деякі його ігнорують, деякі посміхаються у відповідь. Одна пара зупиняється і заводить з ним розмову. Чоловік залюбки береться за нових співрозмовників та знову починає розповідати про свою мрію – відвідати взимку Карпати.
Аланія – курортне містечко на півдні Туреччини (провінція Анталія), що омивається Середземним морем. Тисячі туристів з Європи щороку заповнюють широкі пляжі цієї “Турецької Рів’єри”. Більшість з них – громадяни Німеччини. Є також росіяни, українці, білоруси та представники інших країн колишнього Радянського Союзу.
За легендою, саме в Аланії відпочивала цариця Клеопатра. Римський полководець Марк Антоній подарував їй тут власний пляж. Він простягається містом на 2 км. Отримав відзнаку “Блакитний прапор” за чистоту води та прибережної лінії. Вважається, що пісок сюди привезли із самої батьківщини цариці – долини Нілу, що в Єгипті.
В той же час, Аланія відома не лише пляжним відпочинком. Більшість туристів приїжджають, щоб помилуватися красою природи та краєвидами, що відкриваються згори міста. Тут можна провести активний відпочинок, подорожуючи околицями. Або оглянути пам’ятки античних часів.
