Такі ми…
Бігаємо по колу, щоб знайти точку опори.
Тратимо Час, щоб знайти вільну хвилину.
Ставимо запитання, знаючи відповіді. Відповідаємо, не знаючи відповідей.
Більше радіємо чужій біді, ніж своїй радості.
Мріємо про багатство, ненавидячи багатих.
Присвячуємо себе зовсім не святому. Віддаємо себе зовсім не відданим. Служимо не тим, хто служить нам.
Боремося за щастя – із щастям.
Щоб зігріти інших, спалюємо себе.
Весь час думаємо про те, що думають про нас.
Чекаємо на взаємність, не проявляючи взаємності.
Комбінуємо, як би заробити, аби нічого не робити.
Будучи собою забуваємо бути собою.
Здоровий спосіб життя починаємо провадити, втративши здоров’я.
Вимагаємо душевного ставлення, приховуючи те, що на душі.
При переході від слів до діла зникаємо безвісти.
Якщо толком не можемо переконати, збиваємо з толку.
Красномовно брешемо, недорікувато кажемо правду.
Робимо вигляд, що нічого не відбувається, коли щось стається, і панікуємо, коли нічого не відбувається.
Готові на все, але не здатні щось зробити.
Ревно складаємо, щоб перекласти на потім і відкласти на чорний день.
Мирослав Дочинець, “Чарунки днів”.