Панас і Орися живуть в шлюбі вже 45 років, з яких 22 роки молили Бога щоб дарував їм дітей. Коли народився хлопчик, то їх щастю не було меж. Назвали Максимом. Хлопець ріс дуже вродливим і веселим хлопчиком. Золотисте волосся, блакитні очі, весела вдача. Та й батьки намагалися дати йому все найкраще. З раннього дитинства вони помітили, що Максим має талант до різьбярства, тому після закінчення школи віддали хлопця на навчання до технікуму. Закінчивши технікум, Максим влаштувався на роботу в лісоторговий осередок, що був у місті, недалеко їхнього села.
Якось Орися збиралася спекти солодощі, і спохватилася, що не має порошку до печива. І каже Максимові:
– Піди-но, синку, до сусідки Марини і попроси щоб позичила порошок для випічки, а я серед тижня віддам.
– Добре, мамо, – сказав Максим і пішов.
Пішов Максим до сусідки, постукав у двері, а звідти вийшла незнайома дівчина. Як з’ясувалося пізніше, її звали Ілона і зараз вона живе у Марини. Ілона виховувалася в дитячому будинку, батька дівчина ніколи не бачила, а мати покинула цей світ, коли дівчинці заледве виповнилося чотири роки. Коли настав час, Ілона поступила в кулінарний коледж і по-закінченню пішла працювати на місцевий хлібопекарний завод. На заводі й познайомилась з Мариною, яка працювала там прибиральницею.
Марина жила сама, діти давно роз’їхалися по світі. Ілона ж поки не мала де жити, бо й зарплати ледь вистачало. Якось Марина запропонувала їй пожити у себе до кращих часів. Ілона погодилася, бо й справді Марина відносилась до неї як рідна мати.
Коли Максим побачив дівчину, у нього аж дух перехопило, і серце почало швидше битися. Здавалося, що нічого подібного він ще ніколи в житті не відчував. Ілона була ж справжня красуня: чорне, до пояса, густе волосся, низьке чоло, карі очі. Її ніжна, привітна посмішка одразу зачарували хлопця.
– Доброго дня тобі дівчино, – чемно привітався Максим. – Чи можна покликати тітку Марину, мене мати до неї прислала?
– Доброго. Так, звичайно, – усміхнено відповіла Ілона і чкурнула в хату, щоб покликати Марину…
Спочатку Максим з Ілоною майже щодня бачилися на дорозі чи на автобусній зупинці. Автобус їздив по графіку і це була єдина можливість добратися зранку до міста громадським транспортом. А пізніше вже й разом йшли до зупинки – Максим завжди чекав нову сусідку біля свого дому. Обидвоє були веселої вдачі, тому й спілкуватись було легко. А згодом зрозуміли, що з’явились почуття значно сильніші за звичайну дружбу… Тепер вони зустрічалися не тільки по дорозі на роботу, але й проводили весь вільний час разом…
Максим освідчився Ілоні в нестандартний спосіб, на автобусній зупинці, коли там зовсім нікого ще не було. Можливо це і не було надто романтично, але він розумів, що після їхнього знайомства, саме ця зупинка була тим місцем, де він спочатку з нетерпінням виглядав Ілону, а пізніше вони разом звідти їздили на роботу. Тоді це був маленький спільний час, який їх зблизив. А тепер настав час їхнього спільного сімейного шляху.
Ілона ж радо прийняла пропозицію Максима, бо ще тоді, на порозі дому тітки Марини зрозуміла, що цей золотоволосий симпатичний хлопець з’явився там неспроста.
Після весілля Ілона переїхала жити до Максима, у хату Панаса і Орисі. Сусідка Марина теж дуже раділа за дівчину. Бо кращої пари для Ілони, як сусідський Максим й годі було уявити, та ще й вона і далі фактично була поруч.
Минулого не так вже й багато часу, Ілона народила дівчинку, яку назвали на честь її матері – Софійкою.
Після народження донечки, Максим з Ілоною вирішили, що за деякий час переберуться жити до міста, де і з роботою легше, та й Софійка піде до міської школи. А поки ж, Максимові батьки були раді, що їхня сім’я збільшилась і допомагали як могли. Панас пильнував господарку, Орися ж не могла натішитись внучкою, допомагала Ілоні доглядати за нею. Ілона ж була вправною невісткою, вміла не тільки смачно пекти, але й підтримувала чистоту і затишок в домі.
Здавалося б щаслива сімейна ідилія. Але, через два роки недуга підкосила Орисю. Це сталося холодного зимового дня, якраз напередодні Різдва. Орися, з необачності, сильно перемерзла й отримала запалення ніг, а це пізніше дало ускладнення й вона майже зовсім перестала ходити. Настав нелегкий час для родини. На плечі Ілони тепер ліг тягар по догляду за свекрухою, і всі хатні справи тепер робить вона. Але це її не лякає – вона з дитинства готова до того, що в житті зовсім не так легко, як пишуть в книжках чи показують у кіно. Вона росла без мами, а тепер у неї їх дві – тітка Марина, і Орися, яку вже давно називає”мамою”. А ще Ілону не лякає нічого й тому, що за плечима має надійну опору – Максима, який є справжнім чоловіком і люблячим сином.
А Орися, часто дивиться на образ Пречистої Діви Марії і дякує Богові за те, що дав їй найкращу у світі невістку…
Марія Мазурик, “Найкраща невістка”
