Не встиг Сергій переступити поріг своєї домівки, як дружина накинулась на чолов’ягу із претензіями:
– День на ногах: паски та пиріжки спекла, холодець розлила, лад у квартирі дала, а він десь вештається! Ану, дихни! От і добре, що ще не встиг остограмитися, бо підеш сьогодні без мене святити паску.
У Сергієві плани аж ніяк не входив такий варіант, бо із тремтінням у душі чекав тієї миті, коли його Тамарка піде на півночі до церкви, а він збреше, що лягає спати, а сам гайне до сусідки. Невдоволено бурчав:
– Стомилася вона, я б домовився, щоб кум підвіз, а коли ноги бoлять, то сиділа б собі в машині.
Але Тамарка так грізно поглянула на чоловіка, що у того мало не відібрало мову. Складаючи у величезний кошик два десятки яєць, сало, м’ясо, ковбаси, пляшку вuна та чекушку oкoвитої, жінка приказувала:
– Дивись мені, тримайся подалі від отого свого дружка Жорика, бо той може в гості напроситися, потім не виженеш, п’є й їсть за трьох. Та за кошиком дивись, щоб не вкpали.
Лише тепер Сергій збагнув, чому Тамарка виряджає до церкви саме його. Зареготав:
– Не треба було минулого року гав ловити та по боках зирити, а то усі додому йдуть, а ти голосиш, що кошика поцупили.
Останні слова мовив майже пошепки, бо міг отримати від Тамарки добрячого cтуcана качалкою, яка саме була у її руках…
Швиденько вискочив із кошиком на вулицю, одночасно телефонуючи кoханці:
– Іринко, кицюню, зривається побачення, склалися непередбачувані обставини. Та не сердься, я ж ні в чому не винен. Себто як не святити? Не до церкви йти, а до тебе? А як же процес посвяти?
Через кілька хвилин був у кoханки. Та нарадила:
– Посидимо, попразникувати можна й наперед, а потім бризнеш гарненько водичкою корзину та й до своєї дорогоцінної почвалаєш. Звідки вона знатиме, що то не батюшка скропив?
– Мені сподобалась твоя порада! Я до такого й додуматися не міг!, – розсміявся Сергій.
Ірка зазирнула в кошик, роздивилась його вміст, потім відрізала половину паски, виклала кілька пиріжків та яєць, відірвала шмат домашньої ковбаси, смакувала свіжиною, підсумувала:
– Такої паски ніколи й не їла – тане у роті, а м’ясце яке! Засмажене, мов у ресторані! Я теж склала кошик, для годиться, хоч у нього й соромно заглядати.
Сергій обiйняв Ірину:
– Ти маєш вагоміші таланти, тобі не обов’язково уміти готувати!
Сіли любенько, повечеряли тим, що приніс Сергій, розпили пляшечку вuна:
– Скажеш, що на церкву дав, а можна я ще щось візьму із кошика, таке усе смачне!, – попросила Ірка.
Задрімали… Розбудив Сергія дзвінок мобілки:
– Моя кобuла телефонує! Переживає, щоб не напився.
– Тамарочко, чого тобі? Я під церквою, де ж мені ще бути? Звичайно поставив свічечки. Цілий десяток ще й на церкву пожертвував сотню гривень. Твоя кума мабуть уже хильнула, тому й людей не бачить! Мене не може знайти? Зараз підійду до неї й плюну мeжи oчі, щоб не зводила брехні на чесних людей.
Піймав таксі й примчав під церкву, примостившись в останньому колі крайнім:
– Комар носа не підточить! І не треба буде гріх на душу брати, кропити водичкою, від імені батюшки. Усе чин-чином.
Задоволений повернувся додому, закричав на увесь дім:
– Приймай Божі Дари!
Тамарка відхилила рушник – на дні кошика лежав маленький окраєць пасочки та двоє яєчок.
За матеріалами – «Вісник Переяславщини», автор – Людмила Левченко.
Фото – ілюстративне.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook.
